Та коли Осип дізнається, що є капусняк, каша та пироги, то просить принести усього.
Хлестаков тим часом оглядає богоугодні заклади і розповідає, що в інших містах йому нічого не показували. Городничий хвалиться, що в інших містах чиновники більше турбуються про свою користь. Земляника розповідає, що у лікарні такий порядок, що усі хворі видужують, щойно з'являються тут: "Хворий не встигне увійти до лазарету, як уже здоровий; і не стільки медикаментами, скільки чесністю і порядком". Коли Хлестаков запитує, чи нема де в місті повеселитися, пограти карти, городничий думає, що його перевіряють і каже, що у місті і чутки нема про такі товариства, а сам він карт в руки ніколи не брав. (Доглядач шкіл у цей час сам до себе каже: "А в мене виграв, падлюка, ще позавчора сто карбованців").
Городничий приводить Хлестакова до свого дому. Жінка і дочка радо вітають гостя, говорять йому компліменти. Хлестакова садять, а всі інші чиновники стоять у його присутності. "Ревізор" починає брехати про себе: скрізь його знають, він знайомий з самим Пушкіном, сам пише книжки, його дім перший у Петербурзі, він всякий день на балах, дружить з послами інших країн. Після усієї брехні, що про себе вигадав Хлестаков, городничий почав звертатися до нього "Ваше первосходительство". Згодом городничий веде Хлестакова відпочивати, і коли чиновники залишаються без "ревізора", то вирішують, що то сам генерал, або й більше. А дочка городничого навіть тішиться, що Хлестаков дивився на неї. Анна Андріївна побачила в ньому освічену, світську, вищого тону людину. Сам городничий досі не може опам'ятатися від страху і наказує Свистунову і Держиморді нікого не підпускати до будинку, щоб часом на нього не донесли.
Поки Хлестаков відпочиває, городничий, його жінка і дочка накидаються на Осипа та розпитують про його пана. Слугу добре нагодували, тому він вирішує підбріхувати про свого пана: говорить, що до пана приїздять графи, що він любить у всьому порядок. Городничий навіть дає гроші Осипу, а коли дізнається, що Хлестаков сердиться, коли Осипа погано годують, то ще додає грошей.
Стислий переказ по діях, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Дія четверта
Поки Хлестаков спить, майже навшпиньки входять суддя Ляпкін-Тяпкін, попечитель богоугодних закладів Земляника, поштмейстер Лука Лукич, Добчинський і Бобчинський у повному параді і мундирах. Майже шепотом чиновники шикуються і радяться яким чином дати Хлестакову хабара. Усі вирішують, що першим поговорити з ревізором має Ляпкін-Тяпкін. Коли чиновники чують, що Хлестаков прокинувся, то вибігають. А Іван Олександрович прокинувся і роздумує, як тут йому добре ведеться, а дочка городничого дуже непогана, та й матінка така, що ще можна б... До Хлестакова заходить суддя, представляється, а з руки його падають гроші. Ляпкін-Тяпкін боявся, що ж буде далі, а Хлестаков попросив у нього ці гроші у позику. Амос Федорович радо віддає гроші і щасливий іде геть.
Наступним до Хлестакова заходить поштмейстер Шпекін. Хлестаков відразу просить у нього 300 карбованців позичково. Поштмейстер зрадів і відразу віддав гроші. Згодом зайшов Хлопов. Цей найбільше боявся ревізора, але коли Хлестаков попросив грошей, бо у дорозі зовсім витратився, Хлопов відразу витяг з кишені 300 карбованців і тремтячими руками віддав.
Земляника, який останнім прийшов з подачкою, доносить ще й на своїх друзів: "Ось тутешній поштмейстер зовсім нічого не робить; всі справи зовсім занедбані: посилки затримуються... Суддя … їздить тільки на зайців, в урядових приміщеннях держить собак, і поводження найнепохвальнішого … як тільки Добчинський куди-небудь вийде з дому, то він там уже й сидить у жінки його. От і доглядач тутешньої школи... Я не знаю, як могло начальство довірити йому таку посаду; він … подає юнацтву неблагонадійні правила, що й висловити важко". Із Земляники "ревізор" узяв 400 карбованців.
Бобчинський і Добчинський до Хлестакова зайшли разом. "Ревізор" попросив їх позичити 1000 карбованців, та в своїх кишенях вони знайшли лиш 40 і 25 карбованців. Хлестаков забрав і те. Потім Добчинський став прохати Хлестакова, щоб посприяв, щоб старший син, який народився ще до шлюбу Добчинського, став законним. А Бобчинський попросив розповісти про нього усім вельможам у Петербурзі.
