Закінчувалися такі суперечки тим, що багато чого з чаклування Олесі Іван Тимофійович пояснити не міг.
Незважаючи на це, чоловік і дівчина ставали все ближчими. А стосунки з Ярмолою зовсім зіпсувалися. Він знав про відвідування хати ворожки та про вечірні прогулянки з Олесею. Слуга навіть уникав пана. Вони перестали ходити на полювання, бо Ярмола весь час знаходив відмовки.
VII
Одного разу бабуся та Олеся були дуже сумні. Дівчина не хотіла нічого пояснювати, але стара сказала, що Іван Тимофійович міг би допомогти. Тоді Олеся розповіла, що приїздив місцевий урядник і наказав вибиратися з хати. Адже хата ця не їхня, а належить якомусь поміщику. А тепер ліс купив новий поміщик і хоче болота сушити. Іван Тимофійович сказав, що, можливо, уряднику треба просто дати гроші. Та бабуся сказала, що гроші не помагають. Чоловік пообіцяв допомогти, хоч надії мав мало.
VIII
Одного ранку прибіг Ярмола і повідомив, що в селі є урядник. Іван Тимофійович поїхав конем до нього. Євпсихій Африканович спішив, бо був утопленик у Волоші, але Іван Тимофійович заманив його до себе випивкою. Урядник злакомився на спиртне і закуску.
Іван Тимофійович розповів йому про свою справу, але урядник боявся нового поміщика, боявся доносу в Петербург. До того ж, він говорив, що ці дві жінки не ходять в церкву, та й ще чаклують, а це всюди заборонено. Іван Тимофійович знову попросив не чіпати тих жінок, і тут урядник побачив рушницю Івана. Він прийняв її в подарунок і пообіцяв не чіпати Мануйлиху та її онуку.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
IX
Євпсихій Африканович стримав свою обіцянку і залишив на невизначений час у спокої мешканок лісової хатки. Але Олеся чомусь стала поводити себе по-іншому. Дівчина уникала відвертої розмови, вечірні прогулянки припинилися. А Івана Тимофійовича усе більше тягнуло до дівчини, він думав про неї весь час.
Одного разу він цілий день провів з Олесею. Вже зранку Іван Тимофійович почував себе хворим, а до вечора стало ще гірше. Голова зробилася важкою, в вухах шуміло, в роті пересохло, і по всьому тілу постійно розливалася якась лінива, важка слабкість. Коли ввечері він повертався додому, його почало трясти. Чоловік навіть не пам'ятав, хто довіз його додому.
Шість днів у нього була жахлива поліська лихоманка. Вдень ставало легше, а вночі знову були напади хвороби. Чоловік бачив вихор видінь, він марив, потім знову приходив до тями. При згадках про Олесю йому наверталися на очі сльози.
X
Минуло ще 5 днів, і Іван Тимофійович пішов до Олесі. Майже два тижні він не бачив дівчини і тепер зрозумів, яка вона дорога для нього. Кілька мовчазних секунд, коли вони вдивлялися одне в одного, чоловік вважав найщасливішими у своєму житті. Згодом Олеся почала розпитувати про хворобу. Вона вважала, що й сама могла б вилікувати його, навіть швидше за лікаря, тільки треба було прислати за нею.
Тільки-но зайшло сонце, як Олеся стала його квапити йти додому, щоб не змерз і не захворів знову. Дівчина зібралася проводжати чоловіка, і бабуся з докором спитала, чи Олеся остаточно вирішила йти. Іван Тимофійович зрозумів, що між жінками було багато сварок щодо нього.
У лісі Іван Тимофійович помітив, що за цей час Олеся теж схудла, навколо очей в неї лягли тіні. Дівчина сказала, що тепер їй все одно, тепер вона може признатися, що кохає його. Іван теж признався, що кохає її. Вона тулилася до чоловіка все сильніше, і він відчував, як тремтіло її тіло і билося серце. Уся ніч, яку вони провели разом, злилася у якусь чарівну казку. Аж згодом Олеся згадала, що Івану Тимофійовичу слід було йти додому, щоб не змерзнути.
XI
Майже цілий місяць тривала казка любові. Закохані почувалися щасливими, а стара Мануйлиха стала дуже злою. Наближався час від'їзду Івана Тимофійовича, але він навмисне відтягував його. Олесі про від'їзд він ще не казав. Все частіше чоловік думав про те, що хоче одружитися з Олесею. Важко було уявити дівчину, одягнену у модне плаття, або те, як вона спілкується з його товаришами. Але рішення одружитися з кожним днем міцнішало.
