Вона почула дзвін. Це була Година Закриття. Як тільки останній дзвін завмер, Меймі виразно почула, як дерева почали розмовляти одне з одним. Дівчинка побігла на Дитячу Алею і обережно присіла під Падубом Мінорки, який здвигнув плечима, але, здавалося, не мав нічого проти. Магнолія і Перський Бузок переступили колію і пішли алеєю. Вони кульгали, бо пересувалися на палицях. Квітуча Бузина теж кульгала, базікаючи з якоюсь молодою Айвою, і всі вони спиралися на палиці − себто, кілки, прив'язані до молодих дерев і кущів. Усіх їх Меймі давно знала, але тільки тепер побачила, які вони насправді.
Дівчинка вийшла з криївки і показалася всім. І тоді все зелене королівство замислилося: що ж його з нею робити? Дерева сказали, що мусять розповісти про неї феям. Та перед цим дівчинка брала їх по одному під руки, походжала з ними вздовж Дитячої Алеї вгору-вниз, підтримуючи їхні неповороткі тіла долонькою чи навіть пальчиком, переставляла їм ноги як слід, поводилася з ними бездоганно ввічливо.
Таке довге ходіння її зовсім виснажило, і вона хотіла якнайшвидше втекти на бал − їй уже не було страшно. Дерева не хотіли її відпускати, говорили, що феї будуть робити їй капості, завдавати смертельних ударів, змусять няньчити їхніх дітей або просто перетворять на щось таке безмовне, як той Вічнозелений дуб!
Від Фіолетового Фундука Меймі дізналася, що придворні сьогодні не в настрої, а причина цього − серце Герцога Різдвяних Маргариток. Він був східним ельфом, і в нього розвинулась жахлива хвороба: він не міг нікого любити. Королева Меб, осяйна господиня Садів, була переконана, що її дівчатка його зачарують, але, на жаль, його серце залишалося холодним. Лікар лише констатував, що його серце холодне.
Королева Меб почувалася приниженою, стала звинувачувати купідонів і за кару наказала їм носити блазенські шапки аж доти, поки вони не розтоплять крижане серце Герцога. Меймі зараз же побігла шукати купідонів.
Меймі йшла на бал поруч з одним гостем і помітила, що наближається чарівна кавалькада, яка вертається з балу. Їхало шестеро вершників спереду і шестеро ззаду, а між ними ступала розкішна пані в чудовій сукні з довжелезним шлейфом, який несли двоє хлопчиків-слуг, а у шлейфі лежала фея-аристократка. На її синій шиї красувалося діамантове кольє. Феї знатного роду проколюють собі шкіру, щоб їхня блакитна кров проступала назовні й робила їх ще красивішими. Уся процесія ніби гнівалась, це міг бути той випадок, коли лікар знову промовив, що серце Герцого холодне.
Меймі йшла за стрічкою аж до того місця, де починався міст над болотом. Туди звалилася якась фея і ніяк не могла виборсатися. Дівчинка допомогла їй вибратися. Звали фею Брауні, вона була не дуже гарна, але не сумнівалась, що Герцог обере саме її. Брауні здійнялася над стрічкою, переконуючи Меймі, щоб та не йшла за нею слідом, аби Королева не заподіяла їй якогось зла. Та допитливість Меймі манила її вперед. І от вони прийшли на бал, де Герцог Різдвяних Маргариток демонстрував свою байдужість, а прекрасні панночки, яким він мав виявити свою прихильність, вибухали плачем, коли їх відсилали,
Меймі була розчарована, що не побачила тут Пітера Пена. Його човен застряг на Серпантині між двома крижинами, і він мусив проламати собі безпечний шлях своїм надійним веслом.
Раптом у залі вибухнув гучний регіт, викликаний появою Брауні − вона тільки-но прийшла і наполегливо вимагала знайомства з Герцогом. Фея була абсолютно впевнена в собі. Лікар раптом повідомив, що серце Герцога гаряче, і він закохався. Брауні простягнула руки до Герцога, і він кинувся їй в обійми; Королева кинулася в обійми до Короля; присутні панни і пані стали грайливо кидалися в обійми своїх джентльменів. Найщасливішими здавалися купідони, що поскидали свої блазенські шапки і жбурляли їх високо в повітря. Аж тут з'явилася Меймі і все зіпсувала, радісно вигукнувши, що рада за Брауні.
Тисяча мечів зблиснули в передчутті її крові, і тут вона жахливо зойкнула і втекла. Дівчинка заховалася між фігових дерев і заснула. Та феї більше не хотіли завдати їй шкоди, бо Брауні попросила Королеву помилувати Меймі. Кожна наречена має право на сповнення одного бажання, і Брауні просила про одне-єдине − зберегти життя Меймі.
Вони легко відшукали Меймі за її слідами на снігу. Але хоч вони і знайшли втікачку в глибокому снігу на Фіговій Алеї, подякувати їй все одно було неможливо, бо ніхто не міг добудитися її. Усі зрозуміли, що дівчинка може просто загинути від холоду. Купідони знайшли вихід: довкола неї збудувати хатку. Закипіла робота, і ось уже будиночок готовий. Він був завбільшки з Меймі, і до того ж несказанно прекрасний. Одну руку дівчинка відкинула, і будівельники добудували довкола руки веранду, що вела до парадного входу. Ой, який же це був прекрасний будиночок! Коли він нарешті був викінчений остаточно і безповоротно, феям час було залишити його в спокої.