Коли Хлестаков лишився сам, то зрозумів, що його прийняли за державну особу. Він вирішив написати в Петербург до Тряпічкіна, який пописує статейки – хай-но він їх подушить гарненько. Потім він порахував гроші, які йому усі дали. Осип приніс чорнило і папір для листа і попросив пана їхати звідси, бо скоро усі зрозуміють, що Хлестаков вдає з себе ревізора, а також скоро може над'їхати справжній ревізор. До того ж, батенько буде гніватись, що син так забарився. Хлестаков не хотів їхати, але все-таки погодився, тільки спершу велів віднести листа і взяти подорожну. Раптом до Хлестакова долинули голоси. Це прийшли купці жалітися на городничого. Незважаючи на те, що купців спиняв Держиморда, вони добиваються до "ревізора". Купці скаржаться на городничого, який, прийшовши у крамниці, забирає безплатно собі усе, що хоче. Подарунки від купців Хлестаков приймати не хоче (щоб показати, що він дуже чесний), а просить позичити 300 карбованців. Купці, надіючись на допомогу, дають 500. Після купців приходить слюсарша та унтер-офіцерша. Жінки теж жаліються на городничого: чоловіка слюсарші городничий наказав забрати в армію, хоч за законом не можна, бо жонатий; унтер-офіцершу відшмагали ні за що, бо на базарі билися, а поліція не встигла, то схопила її. Хлестаков, пообіцявши усім допомогти, залицяється до Марії Антонівни. Він говорить їй компліменти, дівчина просить його написати в її альбомі вірші на згадку. Потім Хлестаков цілує її в плече, дівчина каже, що це вже занадто, а він падає навколішки та просить її руки і каже, що кохає. Цю сцену застає мама дівчини. Анна Андріївна сварить дочку і виганяє. Тоді Хлестаков подумав, що можна позалицятися і до мами. Він кидається на коліна перед жінкою, кажучи, що закоханий. Вона здивована і каже, що має чоловіка. До них прибігає Марія Антонівна, бо батько просив щось переказати, і бачить таку сцену. Хлестаков схоплює Марію за руку і уже просить благословення у Анни Андріївни, яка дивується і питає: "То ви в неї?", а тоді каже, що мусить відмовити, бо дочка не недостойна такого щастя. Та тут заходить городничий. Він починає виправдовуватися щодо скарг: купці самі обманюють і обмірюють народ, а унтер-офіцерша сама себе висікла. Хлестаков просить благословення на шлюб, і городничий дає його. Прибігає Осип і каже, що коні вже готові. Усі дивуються, що Хлестаков їде, але він обіцяє, що через день повернеться, бо їде до старого багатого дядька. На прощання Хлестаков просить городничого позичити ще 800 карбованців. Той дає, Хлестаков прощається і їде, обіцяючи вернутися завтра або післязавтра.
Стислий переказ по діях, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Дія п'ята
Городничий з дружиною радіють, що віддадуть дочку за такого пана. Вони планують жити у Петербурзі, чоловік мріє про великий чин, підвищення і хоче стати генералом. Тепер городничий прагне усім показати свою владу і наказує квартальному записати всіх, хто ходив скаржитись на нього, а усім в місті оповісти, що городничий видає дочку за такого чоловіка, що може зробити, все, все, все! Приходять купці, і городничий сварить їх, а потім розповідає, що його дочка виходить за того самого чиновника, якому купці скаржилися. Тепер купці вибачаються перед городничим, а він наказує їм влаштувати гарне поздоровлення на весілля.
Ляпкін-Тяпкін, Земляника, Растаковський, Коробкін з жінкою, Люлюков, Лука Лукич з жінкою, Уховертов і дуже багато гостей у сюртуках і фраках вітають городничого з майбутнім весіллям дочки. Анна Андріївна розповідає гостям, як саме Хлестаков просив руки, та з її розповідей видається, ніби він просив її руки, а не дочки. Марія виправляє матір, говорячи, що усі слова Хлестакова були призначені саме для неї.
Коли городничий говорить усім гостям, що буде генералом, Ляпкін-Тяпкін і Земляника заздрять, але разом з Коробкіним просять заступництва. Тут уже Анна Андріївна зазнається і каже, що всякій дрібноті вони допомагати не будуть.
Раптом заходить поштмейстер з розпечатаним листом у руці і каже, що чиновник, якого вони прийняли за ревізора, був не ревізор. Усі дивуються, а поштмейстер розповідає, як йому на пошту принесли лист, адресований "на Поштамтську вулицю". Шпекін налякався та й розпечатав лист. Усі зачитують лист Хлестакова: "Спішу повідомити тебе, душа Тряпічкін, які зо мною чудеса. На дорозі обчистив мене кругом піхотний капітан, отож трактирник хотів уже був посадовити в тюрму; коли раптом з моєї петербурзької фізіономії та з костюму ціле місто взяло мене за генерал-губернатора. І тепер я живу в городничого, розкошую, упадаю напропалу за його жінкою і дочкою; не вирішив тільки, з котрої почати – думаю, перше з матінки, бо, здається, готова ту ж мить до всіх послуг. Пам'ятаєш, як ми з тобою бідували, обідали на шармака, і як одного разу кондитор схопив був мене за комір, з приводу з'їдених пиріжків за рахунок прибутків аглицького короля? Тепер зовсім інакше повернулось. Усі мені дають позичково, скільки хоч. Оригінали страшенні від сміху ти б умер. Ти, я знаю, пишеш статейки, вмісти їх у свою літературу. По-перше: городничий – дурний, як сивий кінь. Поштмейстер достоту департаментський сторож Міхеєв, напевне так само, падлюка, п'є без просипу. Доглядач за богоугодними закладами Земляника – зовсім свиня в ярмулці. Доглядач шкіл протух увесь цибулею. Суддя Ляпкін-Тяпкін найбільшою мірою моветон... А втім, народ гостинний і добродушний. Прощай, душа Тряпічкін. Я сам, за прикладом твоїм, хочу взятись до літератури. Нудне, брат, так жити, хочеш, нарешті, поживи для душі. Бачу: справді, треба за що-небудь високе взятися. Пиши до мене в Саратовську губернію, а звідти в село Підкотилівку…"
Городничий почав кричати, щоб Хлестакова завернули, але поштмейстер сказав, що дав якнайкращу трійку коней, тому його не наздогнати.