Одного разу Іван Тимофійович розповів дівчині, що повинен їхати. Олеся мовчала, їй стало зле, вона зблідла, але зробила над собою зусилля і сказала, що їхати треба, адже служба важливіша. Іван Тимофійович продовжив свою розмову і сказав, що хоче одружитися. Та дівчина сказала, що вони не можуть бути разом, адже він освічений, а її буде соромитися. Вона не хотіла зв'язувати чоловіка, до того ж, думала про бабусю. Чоловік пообіцяв забрати і бабусю, але дівчина сказала, що з лісу стара не піде. Згодом він спитав, чи не одруження і похід в церкву є найбільшим її страхом.
Пізно вночі, коли вони прощалися, Олеся спитала, чи був би він радий, якби вона пішла до церкви. Чоловік замислився. У нього раптом промайнула в голові забобонна думка: а чи не станеться від цього якесь нещастя? Згодом він відповів, що жінка має бути побожною, в цьому є щось зворушливе, жіночне і прекрасне.
XII
На другий день було свято Трійці, яке випав на день великомученика Тимофія, коли, за народними переказами, бувають знамення перед неврожаєм. У цей день до церкви зійшлося усе село. Іван Тимофійович у цей день мусив з'їздити у службових справах до сусіднього містечка. Він їхав через усе село і бачив, що на свято з'їхалися люди з навколишніх сіл.
Після полудня Іван Тимофійович повертався додому. На площі було багато п'яних людей. Біля шинку усі товпилися і співали. Пробираючись між людьми, чоловік помітив, що на нього безцеремонно дивляться. Люди не скидали шапок, а якийсь п'яний вульгарно висловився про нього та Олесю. Іван Тимофійович швидко поїхав додому. Там Ярмола повідомив, що на нього чекає прикажчик з Мариновської економії. Чоловікові здалося, що Ярмола хоче ще щось додати, дуже важливе, але він пішов до коня.
Прикажчик Міщенко розповів, що сьогодні після Служби Божої був скандал, адже пребродські дівчата зловили тут відьму, та їй вдалося вирватися. Іван Тимофійович змусив прикажчика розповісти усе детально і зрозумів, що Олеся прийшла до церкви. Вона вистояла усю службу, хоч жінки перешіптувалися і озиралися. Але коли вона вийшла з церкви, біля самої огорожі її з усіх боків обступила купка баб. Потім її схопили і хотіли вимастити дьогтем. Олесі якимось дивом вдалося вислизнути з цього клубка, і вона втекла, без хустки, в розірваному одязі. За нею полетіло каміння. Відбігши, вона крикнула усім, що вони ще поплатяться за вчинене.
XIII
Іван Тимофійович швидко добрався до хати Мануйлихи. Спочатку йому здалося, що Олесі нема вдома, але бабуся показала на неї і сказала, що дівчина лежить без пам'яті. Мануйлиха докоряла чоловіку, що це він підбив Олесю сходити до церкви. Баба розповіла, у якому вигляді прийшла Олеся, як вона то плакала, то реготала, як її кинуло в жар. Стара заголосила. Олеся прокинулася, але боялася, щоб коханий бачив її в такому страшному вигляді. Вона вся була в синцях. Олеся вважала, що тільки вона винна в тому, що сталося. Чоловік цілував її руки і плакав. Дівчина говорила, що їм треба прощатися назавжди, бо вони з бабусею підуть звідси. Треба було тікати, бо коли тільки трапиться якась біда в селі, люди звинуватять у ній Мануйлиху та Олесю, адже дівчина біля церкви обіцяла помститися.
Даремно Іван Тимофійович намагався переконати Олесю, марно малював перед нею картини безтурботного щастя. Олеся тільки цілувала його руки і хитала головою. Чоловік попросив сказати хоча б день, коли вона з бабусею тікатиме, але дівчина на це розповіла казку про те, як вовк спіймав зайчика. Перед смертю зайчик попросив три дні почекати, а коли настала його година, він сказав вовкові, що краще б не давав йому тих три дні. Адже він не жив, а тільки мучився.
На прощання Олеся сказала, що йому буде спочатку важко, але згодом він усе забуде, і вже без горя думатиме про неї легко і радісно. Дівчина шкодувала лише про те, що у неї не залишилися від нього дитинка.
Вирушаючи додому, Іван Тимофійович побачив, що скоро буде гроза. А Мануйлиха сказала, що, можливо, буде навіть град.
XIV
Мануйлиха не помилилася. Над селом пройшла гроза з сильним градом. Іван Тимофійович приліг і проспав до самого ранку, хоч думав, що не зможе і очей зімкнути.
Зранку Ярмола розбудив свого пана і сказав, що треба тікати. Нічний град вибив жито у половини села, і у цьому люди звинувачували відьму і збиралися покарати. Побоювання Олесі виправдалися. Іван Тимофійович вирішив попередити її. Чоловік риссю помчав до хати Мануйлихи. Та там уже нікого не було. Зі слізьми на очах Іван Тимофійович уже хотів вийти з хати, коли побачив прості червоні коралі, навмисно повішені на кут віконної рами. Це була єдина річ, яка залишилася йому на пам'ять про Олесю і її кохання.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу