Місіс Бенкс була вкрай перелякана. У будинку міс Ендрю теж усе не влаштовувало. Згодом міс Ендрю рушила сходами нагору у свою кімнату.
Майкл і Джейн переживали, щоб Мері Поппінс не вигнали. Один місяць з міс Ендрю діти вважали страшенно довгим.
Міс Ендрю привезла з собою у клітці невеличку ясно-брунатну пташку. Пташка щось сказала до Мері Поппінс, і няня співчутливо покивала головою. Виявилося, що пташка вже два роки сидить у цій клітці. Пташка говорила своєю пташиною мовою, і Мері Поппінс на очах у дітей розмовляла з цією пташкою, так ніби простісінько її розуміла.
Мері Поппінс сказала дітям, що це Жайворон. Поки міс Ендрю оглядала нагорі свою кімнату, няня шарпнула дверцята, і Жайворон вилетів із клітки і сів Мері Поппінс на плече. Птах подякував Мері Поппінс і полетів. Перед цим він заткнув свою пір'їнку за стрічку на капелюшку Мері Поппінс.
Саме тієї хвилини міс Ендрю з'явилася в дверях, бо згадала за свого Жайворона Карузо. Стара побачила розкриту клітку і так гримнула, що діти затремтіли. Вона запитала, хто відкрив клітку. Усі мовчали. Міс Ендрю пронизала поглядом кожного з дітей. Аж ось її невблаганні очі вп'ялися в Мері Поппінс. Міс Ендрю тепер знала, хто це зробив.
А Жайворон легко гойдався на крилах понад соняшниками. Він аж заходився сміхом. А потім про щось попросив Мері Поппінс. І раптом діти побачили, що міс Ендрю вся затремтіла. Чи то міс Ендрю так поменшала, чи клітка побільшала, але дверцята клітки, дзенькнувши, захряснулися і замкнулись за міс Ендрю. А Жайворон підхопив клітку і високо знявся. Важка клітка з міс Ендрю загрозливо перехилялася й гойдалась у повітрі, ніби щохвилини мала вислизнути з його кігтів. А дзвінку Жайворонкову пісню перекрикувала міс Ендрю, тарабанячи об клітку руками. Мері Поппінс якось чудно засміялася.
Жайворонок тепер здавався зовсім малесеньким, але й далі колами здіймався у височінь з голосним, переможним співом. І клітка з міс Ендрю все гойдалася й перехилялася з боку на бік, мов корабель у бурю. Жайворон кинув клітку і полетів геть. Клітка перевертом летіла додолу. Діти добре бачили, як міс Ендрю то ставала на голову, то знову на ноги. Клітка летіла донизу, аж шуміло, і враз ляпнулася просто на верхній східець. Міс Ендрю люто шарпонула дверцята й вискочила з клітки. І тепер діти побачили, що вона така сама величезна на зріст, як була, й ніби ще страшніша.
Якусь мить вона стояла, тяжко дихаючи, неспроможна вимовити й слова. Обличчя її було ще червоніше, ніж досі. "Як ви посміли?" — нарешті прошепотіла вона здушеним голосом, тицяючи тремтячим пальцем на Мері Поппінс. І Джейн з Майклом побачили, що її очі були вже не люті й глумливі, як досі, а повні жаху. Міс Ендрю несподівано почала вибачатися перед Мері Поппінс за усі свої слова і образи. Стара сказала, що не може тут більше знаходитися, і кинулась доріжкою до хвіртки.
Таксист, що досі витягав з машини речі міс Ендрю, якраз тоді завів мотор і мав уже рушити. Все ще тремтячи, міс Ендрю влізла в машину і гупнулась на сидіння. Вона дала таксисту гроші наперед. Таксист, досі ще з роззявленим з дива ротом, захряснув за нею дверцята. А сам квапливо кинувся заносити в машину речі міс Ендрю. Робертсон Ей устиг заснути на купі валіз, але таксист, щоб не гаятися довше, не будив його, а просто стягнув на узбіччя доріжки і швидко повкладав усе сам.
