Джем підняв трохи нижній дріт і усі пролізли. Вони опинилися на задвірку. Нічого не побачивши у вікні, діти помітили тінь чоловіка, кинулись тікати, а потім на всю околицю прогримів постріл. Джін і Діл пролізли під дротами, а Джем зачепився штанами і мусив їх скинути, щоб визволитися. Вдома друзі побачили, що біля воріт Редлі зібралися люди. Містер Натан Редлі стояв біля двору з дробовиком у руках. Тут же були Аттікус, міс Моді і міс Стефані Крофорд, міс Рейчел і містер Ейвері. Міс Моді сказала дітям, що на грядку містера Редлі забрався негр, і Натан пальнув з рушниці. Раптом усі сусіди побачили, що Джем без штанів. Його виручив Діл і сказав, що виграв штани Джема, бо вони грали в покер-роздяганку. Вночі Джем сходив по свої штани, хоч і боявся, але зранку батько міг помітити, що штанів нема, і було б ще гірше, хоч Аттікус ніколи не бив і не кричав на дітей.
Почалося навчання в школі. Уроки у Джін і Джема кінчалися одночасно, і о третій годині вони звичайно разом ішли додому. Одного разу, Джем розповів сестрі, що коли тікав тієї ночі і скидав штани, вони геть заплуталися в огорожі, і він не міг відчепити їх. А коли ходив забирати, то вони вже висіли на огорожі, складені, ніби чекали на нього. І ще їх хтось зашив. І видно, що зашивала не жіноча рука.
Діти знову знайшли у дуплі подарунки. Вони вирішили нічого не брати, можливо це просто схованка якоїсь дитини. На другий день уранці все було на місці. На третій день брат і сестра вважали своєю власністю все, що знаходили в дуплі. А там вони знайшли дві фігурки, вирізані з бруска мила, що були схожі на Джема і Джін, цілий пакетик жувальної гумки, потемнілу медаль, кишеньковий годинник. Діти написали листа-подяку за усі подарунки і хотіли покласти в дупло, та Натан Редлі чомусь замастив його цементом. Джем плакав.
Узимку померла стара місіс Редлі. Зима видалась холодною, навіть випав сніг, що було дуже рідкісним явищем. Джем і Джін навіть зробили сніговика. Тієї ночі загорівся дім міс Моді. Аттікус загорнув дітей у теплі речі і вивів надвір, бо вогонь міг перекинутися на будинок Фінчів. Сусіди і пожежники рятували речі та гасили вогонь, а Джем і Джін стояли біля будинку Редлі і замерзали. Будинок міс Моді завалився, в усі боки бризнуло полум'я, на сусідніх дахах люди розмахували ковдрами, збиваючи іскри і головешки. Коли вже засутеніло, люди почали розходитися. Аттікус повів дітей додому і помітив, що на Джін була чужа руда шерстяна ковдра. Джем сказав, що не знає, звідки взялася ковдра. А потім пригадав, що бачив містера Натана біля пожежі, і почав розповідати батькові геть усе про Редлі: про дупло з цементом, про зашиті штани. Батько сказав, що це Страхолюд Редлі накинув на Джін ковдру.
Наступного дня діти пішли до міс Мод. Вона планувала збудувати маленький будиночок і була навіть в гуморі після того, як втратила житло.
У школі в Джін починаються проблеми з Сесілом Джейкобсом, який образив Аттікуса, сказавши, що той захищає чорномазих. Вдома батько розповів, що захищає негра, якого звуть Том Робінсон. Він живе в невеличкому селищі, що за смітником. Ходить до тієї ж церкви, що й Келпурнія. Вона добре знає його родину. Це порядні люди. Батько говорив, що не зможе дивитися людям в очі, якщо не захищатиме цього чоловіка, і що кожному адвокату, принаймні раз у житті, доводиться стикатися з судовою справою, яка торкається його особисто. Аттікус попросив дочку тримати голову у школі вище і не давати волі кулакам, що б там не казали. На другий день Всевидько перестріла в шкільному дворі Сесіла Джейкобса. Хлопець сказав, що у нього вдома говорять, що Аттікус ганьбить місто, а того чорномазого треба повісити на вежі. Дівчинка згадала слова батька і вперше у житті ухилилася від бійки.
Згодом настало Різдво, приїхав дядечко Джек Фінч. Діти раділи, але розуміли, що їм не минути візиту до тітки Олександри і її чоловіка Джімі у "Пристані Фінча". А там саме був онук тітки – Френсіс, якого Джем і Джін не любили. Френсіс був на рік старший від Джін.
На Різдво діти отримали від дядечка і тата духові рушниці, про які так мріяли. Потім усі поїхали на "Пристань Фінча". Тітка Олександра побачила, що Джін весь час ходить у комбінезоні, це їй не подобалося. Вона вважала, що дівчинка має рости справжньою леді. Після святкового обіду Френсіс говорив Джін і Джему, що їх друг Діл бездомний, і мандрує від родичів до родичів, а літо проводить у міс Рейчел. Хлопець образив Джін: "Якщо тобі дядечко Аттікус дозволяє ганяти з бродячими собаками, це його діло, бабуся каже, що ти тут не винна. Думаю, не твоя вина і в тому, що твій батько любить чорних, але, щоб ти знала, всі родичі соромляться його...". Хлопець обзивав Аттікуса чорнолюбом і говорив, що він опозорив усю родину Фінчів. Джін затопила Френсісу кулаком у зуби. Родичі насварили дівчинку, і навіть батько сказав, що вона винна сама, та вона не розповіла про причину сутички. Але вдома Джін розповіла дядькові, як все було насправді.
