В одного хлопця – Уолтера Канінгема, сніданку не було. Хлопець ходив до школи босий, але мав чисту сорочку і старанно залатаний комбінезон. Вчителька подумала, що він забув сніданок, тому дала йому 25 центів, щоб хлопець купив собі поїсти, а гроші віддав їй завтра. Уолтер відмовився брати гроші. Усі учні почали шептати: "Всевидько, скажи їй!". Джін мусила сказати вчительці: "Міс Кароліно, він Канінгем". Учителька нічого не розуміла, тоді дівчинка пояснила, що Канінгеми ніколи нічого не візьмуть безплатно – ні в церкві, ні в муніципалітеті. Вони ні в кого нічого не беруть, обходяться тим, що мають, хоч мають небагато.
Джін пам'ятала, як минулої зими батько Уолтера прийшов до Аттікуса, щоб порадитися про ущемлення прав. Канінгем мав розрахуватися з Аттікусом, і зробив це не грошима, а якось привіз цілу гору хмизу, згодом приніс мішок горіхів, на Різдво – кошик гостролисту, а весною приніс мішок молодої ріпи. Аттікус пояснював дітям, що Канінгеми живуть не в місті, вони фермери, і криза завдала їм особливо відчутного удару. Аттікус пояснив, що серед міських жителів багато бідних через те, що фермери бідні. Мейкомб – фермерський округ, ось чому лікарям, дантистам, адвокатам тут важко заробити. Ущемлення прав – це тільки частина незгод, що випали на долю містера Канінгема. Ділянка землі, на яку він має право безроздільного користування, заставлена і перезаставлена, а мізерні гроші, які він у такий спосіб здобуває, ідуть на виплату процентів. Містер Канінгем належить до породи непохитних, казав Аттікус. Оскільки у Канінгемів немає грошей, щоб заплатити юристу, вони платять чим можуть.
Джін і пояснила це вчительці, а за це отримала по руках і стояла у кутку. Коли продзвонив дзвоник, Джін помітила, як міс Кароліна важко сіла на стілець і затулила обличчя руками. Дівчинка хотіла пожаліти вчительку, але згадала своє покарання.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ III
Того ж дня на шкільному подвір'ї Джін кинулась на Уолтера Канінгема, через якого її покарали, але дівчинку спинив брат. Джем спитав Уолтера, чи його батько часом не містер Уолтер Канінгем з Старого Сарема. Уолтер кивнув. Він був такий худий і миршавий, ніби завжди недоїдав; очі сині, сльозилися, повіки червоні, обличчя бліде, тільки кінчик носа червоний і мокрий. "Наш батько з твоїм батьком друзі. А Всевидько просто нестримана. Більше вона тебе не чіпатиме", — сказав Джем і запросив хлопця на сніданок до свого дому, бо школа була поруч з будинком Фінчів.
Поруч був також будинок Редлі, і Джем почав розповідати Уолтеру про Срахолюда. Діти пішли додому, і Джем попросив Келпурнію поставити ще одну тарілку для Уолтера. Аттікус був вдома і завів розмову про врожай з Уолтером. Хлопець сказав, що він ніяк не може перейти у 2 клас, бо кожної весни повинен кидати навчання і допомагати батькові обкопувати бавовник.
Уолтер попросив меляси і щедро полив нею увесь сніданок. Це дуже здивувало Джін, і вона сказала про це. Тоді Келпурнія покликала дівчинку на кухню і насварила, за те, що вона образила гостя. Кел говорила, що Канінгеми звикли так харчуватися, і не треба з цього дивуватися та ображати Уолтера. Джін образилася на куховарку.
Діти повернулися у школу. Міс Кароліна налякалася, коли побачила на голові здорового хлопця, якого звали Барріс Юел, воші. Вчителька відпустила його з уроків і наказала піти додому і помити голову дьогтьовим милом, а потім протерти гасом. Дітям в класі знову довелося пояснювати вчительці, що цей хлопець з Юелів: у місті їх повно; щороку в перший день занять вони приходять до школи, бо пані інспекторка заганяє їх, погрожуючи шерифом, але на цьому все й кінчається, бо Юели після першого дня в школі більше не приходять. Барріс сказав, що він вже третій рік у першому класі. Вчителька сказала, що про все мусить розповісти директору. Барріс образив вчительку, назвавши сопливою, і пішов геть. Вчителька заплакала, а всі діти кинулись її заспокоювати.
Такий перший день у школі здавався Джін дуже бурхливим. Удома Келпурнія сказала, що дуже сумувала за дітьми, поки вони були в школі, і навіть приготувала хрущиків – їхні улюблені ласощі. Тому Джін перестала на неї сердитись. Ввечері Джін сказала батькові, що, з його дозволу, до школи більше не піде. І розповіла про всі свої пригоди. Найгірше для Джін було те, що вчителька заборонила читати з татом. Аттікус просив дівчинку поставити себе на місце вчительки: "Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима, поки не влізеш у її шкуру і не походиш у ній". Джін сказала, що хотіла б не ходити в школу, як Юел. Тоді Аттікус розповів, що Юели ось уже протягом трьох поколінь – ганьба Мейкомба. Ці люди живуть, як тварини. Боб Юел, батько Барріса, стріляє і ловить капканами дичину в той час, коли це заборонено. Боб пропиває гроші, а діти ходять голодні. Згодом Аттікус і Джін дійшли компромісу: дівчинка погодилася ходити до школи, а батько читатиме з нею щовечора, як раніше, тільки дівчинка не говоритиме про це вчительці. Аттікус прочитав дітям історію про чоловіка, який заліз на флагшток і не хотів злазити. Наступної суботи Джем зробив так само: просидів у хатці високо на платані. Він заліз туди після сніданку і сидів аж до заходу сонця.
РОЗДІЛ IV
Подальші дні дівчинки у школі мало чим відрізнялися від першого. Вдома Джін читала все, що попадало під руку. Вона і досі не хотіла дванадцять років нудитись в школі. Цілий рік її навчання в школі кінчалося на півгодини раніше, ніж у Джема, і Джін щоразу мчала перелякана повз подвір'я Редлі до свого будинку. Одного разу, пробігаючи повз дім Редлі, дівчинка помітила таке, від чого їй перехопило подих.
В самому кінці садиби Редлі росли два віргінських дуби, їхнє коріння виходило на дорогу, і в цьому місці вона була нерівна. Якась блискуча цятка на дереві привернула її увагу. З дупла Джін витягла два пакетики жувальної гумки без верхньої обгортки. Вдома вона спробувала гумку, але прийшов Джем і сказав виплюнути, бо боявся, щоб гумка не була отруєна.
Надходило літо, Джін і Джем чекали його з нетерпінням, бо мав приїхати Діл.
В останній день навчання їх одпустили із школи раніше, і вони разом пішли додому. У дуплі віргінських дубів, що росли в садибі Редлі, вони знайшли невеличкий блискучий пакетик. Вдома діти розгорнули пакетик і побачили маленьку коробочку, в якій були дві начищені до блиску монети по одному пенні. То були старовинні монети з 1900 і 1906 року. Джем почав міркувати, кому ці монети могли бути призначені. Виявилося, що ніхто біля тих дубів не проходить, а Сесіл Джейкобс, що жив у самому кінці їхньої вулиці, біля пошти, навіть ходив щодня цілу милю зайву, аби не проходити повз Редлі. Брат сказав, що монети приносять щастя, і заховав їх у свою скриньку.
Через два дні приїхав Діл. Він не підріс, але став кремезний, і сказав, що бачив свого батька – президента залізничної компанії Луїсвіл-Нешвіл. Джін, Джек і Діл прийшли в палісадник. Діл стояв, не спускаючи очей з похмурого будинку Редлі. Джек почав розказувати про жар-пару – коли людина помре, а на небо потрапити не може, вона вештається по безлюдних дорогах, а наскочиш на неї – сам після смерті станеш таким. Джін переконувала, що це все брехня, і запропонувала покататися у колесі. Дівчинка прикотила стару автомобільну шину. Першим котитися хотів Діл, Джін теж хотіла. Джем сказав, що першою буде сестра, зате Діл кататиметься довше. До останньої хвилини Джін не догадувалася, що Джем образився за те, що вона посміла з ним сперечатися про жар-пару. Брат сильно штовхнув колесо, і Джін покотилася, не маючи змоги спинитися. Колесо закотилося на подвір'я Редлі, і дівчинка вилетіла на бруківку. У голові наморочилося, її нудило, вона лежала на бруківці і почула, як Джек кричить тікати. Дівчинка лежала перед східцями, що вели на веранду будинку Редлі. Дівчинка втекла, а по колесо мусив іти Джек.
Згодом Джек придумав гру "Страхолюд Редлі". Всевидько мала бути місіс Редлі, Діл – старим Редлі, Джем був Страхолюдом. Брат хотів довести сестрі, що не боїться сім'ї Редлі. Він казав, що Страхолюда уже давно немає у будинку, але Джін була переконана, що він там є. Діти розігрували різні ситуації з життя Редлі, наприклад: колись місіс Редлі була красуня, але після того як стала дружиною містера Редлі, втратила вроду і всі свої гроші. І ще вона втратила майже всі свої зуби, волосся та вказівний палець правої руки (це була фантазія Діла: Страхолюд якось уночі одкусив у матері палець, бо був голодний); тепер цілі дні вона сидить у вітальні і плаче, а Страхолюд тим часом струже ножем меблі. Діти вдавали, як Страхолюд штрикає ножицями ногу батька. І щоразу, коли містер Натан Редлі, йдучи до міста, проходив повз дітей, вони замовкали і стояли нерухомо. Аттікус якось побачив гру і відібрав ножиці. Джін не хотілося грати у Редлі, бо тоді, коли випала з колеса на сходи Редлі, почула, що у тому будинку хтось сміється.
РОЗДІЛ V
Діл і Джем усе більше дружили і цілими днями сиділи в хатці на дереві, щось затівали, планували і кликали Джін тільки тоді, коли їм потрібен був третій. Того літа дівчинка здебільшого проводила вечори в товаристві міс Моді Аткінсон – у неї на веранді. Міс Моді була для Джін просто сусідка – не більше, хіба що трохи добріша за інших. Міс Моді ненавиділа свій дім, і проведений у ньому час вона вважала втраченим. Вона була вдова, любила працювати в саду і ненавиділа подорожник, який поливала якоюсь отрутою. Ніхто в околиці не міг спекти смачніших пиріжків, ніж вона. Для дітей вона щоразу випікала один великий пиріг і три маленькі, а потім кликала через вулицю: "Джем Фінч, Всевидько Фінч, Чарлз Бейкер Гарріс, ходіть-но сюди!".
Одного вечора, коли Джін була сама з міс Моді, дівчинка запитала, чи Страхолюд Редлі ще живий. Жінка сказала, що його звуть Артур, і він ще живий. Дівчинка сказала, що Джем говорив, що Артур певно помер, і його запхали у димохід. Міс Моді сказала, що Джем стає схожим на Джека Фінча – свого дядька. Колись міс Моді і Джек разом росли на "Пристані Фінча". Дядечко Джек приїздив до Фінчів щороку на Різдво і щоразу голосно гукав через усю вулицю, пропонуючи міс Моді вийти за нього заміж.