Цілісіньку ніч небачений будиночок стояв собі там, у Фіговій Алеї, і захищав Меймі, а вона про це навіть не здогадувалась. Вона солодко спала, аж поки її сон не скінчився. Меймі зрозуміла, що вона не вдома, згадала все, що сталося з нею з моменту Закриття воріт і до її втечі від фей. Дівчинка ступила через дах − просто в сад і тоді побачила гарненький будиночок, в якому провела ніч. Вона була просто заворожена ним і ні про що більше не могла думати.
Як тільки Меймі заговорила, будиночок став меншати, і згодом там, де недавно стояв Маленький будиночок, тепер лежав суцільний незайманий сніговий покрив. Меймі розпачливо тупнула ніжкою і заплакала в долоньки, аж раптом почула, як Пітер сказав: "Не плач, маленька, не плач".
Розділ 4. Година закриття
Феї бувають всюди, де є діти. Колись давно дітям заборонялося бувати в Садах − тоді там не було і фей. А потім дітям дозволили вхід у Сади, і тоді ж там з'явилися феї. Після Закриття феї відпочивають від своїх хитрощів, але до Закриття − це щось неймовірне!
Коли ви були пташкою, ви добре знали фей; і багато пам'ятали про них, коли були маленькі; але, на превеликий жаль, все забули. Феї люблять прикидатися чимось іншим. Це − одна з їхніх найулюбленіших витівок. Найчастіше вони прикидаються квітами, бо їхня резиденція розташована у Бухті Фей (а там, як відомо, повно квітів) і вздовж всієї Дитячої Алеї, яка усіяна квітами.
Одного разу двадцять чотири феї мали дивовижну пригоду. Це були учениці школи для дівчаток. У супроводі гувернантки вони вийшли на прогулянку, і всі як одна були вбрані у гіацинтові сукні. Аж ось вони були змушені прикинутися гіацинтами, бо двоє садівників прийшли садити квіти на тій самій клумбі. Вони привезли тачку з розсадою і були вельми здивовані, побачивши засаджену гіацинтами клумбу. Садівники спорожнили тачку, перекопали землю, повисмикували фей і, бідних та переляканих, поскладали у тачку в п'ять рядів, одні на одних. Фей завезли до силосної ями, з якої вони повтікали аж уночі.
Мабуть, найголовніша відмінність між нами і феями − це те, що вони ніколи не роблять нічого корисного. Феї видаються надзвичайно заклопотаними, але якби ви їх спитали, чим вони зайняті, вони нічого не зуміли б відповісти. Є в них прекрасні школи, та там нічого не вчать.
Феї − чудові танцівниці. Вони проводять свої Великі бали просто під відкритим небом, у тих місцях, що ми їх називаємо магічними колами. Через кілька тижнів після балу ви можете побачити ці кола на траві. Щоправда, коли бал починається, ніяких кіл там немає − вони утворюються поступово, коли феї вальсують. Інколи в тих колах можна знайти й гриби − кріселка для фей, що їх просто забули прибрати. Кріселка і кола − єдині розпізнавальні знаки, що їх залишають ці маленькі створіння,
Існує також спосіб дізнатися про коло ще до того, як воно з'явиться. Знаєте ці таблички, які повідомляють, о котрій годині Сади зачинять сьогодні? Отож, ці хитрющі феї іноді міняють годину напередодні балу, тобто пишуть, що Сади зачиняться о шостій тридцять замість о сьомій. І така витівка дає їм змогу почати танці на пів години раніше.
Якби ви могли залишитися в Садах, як Меймі Меннерінг, то побачили б захопливе видовище: сотні прекрасних фей, які поспішають на бал. Після частувань починаються танці: попереду ступає Королева, за нею − Лорд Чемберлен. Пітер Пен служить для фей цілим оркестром. Він сідає в середині кола, ніхто у Королівстві Фей не уявляє вдалого балу без нього. Феї − дуже вдячні створіння, і тому з нагоди повноліття принцеси запропонували Пітерові здійснити його найзаповітніше бажання. Хлопчик загадав повернутися до мами. Феї сказали, щоб він загадав щось набагато більше, ніж це. Тоді Пітер задумав два маленькі бажання замість одного великого. Звичайно, феї мусили погодитись, хоча його винахідливість просто вразила їх; і тоді він сказав, що перше його бажання − відвідати свою маму, але з правом повернутися назад, у Сади, якщо вона розчарує його. Друге бажання Пітер залишив про запас.
Феї намагалися відмовити його, але мусили виконати бажання. Ось як вони наділили його силою польоту: просто всі разом взялися лоскотати йому плечі, аж поки він відчув там приємне свербіння, а потім почав підійматися все вище і вище і полетів.
Вікно було відчинене навстіж, мама спала в ліжку. Пітер нечутно сів на дерев'яне бильце в ногах у мами і ніжно подивився на неї. Вона виявилась симпатичною, але лице її було сумне. Пітер знав, чому вона сумує. Хлопчик довго сидів на бильці, але нічого не казав мамі. Він почував внутрішнє роздвоєння. Дуже приємно було б знову стати її сином, але, з іншого боку, які дні він проводив у Садах! Мама прокинулась і ніжно промовила: "Пітер". Якби вона ще раз промовила: "Пітер", він би не втримався і з криком: "Мамо!" − кинувся б до неї. Але вона нічого більше не сказала, тільки застогнала тихенько, і коли він знову поглянув їй в обличчя, то побачив, що вона спить, уся в сльозах. Пітер сів на бильце ліжка і заграв мамі прекрасну колискову на своїй сопілці. Він грав без кінця, аж поки лице його мами не просвітліло. Пітер твердо вирішив стати сином своєї мами, але ще не знав, чи слід починати сьогодні.