Усі вражені, що Чебутикін сьогодні сильно напився, хоч уже два роки не п'є. З монологу Чебутикіна стає зрозуміло, що він п'є, бо вважає себе нікудишнім лікарем: забув усе, що знав і недавно померла жінка, яку він не зміг вилікувати.
Ірина, Вершинін і Тузенбах розмовляють про те, що солдатів скоро переведуть у Царство Польське, або в Чіту. Ірина каже, що теж виїде звідси. Чебутикін саме розглядав порцеляновий годинник, що лишився від мами сестер, і розбив його. Він сказав, що, може, не розбивав, а це тільки так здається. Бо ніхто нічого насправді не знає і не помічає. Усі навіть не помічають, що в Наталії романчик з Протопоповим.
Згодом барон Тузенбах говорить Ірині, що кохає її. Кулигін теж говорить Маші, що дуже її любить. Але Маша починає говорити, що її дратує несправедливість: Андрій заклав будинок, а всі гроші забрала Наталія, хоч будинок належить усім Прозоровим. Ірині прикро, що брат не помічає роману дружини, і все місто сміється з Андрія. Ірина плаче, бо хоче у Москву: вона тепер працює не телеграфісткою, а в міській управі, але робота їй все одно не подобається. Їй 24, а вона відчуває, що старіє, сохне, що усе котиться в прірву. Ольга просить сестру виходити заміж за барона, хоч Ірина і не кохає його. Ольга каже, що вийшла б за будь-кого, аби тільки порядна людина. Маша зізнається сестрам, що закохана у Вершиніна. Згодом до сестер приходить Андрій і питає, що вони мають проти нього. Сестри втомлені через пожежу, але брат продовжує розмову. Він говорить, що сестри не повинні ображати Наталію, бо вона чесна і благородна. А він більше в карти не гратиме. Та потім Андрій плаче, бо розуміє, що не щасливий. Він каже сестрам не вірити в те, що тільки-но говорив. Під час того, коли Андрій говорить Маша біжить до Вершиніна, а Кулигін шукає її і не може знайти. Залишившись вдвох, Ірина обіцяє Ользі, що вийде за барона.
Стислий переказ по діях, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Дія IV
Старий сад при будинку Прозорових. На терасі будинку на столі пляшки і склянки. 12 година дня. Чебутикін в благодушному настрої сидить в кріслі, чекає, коли його покличуть; він в кашкеті і з палицею. Ірина, Кулигін і Тузенбах, стоячи на терасі, прощаються з Федотиком і Роде, які відходять в Польщу. Чебутикін каже, що відбуває завтра, але через рік повернеться, бо вийде на пенсію. Кулигін тепер має поголені вуса, бо став інспектором і голиться так, як директор. У цей час Андрій возить у візочку дитину. Коли Тузенбах йде у будинок, Чебутикін розповідає, що між Сольоним і бароном була сутичка у місті. Ірина каже, що завтра вінчається з бароном і вони виїздять на цегельню в інше місто, а післязавтра вона вже працюватиме в школі. Тут Ірині сумно жити, бо Ольга тепер начальниця і живе у гімназії. До Наталії все ще приходить Протопопов, і навіть зараз сидить в неї, поки Андрій бавить дитину. Ірина з Кулигіним теж йдуть в дім.
Маша, Андрій і Чебутикін розмовляють. Андрій питає, що сталося між Сольоним і бароном. Чебутикін розповідає, що вчора Сольоний став чіплятися до барона, а той спалахнув і образив його, і вийшло так, що Сольоний мусив викликати його на дуель. Маша переживала, щоб на дуелі чоловіки не вбили одне одного, але Чебутикін сказав, що одним бароном більше, одним бароном менше – чи ж не однаково. Маша йде, а Андрій жаліється Чебутикіну, що скоро лишиться сам: офіцери поїдуть, сестра вийде заміж, Чебутикін теж поїде. А Наталія стала банальною людиною, сліпою, кострубатою твариною. Чебутикін порадив Андрію вдягнути шапку, взяти в руки палицю і йти геть не оглядаючись. Підійшов Сольоний і забирає з собою Чебутикіна на дуель. Сольоний планує підстрелити барона. При цьому він поливає руки духами, бо йому здається, що руки тхнуть трупом.
Тузенбах каже Ірині, що йому треба збігати в місто провести товаришів. Ірина здогадується, що це брехня. Барон обіцяє їй, що в них буде щасливе життя, навіть якщо вона його не любить. Ірина каже, що це не в її волі, і вона взагалі ніколи не кохала. Тузенбах мусить іти і на прощання, не знаючи, що сказати, просить Ірину, щоб йому зварили кави.
До Андрія підходить Ферапонт, бо треба підписати якісь папери. Робота так набридла Андрієві, що він питає себе, куди пішло його минуле, коли він був молодий, веселий, розумний, коли мріяв і мислив витончено. А в цьому місті, на його думку, тільки їдять, п'ють, сплять, потім вмирають ... народяться інші і теж їдять, п'ють, сплять і, щоб не отупіти з нудьги, урізноманітнюють життя своє бридкою пліткою, горілкою, картами, сутяжництво, і дружини обманюють чоловіків, а чоловіки брешуть, роблять вигляд, що нічого не бачать, нічого не чують. Андрій надіється, що в майбутньому він і його діти стануть вільні від неробства, від квасу, від гусака з капустою, від сну після обіду, від підлого дармоїдства...
У сад приходять мандрівні музиканти, грають на скрипці і арфі; з дому виходять Вершинін, Ольга і Анфіса і з хвилину слухають мовчки; підходить Ірина. Анфіса подає музикантам, і ті йдуть. Потім Анфіса розповідає Ірині, що їй дуже добре жити з Ольгою в гімназії. Вершинін хоче з усіма попрощатися. Його жінка і дочки будуть у місті ще два місяці і він просить Ольгу потурбуватися, коли їм щось треба буде. На прощання Вершинін ще хоче пофілософствувати і каже, що до працьовитості треба людям додати освіти, а до освіти працьовитості.
Маша прощається з Вершиніним. Коли він пішов, Маша ще плакала. Зявляється Кулигін і заспокоює її, кажучи, що не дорікатиме ні за що, і вони знову житимуть як раніше.
Раптом чути глухий далекий постріл. Приходить Ірина, і сестри хочуть попрощатися перед Ірининим від'їздом. Та тут приходить Наталія. Вона віддає покоївці накази: з Софочкою хай сидить Протопопов, а з Бобіком – Андрій. Наталія вдає, що їй жаль через від'їзд Ірини, але відразу розповідає про свої плани: у кімнату Ірини переселить Андрія зі скрипкою, хай там пиляє; звелить зрубати липову алею і клен, а на тому місці насадять квітів. Маша з Кулигіним уже збираються йти додому, але приходить Чебутикін і повідомляє, що на дуелі вбито барона. Ірина плаче, а потім три сестри стоять, притулившись одна до одної. Маша говорить, що вони залишаються самі, щоб почати життя спочатку. Ірина каже, що треба працювати, і завтра вона все одно вирушить в дорогу та працюватиме в школі. Ольга обіймає сестер. Десь далеко грає музика. "…страждання наші перейдуть в радість тих, хто житиме після нас, щастя і згода настануть на землі, і спом'януть добрим словом і благословлять тих, хто живе тепер. О любі сестри, життя наше ще не скінчене. Будемо жити! Музика грає так весело, так радісно і, здається, ще трохи, і ми дізнаємося, навіщо ми живемо, чого страждаємо. Якби знати, якби знати
Стислий переказ по діях, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу