Воно запитало, як її звати. Аліса сумно промовила: "Поки що ніяк". Аліса ніжно обійняла Оленя за оксамитну шию, і вони разом подалися через ліс. Так вони вийшли на другу галявину.
Тут Оленя раптом підскочило і випручилося з Алісиних обіймів. "Я – Оленя! А ти... Ой! Ти – людське дитя!". Тут у прегарних карих очах Оленяти раптом промайнув ляк, і воно стрілою помчало геть.
Аліса довго проводжала його поглядом, насилу стримуючи сльози: отак зненацька втратити такого милого супутника! Але тепер вона знала своє ім'я.
Через ліс вела тільки одна стежка, й обидві стрілки вказували на неї. Аліса все йшла і йшла, і пройшла чимало, але на кожному роздоріжжі вона виявляла нову пару дороговказів, що так само вказували в один напрямок. На одному було написано: "Тут живе Круть". А на другому: "Тут живе Верть". Аліса вирішила спитати їх, як виблукати з цього лісу. Вона хотіла устигнути на Восьму клітинку ще завидна.
Балакаючи сама з собою, мандрувала вона далі, аж поки за одним крутим поворотом наскочила на двох малих товстунів. Це було так несподівано, що вона аж відсахнулася, але тут-таки й оговталась: із відчуттям, що це не інакше, як самі...
Розділ четвертий
Круть і Верть
Вони стояли під деревом, обнявши одне одного за плечі, й Аліса відразу здогадалася, хто з них хто, бо в одного збоку на комірі було вишито "РУТЬ", а в другого – "ЕРТЬ". ""К" та "В" у них, мабуть, на комірі ззаду", — подумала Аліса.
Вони стояли тихо й непорушно. Тому Аліса, забувши, що вони живі, почала заглядати, чи справді на їхніх комірах є "К" та "В". Круть і Верть сказали, що вони живі. А Аліса не втрималася і проспівала пісеньку про них.
Потім дівчинка запитала дорогу. Але гладунці тільки перезирнулися і пересміхнулися між собою. Вони разюче скидалися на пару опецькуватих школярів. Аліса потиснула руки обом відразу, щоб не образилися. Ще мить – і вся трійця закружляла у танці. Музика линула просто з дерева, під яким вони танцювали, а точніше – з гілок, що терлися одна об одну, мов смички об струни скрипок. Двоє товстих танцюристів були нівроку собі гладкі й дуже швидко захекались.
Брати розімкнули руки і мовчки поїдали Алісу поглядами. Запала досить ніякова мовчанка, оскільки Аліса не знала, як почати розмову з тими, з ким щойно водила танок.
Згодом Верть почав розказувати вірш "Морж і Тесля". Поміркувавши про вірш, Аліса почула, що у лісі щось чахкає. Верть сказав, що то Чорний Король. Брати схопили Алісу за руки і повели дивитися на сплячого Короля. На голові в Короля стирчав довжелезний рудий ковпак із китичкою, а сам він лежав у скарлюченій позі й гучно хропів...
Круть говорив, що як тільки Король прокинеться, Аліса зникне, бо вона лише часточка його сну. Аліса розплакалась, пояснюючи, що вона – справжня.
"Усе це – нісенітниці, — подумала Аліса. — А я, дурна, плачу". Тож вона утерла сльози і якнайбадьоріше промовила, що їй треба вийти з цього лісу.
Аліса вже хотіла була з ними розпрощатися, як Круть і Верть вирішили битися. Вони принесли обладунки: пледи, подушки, килимки, скатертини, накривки від банячків і відерця на вугілля. Чого тільки не понапинали вони на себе. І все це, з ласки братів, доводилося зав'язувати й застібати Алісі.
Круть сказав, що його болить голова, а Верть жалівся на зуб. "Тоді сьогодні вам до бою краще не ставати", — сказала Аліса, рада нагоді помирити братів. Брати вирішили влаштувати маленьку духопелівку.
Зненацька усе навкруг почорніло, аж Аліса злякалася, чи не насувається гроза. Круть заверещав, що це Крук. Брати кинулись навтікача і миттю згинули з очей. Аліса пірнула в ліс і сховалася під великим деревом.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ п'ятий
Вовна та вода
Вітром до Аліси завіяло шаль. Вона перехопила шаль і стала виглядати її власницю. Коли це враз де не взялася Біла Королева: як оглашенна, мчала вона лісом, широко розкинувши руки, мовби летіла. Аліса із шаллю в руках шанобливо рушила їй назустріч.
Аліса допомогла Королеві накинути шаль на плечі. А Біла Королева усе бубоніла: "Мухи-капелюхи, мухи-капелюхи...". Виглядала Королева страх як нечупарно. Все на ній – косо, криво, і всюди – з голови до п'ят – шпильки! У волоссі заплуталася щітка. Аліса обережно виплутала щітку і якнайдбайливіше довела Королевину зачіску до ладу.
Королева сказала, що тут усе життя іде навпаки. І тут усі пам'ятають як минуле, так і майбутнє. Вона говорила, що убога та пам'ять, що оглядається тільки назад.
Раптом Королева закричала, що у неї з пальця іде кров. Вона говорила, що зараз буде пришпилювати шаль, брошка відскочить і вона уколить пальця. Не встигла вона доойкати, як брошка і справді відщіпнулася: Королева прожогом її вхопила й спробувала пришпилити назад. Шпилька випорснула і вколола Королеві пальця.
Тим часом у лісі пояснішало. Аліса сказала, що їй сім з половиною років. А коли Королева сказала, що їй сто один рік, п'ять місяців і один день, Аліса не могла в це повірити. Королева говорила, що в Алісині літа Королева вправлялася у вірі в неможливе по півгодини на день і, бувало, ще до снідання встигала повірити у шість неймовірностей! Раптом шаль знову кудись полетіла. Королева знову розкинула руки і, мов на крилах, майнула за шаллю. Цього разу вона спіймала її сама.
Аліса слідом за Королевою перестрибнула струмок.
***
Аліса глянула на Королеву, і їй раптом привиділося, ніби та закуталася у вовну. Аліса протерла очі й глянула ще раз. Королева перетворилася на Вівцю і сиділа за лядою в крамниці.
Вівця плела на шпицях, час від часу глипаючи на Алісу крізь скельця великих окулярів. Аліса розглядала товари. Варто було Алісі уважніше приглянутися до будь-якої з полиць, як та вмить порожніла, хоча всі сусідні полиці аж угиналися від краму.
Вівця плела одразу чотирнадцятьма парами шпиць. Аліса дивилася на неї з величезним здивуванням. Вівця вручила Алісі двійко шпиць, які обернулися на весла. І вона разом із Вівцею опинилася у маленькому човнику, що плив униз по річці між двох високих берегів. Алісі не лишалося нічого іншого, як узятися за весла.
Дівчинка мовчки налягла на весла. Весла у воді мовби в'язли і витягувати їх було нелегко. Човен м'яко плинув уперед. Аліса захотіла нарвати очерету. Вона полишила човен на ласку течії і його поволі знесло між хвилясті очеретяні чагарі. І ось уже рукави дбайливо підкочені, і маленькі рученята занурюються по лікоть у воду, щоб захопити стебло якомога глибше...
На якийсь час Аліса зовсім забула про Вівцю та її шпиці: вона перехилилася через облавок човна і кінчики її розкиданого волосся лягли на воду; її очі жадібно блищали й раділи кожному новому кущику запашного очерету.
Розпашіла, з мокрими руками та мокрим волоссям, знову сіла на своє місце й почала перебирати свіжонарвані скарби. Очерет в'янув і втрачав свою свіжу духмяність. Навіть справжній очерет зберігається дуже недовго, ну, а цей, задзеркальний, танув просто на очах, майже як сніг... Проте Аліса ледве це помічала – довкола було стільки дивовиж!
Раптом усе пропало: Аліса знову була і крамниці. Дівчинка купила яйце. Вона пройшла у протилежний кінець крамниці і поставила яйце сторчма на полицю. Дівчинка побачила, що тут почали рости дерева. З'явився струмочок.
***
Отак вона йшла, і що не крок, то дужче чудувалася: досить їй було до чогось наблизитись, як воно враз оберталося деревом; тож вона анітрохи не здивувалася б, якби те саме сталося і з яйцем.
Розділ шостий
Шалам-Балам
Яйце, однак, тільки більшало й більшало, і в його обрисах дедалі дужче проступало щось людське. Аліса догледіла в нього очі, носа та рота, а коли підійшла й зовсім близько, стало очевидно, що перед нею – ШАЛАМ-БАЛАМ власною персоною. Він мав здоровенну мармизу.
Шалам-Балам сидів скулиніг, як турчин, на вершечку високого муру. Той мур був такий вузесенький, що Аліса дивом дивувалась, як він ще відтіль не злетів; а що очі його незмигно дивилися врізнобіч і не знати було – бачить він її чи ні, то вона, зрештою, вирішила, що перед нею – просто якесь опудало.
Шалам-Балам образився, бо Аліса назвала його яйцем. Розмова не в'язалася. Та й його слова були адресовані до дерева. Тож вона стояла і тихенько собі проказувала віршик про Шалам-Балама. Дівчинка запитала, чому він там сидить, як сирота. Він відповів: "А того, що не сиджу тут із татом і мамою". І попросив загадувати інші загадки.
Шалам-Балам пишався тим, що розмовляв із самим Королем. Він простяг Алісі руку, й вона потиснула її, пильнуючи за ним не без певної тривоги.
Він запитав, скільки Алісі років. Коли вона відповіла, йому не сподобалася відповідь. Але дівчинка сказала: "Ні одна душа в світі не може керувати моїм віком".
Аліса звернула увагу на гарний пасок Шалам-Балама. Але, оскільки, де в нього шия, а де стан, дівчинка не розуміла, то пасок виявився краваткою. Це був подарунок від Білого Короля й Королеви на день ненародження. Шалам-Балам говорив, що подарунки на день ненародження можна отримувати триста шістдесят чотири дні на рік. А на день народження – випадає лиш один день для дарунків.
Шалам-Балам говорив. що вміє тлумачити слова. Аліса попросила розтлумачити вірш "Курзу-Верзу". Дівчинка почала першу строфу:
Був смажень, і швимкі яски
Спіралили в кружві,
І марамульки йшли в псашки,
Як трулі долові.
Шалам-Балам пояснив так: "смажень" — це четверта година пополудні... пора, коли щось смажиться на обід; "швимкі" означає "швидкі" та "щемкі", як у валізі – у два відділення запаковано два значення одного слова; "яски" — це трохи ящірки, трохи борсуки, а коли вони спіралять, то трохи мовби й штопори; "спіралити" — це крутитися без упину; "кружва" простір довкола сонячного годинника, "марамульки" — хирляві й обшарпані пташки з настовбурченим пір'ям; "трулі" — це така собі рідкісна порода зеленої свині; "йти в псашки" — це щось середнє між "навіжено пурхати", "пахкати" та "чхати"…
Шалам-Балам розказав вірша, написаного спеціально для Аліси. А потім сказав йти. Тож вона підвелася і простягла йому руку.
Щось оглушливо бебехнуло, струсонувши лісом від краю до краю.
Розділ сьомий
Лев та Одноріг
І тут з'явилися пішаки – вони бігли лісом спершу по двоє-троє, тоді по десятеро, по двадцятеро і, нарешті, повалили таким валом, що, здавалося, ліс від них аж кишить.