Місіс Бенкс вибігла на вулицю і з подивом дізналася, що міс Ендрю поїхала. Прийшов і містер Бенкс. Він аж танцював від радості, коли дізнався, що міс Ендрю приїхала і від'їхала. Він спіткнувся об пташину клітку і сказав, що поставить її в садку – нехай плететься пахучий горошок.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
КУЛЬКА КУЛЬЦІ НЕ РІВНЯ
Одного ранку місіс Бенкс вбігла до дитячої і попросила Мері Поппінс сходити за покупками, узявши з собою ще й дітей. А тепер у сімействі Бенксів була ще й маленька Аннабел, яка недавно народилася. Крім того, Робертсон Ей уранці сів у візок. І тепер візок був поламаний, тому Аннабел треба було нести на руках. Місіс Бенкс лишила няні фунт стерлінгів і пішла.
Мері Поппінс зібралася, узяла усіх п'ятьох дітей і пішла за покупками. Майкл і Джейн тягли за собою бідолашних близнят, ноги яких ледве човгали по тротуару, а руки мало не уривались. А Джейн із Майклом думали тільки про те, щоб не відбитися від Мері Поппінс і побачити, що ж вона зробить із здачею, яка залишиться від фунта стерлінгів.
Мері Поппінс у першій же крамниці за Парком накупила усього зі списку, холодно повівшись з продавцем. Та на прощання, коли вже няня вийшла, продавець дав усім дітям і няні по шоколадній цукерці.
Надворі Мері Поппінс взяла свою цукерку і з'їла. Згодом няня на руках з Аннабел метнулася до аптеки й вийшла звідти з бруском мила, стосиком гірчичників і тюбиком зубної пасти.
Джейн і Майкл зрозуміли, що фунт стерлінгів увесь розтанув. А діти ж так мріяли про льодяники. Потім Мері Поппінс взяла у кредит дві з половиною тонни вугілля, зайшла у кондитерську і купила пакунок мигдалевого печива.
Джейн з Майклом зовсім зів'яли, коли вона сказала, що зараз ідуть додому. Виходить, навіть нещасного пенні не залишилося, бо вона б щось їм купила... Але якось обізватись вони не наважилися. Приткнувши пакунок з печивом на груди Аннабел, Мері Поппінс йшла попереду. Джейн з Майклом ішли й мовчки думали про те, як вона їх гірко підвела.
Та раптом Мері Поппінс повела додому дітей незвичною дорогою. Няня завернула кудись туди, де вони ще ніколи не були. Діти опинилися під аркою, де сиділа стара-старенна бабуся з темним, як сам камінь, обличчям, таким зморшкуватим, як горіх. На її сухеньких старечих колінах було дечко з чимось схожим на барвисті стьожки гуми, а над головою в неї, міцно прив'язана до Паркової огорожі, гойдалася й підскакувала ціла в'язка надувних кульок. Діти кинулися до кульок, але сказали бабусі, що просто подивляться, адже грошей у них немає.
Мері Поппінс поклала бабусі на дечко півкрони. Майкл витріщився на блискучу монету, що лежала серед купки гумових клаптиків. Діти кинулись вибирати собі кульки. Бабуся сказала: "Знайте: кулька кульці не рівня, кожне шукай свою! Вибирайте ж як слід, не кваптеся. Не один тут уже вибрав собі не ту кульку і довіку був незадоволений".
Майкл вибрав жовту з червоними цяточками, і бабуся відразу її надула. На кульці виявилося його ім'я: "МАЙКЛ БЕНКС". Джейн вибрала синю кульку. Бабуся знов дмухнула, і вмить перед очима в усіх з'явилася здоровенна, синя, наче глобус, куля, а на ній великими білими літерами було написано: "ДЖЕЙН КЕРОЛАЙН БЕНКС". Джон витяг рожеву, і, надувши її, Бабуся вдоволено усміхнулася. Через усю кульку повились слова: "ДЖОНОВІ Й БАРБАРІ БЕНКС – ОДНА НА ДВОХ, ТОМУ ЩО ВОНИ – БЛИЗНЯТА". Мері Поппінс теж вибрала собі кульку – червону. Кулька вийшла величезна і на ній було написано: "МЕРІ ПОППІНС".
До бабусі підійшов Літній Добродій у циліндрі. Він купив кульку, і на ній було його ім'я. Він розповів, що сорок років чекав, щоб купити кульку, бо в дитинстві не мав на неї грошей. І враз діти побачили, як він з підскоком відірвався від землі і поплив у повітрі.
Тієї ж миті Майклова кулька сіпнулася, нитка натяглася і він відчув, як його ноги відірвались від землі. Близнята, вхопившись удвох за ниточку однієї кульки, підскочили й знялися в повітря. Джейн теж полетіла. А Мері Поппінс промовила: "Додому, будь ласка".
Джейн з Майклом і близнята, підскакуючи й гойдаючись у повітрі разом із своїми кульками, летіли слідом за нянею. Ось вони минули Паркову сторожку й полетіли над Липовою алеєю. Літній Добродій підскакував на своїй кульці попереду. Віддалік літав цілий гурт людей з кульками в руках. Згодом майже все небо цвіло веселками з барвистих кульок. Джейн з Майклом пильно стежили за Мері Поппінс, яка гордовито пропливала своєю дорогою, і якомога поспішали слідом, а за ними підскакували в повітрі Джон із Барбарою.
Над Парком кишіло людьми. Джейн з Майклом раз у раз стукалися об когось. А в бабусі кульок уже не було. Бабуся раділа: "Усі розпродала! Бо кожен знайде свою кульку, — аби вмів шукати! Усі добре вибирали, не квапились! І я попродала геть-чисто все! А кулька ж кульці не рівня!". Вона пролетіла біля Майкла і Джейн, тільки монети забряжчали у неї в кишені. І Джейн з Майклом дивилися, як її малесенька сухенька постать замигтіла поміж рухливими кульками, аж поки зовсім зникла удалині.
Мері Поппінс і діти влетіли прямо в дитячу. Майкл не міг надивитися на чарівні кульки. А тоді спитав няню: "Цікаво, чи було б таке без вас?". Мері Поппінс пирхнула. "А от мені цікаво, чи ти коли будеш не такий дуже цікавий?". Цим і довелося Майклові задовольнитись.
СЕРЕДА – НЕЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ
Маятник годинника на стіні в Дитячій гойдався туди-сюди. Потім цокання примовкло, годинник задзижчав, захрипів і так затремтів, аж камін увесь задрижав. Порожня банка з-під варення підскочила й захиталася, Джонова щіточка для волосся затанцювала на своїх щетинках. Великий гарний Таріль посунувся так, що троє намальованих на ньому хлоп'ят, які гралися в коней, стали на голови.
І аж по всьому тому, коли вже здавалося, що годинник ось-ось вибухне, він став видзвонювати години. На ударі "Сім" Джейн прокинулася. Вона сіла на постелі і озирнулася. З Майклового ліжка не було чути й звуку. Близнята в своїх ліжечках смоктали пальчики й глибоко дихали.
Дівчинка уявила себе пташкою, яка знесла сім яєчок, та раптом Мері Поппінс сказала, що пора вставати, і скинула ковдру геть з ліжка. Джейн довелося підхопитися на ноги. Няня пояснила, що Джейн найстарша, тому має вставати першою. Мері Поппінс підштовхнула її до ванної кімнати.
Мері Поппінс пішла будити Майкла. Джейн відклала зубну щіточку й сіла на краєчок ванни. Дівчинка була сердита, що вона найстарша.
На лихо, далі все пішло не краще, а ще гірше. За сніданком Мері Поппінс виявила, що рисових баранців одному з дітей не вистачає. І Джейн довелося їсти кашу з рисового борошна.
Сьогодні була середа, і Майкл радів, що сьогодні вони підуть на чай до міс Жайворон. Хлопчик був собі сьогодні напрочуд веселий. Він пригадав приказку: "А хто в середу родився, тому вік сумний судився".