Та Марке враз шмагонув його по ногах і хотів був дати драла, та Фрожьє заволав не своїм голосом: "Пробі!" – й пожбурив у кривдника здровенним кийком. Як на гріх, влучив у самісіньку голову. Марке впав на землю.
На галас збіглися селяни і почали молотити пекарів. На пекарів посипався град каміння. Вони кинулись тікати, та пастухи швидко їх наздогнали і відібрали дюжин із п'ять пирогів, але заплатили і дали лернейцям горіхів та три корзини солодкого винограду.
Пекарі підвели Марке і поїхали додому. По дорозі вони кляли пастухів і нахвалялися помститись. А пастухи й пастушки тим часом посідали кружка й стали наминати пироги та виноград.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 7. Про те, як лернейський король Пікрохоль віроломно напав на Грангузье
Повернувшись до Лерне, пекарі відразу побігли в Капітолій – скаржитися на пастухів Грангузье королеві Пікрохолю Третьому. Король, вислухавши їх, розшаленів і тої ж миті звелів скликати усіх чоловіків при повному обладункові та при зброї. Пікрохоль готувався до війни.
Коли військо було зібране й споряджене, то вирушило в похід. На своєму шляху вони не проминали ні багатого, ні бідного, ні божого храму, ні людської оселі. Люди покірно піддавалися насильству і тільки про єдине благали: щоб напасники не вбивали їхніх дітей, не забували про те, що з непам'ятних часів Грангузьє і Пікрохоль були друзі й добрі сусіди, що вони ніколи один одного не кривдили.
РОЗДІЛ 8. Про те, як чернець Жон-Нищитель урятував монастирський виноградник
Так сунуло Пікрохолеве військо по краю Грангузьє, руйнуючи й вигублюючи все навкруги, аж поки дісталося Сейї. Спустошивши Сейї, солдати повернули до монастиря. Підступившись, побачили: його взято на міцні замки та засуви. Військо подалося далі, однак залишило під монастирськими мурами сім загонів піхоти та сотні дві списоносців. Ті заходилися бити кам'яні мури списами, незабаром проломили їх і вдерлися в монастирський виноградник. Ченці втекли у храм і молилися.
У тому монастирі жив чернець Жан, на прізвисько Нищитель – моцак, спритник, відчайдух, розумака й веселун, цибатий, носатий, горлатий, на всякі штуки й витівки мастак. Побачивши, що якісь чужі вояки рвуть виноград, нищать і виривають з корінням кущі, Жан побіг у церкву, де ченці й досі бубоніли молитви, здіймаючи руки до неба. Жан закликав усіх ченців йти обороняти свій виноградник.
Брат Жан скинув із себе сутану, схопив здоровенну поперечку від хреста, помчав до виноградника й заходився гамселити нею пікрохольців. Вороги падали на землю, мов стиглі груші з дерева.
РОЗДІЛ 9. Про те, як Грангузьє збирався на війну з королем Пікрохолем
Пікрохоль, перейшовши з військом Ведський брід, опівночі підступив до Ла-Рош-Клермо і став на нічліг. Уранці він приступом узяв міський вал, фортецю-замок і засів у ній. Один із пастухів Грангузьє, дізнавшись про це, прибіг до свого володаря й розповів усе.
Грангузьє скликав раду. Обміркувавши все гарненько, його придворні сказали, що треба вирядити до Пікрохоля тямущого й спритного посланця, аби той допитався, чому король так розсердився, чому так зухвало вдерся у володіння свого давнього приятеля. Крім того, вони радили послати гінця з листом до Гаргантюа, щоб хлопець повернувся. Грангузьє послав у Париж одного із слуг, а до Пікрохоля в Ла-Рош-Клермо поїхав Ульріх Галле, кмітливий і розважливий дворянин.
Ульріх Галле, діставшись до Пікрохоля, статечно привітався й почав свою промову. Пікрохоль не погодився на перемир'я.