Брат і сестра трохи соромилися свого батька, бо йому було вже під п'ятдесят, він носив окуляри, а на ліве око майже нічого не бачив, до того ж, він захищав негра Тома Робінсона. Та одного разу діти назавжди змінили думку про свого батька. Після того, як Аттікус подарував їм рушниці, він попросив не стріляти по пташках і сказав Джему: "Можеш бити сойок – скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника – великий гріх". Джін чула ці слова і спитала міс Моді, чому це гріх. Жінка сказала, що ці птахи тільки співають, не роблячи ніякої шкоди, тому гріх убивати пересмішника. Якось, взявши з собою рушниці, Джін з Джемом вирушили на полювання. Недалеко від подвір'я Редлі вони помітили старого собаку на кличку Тім Джонсон. Він виявився скаженим, діти втекли, а Келпурнія по телефону попередила усіх сусідів. Швидко приїхали Аттікус і містер Гек Тейт – шериф округу Мейкомб. Містер Тейт подав Аттікусу рушницю і сказав застрелити собаку, бо сам був нікудишній стрілець. Аттікус взяв рушницю і пішов на середину вулиці. Гримнув постріл. Тім Джонсон підскочив, упав на землю і завмер. Діти були здивовані, коли шериф назвав їх батька "Фінч Несхибний", а згодом від міс Моді брат і сестра дізналися, що їх батько свого часу був найкращий стрілець округу Мейкомб. Та згодом він вирішив не брати в руки рушницю без крайньої потреби, а сьогодні така потреба випала. Тепер Джін і Джем гордилися батьком, але у школі вирішили не хвалитися, бо, як казала міс Моді: "Нормальні люди ніколи не пишаються своїм талантом".
Одного разу місіс Генрі Лафайєт Дюбоз – стара самотня жінка, яку ненавиділи діти побачила на вулиці Джема і Джін. Діти саме йшли купувати паровий двигун і на жезл тамбурмажора. Дюбоз їм сказала, що вони б'ють байдики. А ще збрехала, ніби Джем зламав виноград міс Моді. До Джін вона причепилася через комбінезон, і сказала, що порядній дівчинці належить ходити в платті і корсажі. А в такому одязі вона хіба в кафе може працювати. "Гарні Фінчі, нічого сказати! Одна прислуговує в кафе, другий у суді вигороджує чорномазих!" — сказала стара. Від цих слів Джем аж остовпів. "Ваш батько такий, як і чорномазі, і всякі білі покидьки, що їх він захищає!" — додала Дюбоз, а ще назвала всіх Фінчів розумово неповноцінними. Діти пішли геть, а коли поверталися назад, Джем не стримався, вихопив у сестри з рук жезл і, шалено розмахуючи ним, вскочив у двір. Він позбивав верхівки всіх камелій. Потім переламав об коліно жезл і жбурнув його на землю. Того вечора діти не пішли зустрічати Аттікуса з роботи, як звичайно. Келпурнія уже знала все. Вона хотіла втішити дітей. Згодом прийшов батько і сказав: "Сину, я добре знаю, скільки тобі доводиться терпіти від твоїх ровесників через те, що твій батько, як ти висловився, "захищає чорномазих", але таку поведінку щодо старої хворої жінки не можна виправдати. Я настійно раджу тобі піти і поговорити з місіс Дюбоз. Потім одразу ж додому". Джем був змушений піти. А Джін батько посадив собі на коліна і сказав, що влітку їм доведеться терпіти ще гірше, а судова справа Тома Робінсона – це випробування їхньої совісті. Коли Джем вернувся, то розповів, що усе прибрав у саду і тепер працюватиме у старої щосуботи і зробить все, щоб камелії знову виросли. А ще він мав читати місіс Дюбоз цілий місяць.
Наступного дня діти пішли до Дюбоз. Стара і далі їх ображала, але вони мужньо терпіли, а Джем ще й читав "Айвенго". На другий день у місіс Дюбоз все повторилося, те саме було і третього дня. Поступово діти до цього звикли: спочатку місіс Дюбоз накидалася на Джема, дорікаючи йому за камелії і за батька-чорнолюба; потім замовкала і нарешті забувала про них. Коли дзвонив будильник, служниця Джесі випроваджувала дітей, бо стара мала приймати ліки. Одного разу, приблизно через місяць, батько сам зайшов по дітей. Як виявила Джін, вони щоденно затримувались у місіс Дюбоз трохи довше, бо будильник щоразу дзвонив на кілька хвилин пізніше. Якось Аттікус повернувся від Дюбоз і сказав, що вона померла. Батько розповів, що вона приймала морфій, щоб затамувати біль. Невдовзі до витівки Джема вона попросила Аттікуса скласти їй заповіт. Лікар Рейнольдс сказав, що їй лишилося жити не більше кількох місяців. Всі її справи були в абсолютному порядку, але вона вирішила перед смертю перебороти згубний потяг до морфію, і як сказала, так і зробила. А Джемове читання трохи відвертало її увагу, тому і будильник дзвонив усе рідше, і не було приступів, коли вона мала приймати ліки. Дюбоз померла чистою від морфію. Аттікус приніс від старої прекрасну прозоро-білу квітку – камелію "гірський сніг", для Джема. Хлопець не хотів подарунка, але згодом Джін бачила, як він сидів і гладив пальцями пелюстки камелії.
Стислий скорочений переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧАСТИНА ДРУГА
Джемові виповнилося 12 років. Настало літо. Діл не приїжджав. Він написав Джін, що у нього новий батько, і що йому доведеться влітку лишитися в Мерідіані. Дівчинка раділа, що Діл нарешті має батька, але водночас її охопив розпач. Джін засумувала, до того ж Аттікус поїхав на два тижні по роботі. У неділю, коли Аттікуса ще не було, Кел переживала, з ким діти підуть до церкви.