Грангузьє вирішив послати слуг до своїх пастухів і розпитати детально, як усе сталося. Повернувшись, слуги розповіли історію про пироги. Грангузьє спитав, скільки пирогів узяли пастухи в лернейців, і, почувши, що п'ять дюжин, звелів напекти їх п'ять возів. Пораненому Марке Грангузьє хотів подарувати містечко Помпадьєру. Ульріх Галле знову поїхав до Пікрохоля, тепер уже з подарунками. Та Пікрохоль забрав дарунки, а миру не хотів.
РОЗДІЛ 10. Про те, як Пікрохолеві підданці намовляли його завоювати весь світ
До Пікрохоля завітали герцог Свиняй, граф Бешкетон і воєвода Шмарконе. Привітавшися, вони намовили короля захопити увесь світ. Для цього треба розділити військо на дві частини: половина хай іде на Грангузьє, а друга половина війська хай вирушає і захоплює усі країни.
Пікрохоль погодився на такий план і наказав усім шикуватися і виступати.
РОЗДІЛ 11. Про те, як Гаргантюа покинув Париж і поїхав до свого батька Грангузьє і як Гімнаст зустрівся з пікрохольцями
Гаргантюа, прочитавши батькового листа, засідлав свою велетенську коняку, сів на неї й вирушив додому. З ним поїхали Понократ, Гімнаст та Евдемон. Діставшись у Парільє, Гаргантюа завітав до свого знайомого Гуго. Від нього почув, що король Пікрохоль захопив фортецю Ла-Рош-Клермо і засів у ній, а його вояки хазяйнують у Веді й Вогодрі. Понократ запропонував поїхати до сеньйора Лавогюйона і розпитати, де іще стоять Пікрохолеві загони і чи багато їх. Гаргантюа разом із друзями помчав до Лавогюйона. Лавогюйон розповів, що Пікрохоль вдерся у володіння Грангузьє ні сіло, ні впало. Сеньйор порадив вивідати, де саме засіли пікрохольці.
Гімнаст сказав, що поїде вивідувати. З ним поїхав конюший Лавогюйона – Вітрогон. Гімнаст і Вітрогон врешті наразилися на Пікрохолевих вояків. Ті чинили бешкети в маленькому селі біля Ведської діброви. За якусь хвилину на Гімнаста та Вітрогона налетів гурт вояків. Вони хотіли і їх пограбувати. Та Гімнаст почав вдавати, що він чорт: показував неймовірні гімнастичні трюки на коні. Пікрохолеві солдати злякалися (подумали, що то таки перевдягнений чорт) і втекли.
Гаргантюа вирвав велике дерево з корінням і вистругав з нього спис, який водночас міг бути і кілком. Він з друзями зруйнував Ведський замок і знищив військо Пікрохоля.
Гаргантюа та його друзі подалися до Грангузьє.
РОЗДІЛ 12. Про те, як Гаргантюа вичісував із своєї чуприни гарматні ядра
Грангузьє дуже нетерпеливився, дожидаючи сина. І коли Гаргантюа нарешті приїхав, батько невимовно зрадів. Гаргантюа подався до свого покою – перевдягатися й зачесатись. Коли він устромив у буйну кучму волосся велетенський гребінець із слонячих бивнів, з-під гребінця посипалися гарматні ядра, якими стріляли в нього Пікрохолеві вояки. І щоразу, як Гаргантюа стромляв у волосся гребінець, на підлогу падало сім, а то й десять ядер.
Понократ розповів усім, що пікрохольці ще не усі розбиті. Військо зазнало великих втрат, воно розшарпане, налякане, але не вигублене дощенту. Грангузьє порадив відпочити, а потім уже йти наступом. Він влаштував дуже пишну вечерю для усіх.
РОЗДІЛ 13. Про те, як Гаргантюа бенкетував зі своїми друзями
Коли всі посідали до столу й проковтнули перші шматки, Грангузье почав розповідати, через що спалахнула війна між ним та королем Пікрохолем. Далі він розповів про те, як чернець Жан, на прізвисько Нищитель, переміг зухвалих войовників і врятував монастирський виноградник. Гаргантюа звелів запросити до їхньої вечері хороброго ченця.
Незабаром дворецький повернувся разом із ченцем. Брат Жан розповів Гаргантюа, що він не вчиться, бо наука йому не потрібна: "Ми в нашому монастирі ніколи жодної книжки не розгорнули. Покійний абат наш завжди казав, що вчений чернець – це страховище... їй-богу! Тож ми й дали обітницю невігластва". Згодом Евдемон спитав його, чому усіх ченців звідусіль женуть у три вирви та гудять-клянуть на чім світ стоїть. Брат Жан відповів: "Перш за все того, що ченці жеруть людські послідки, тобто гріхи; отож їх селять у місцях пустельних та відлюдних – як дармоїдів. Далі: якщо ви розумієте, чому люди сміються з мавп і дражнять їх, то зрозумієте, чому ніхто не хоче знатися з ченцями… мавпа не стереже оселі, як пес, не оре плугом поля, як віл, не дає ні молока, як корова, ні вовни, як вівця, не тягне возів, як коняка. Вона скрізь паскудить і все псує… так само і ченці (я кажу про ченців-дармоїдів)". Але Гаргантюа сказав, що брат Жан не схожий на таких ченців: "Він ґречний, веселий, моторний, сміливий. Він трудиться, оре землю, оступається за гноблених і скривджених, розраджує згорьованих, помагає стражденним, пильнує виноградник свого монастиря". Брат Жан дійсно був таким, бо він багато працював: на утрені чи на панахиді він стояв на криласі й співав, а водночас майстрував тятиву для арбалета, гострив стріли, плів сіті для риби й сильця для кролів. Він вважав, що не треба монотонно молитися, коли час, а треба всюди згадувати Бога, молитися і говорити з Богом під час роботи.
Повечерявши, всі стали радитися, що робити далі. Врешті надумали: під північ вирушити на вивідки, а перед тим відпочити.
Біля півночі усі прокинулися і почали лаштуватися в путь і вбиратись у бойові обладунки. Брата Жана теж убрали як вояка, хоч він спершу не хотів. У путь вирушили Гаргантюа, Гімнаст, Евдемон, брат Жан і з ними 25 найхоробріших та найвірніших слуг Грангузье.
РОЗДІЛ 14. Про те, як брат Жан надихав своїх товаришів і як він завис на дереві
Отак сміливі оборонці вирушили в бойовий похід. По дорозі брат Жан не вгавав і усе говорив, що нічого не боїться. Він казав, що коли хтось боїться, треба на нього накинути сутану, бо вона допомагає страхополохам. Отак патякаючи, брат Жан їхав собі на своєму коні й не дивився ні праворуч, ні ліворуч, ні вниз, ні вгору. А даремно! Коли він проїжджав під старим крислатим горіхом, забороло його шолома зачепилося за зламану гілку. Брат Жан завис на гілці. Його врятував Гімнаст. Після цього брат Жан скинув усе і лишився у самій сутані.
РОЗДІЛ 15. Про те, як Гаргантюа розбив Пікрохолів загін
Повернувшись до фортеці Ла-Рош-Клермо, Пікрохолеві вояки розповіли королю, що на них напали чорти. Пікрохоль розлютився до краю. Він звелів скликати раду, яка засідала всю ніч. Король наказав послати на вивідки загін легкої кінноти на чолі з графом Дременю. Цей загін захопив 5 прочан, який прийняли за шпигунів.
Коли загін спускався до Сейї, його запримітив Гаргантюа. Брат Жан почав кричати, що треба бити ворога. Почувши крики ченця, Пікрохолеві вояки подумали, що справді-таки наразилися на чортів, і кинулись тікати. Тільки Дременю не зрушив з місця.