Проте Лускунчик щосили задриґав ногами, і їй довелося хутко поставити його додолу. Кларуня хотіла дати йому свій пояс, проте він зірвав з плеча стрічку, якою Марі перев'язала його, притис її до уст, потім пов'язав її собі на руку, наче військову відзнаку, і перескочив через край шухляди на підлогу. Добрий, вірний лицар волів оздобити свою курточку простенькою стрічечкою Марі.
Тільки-но Лускунчик стрибнув додолу, знов зчинився писк і вереск. Під великим столом причаїлася сила-силенна мишей на чолі зі своїм огидним семиголовим королем!
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Битва
Барабанник, на прохання Лускунчика, почав бити тривогу. Усі Фріцові солдати почали шикуватися у рівні лави. Лускунчик переходив від загону до загону і словом запалював їх на подвиг. Він звернувся до генерала Панталоне, якому доручив командування всією кавалерією і артилерією. Панталоне свиснув, в шафі заіржали коні, затупотіли копита. Фріцові кіннотники, ошатні гусари виступили зі своєї шухляди й скоро опинилися внизу, на підлозі.
Полк за полком урочистим маршем пройшли повз Лускунчика і широкою лавою вишикувалися впоперек кімнати. Наперед виїхали Фріцові гармати, оточені гармашами. Марі побачила, як цукрові ядра влучили в густі зграї мишей і так густо обсипали їх цукровою пудрою, що ті стали геть білі. Та найбільших втрат їм завдавала важка артилерія, що стояла на маминому стільчику для ніг і стріляла в мишей круглими тістечками, убиваючи їх цілими купами.
А проте миші підступали все ближче й навіть захопили кілька гармат. Обидві армії билися завзято й відчайдушно, і перемога довго хилилася то на той, то на той бік. Миші вводили в бій дедалі більші сили.
Мишачий король та його миші пищали, горлали, і час від часу чути було гучний голос Лускунчика, що давав мудрі накази. Панталоне здійснив кілька дуже вдалих кавалерійських атак і вкрив себе славою, але Фріцових гусарів мишача артилерія закидала огидними, смердючими ядрами. Гусари не вельми рвалися вперед.
Велика зграя поганющих мишей перекинули стільчик разом із гарматами й гармашами. Лускунчик наказав правому крилу відступати. Ліве крило Лускунчикового війська ще мало надію на перемогу.
Батальйон фігурок із сюрпризами під керівництвом двох китайських імператорів просунувся вперед і вишикувався в каре. Цей добірний батальйон вирвав би перемогу з рук ворога, якби один зухвалий ворожий ротмістр не відкусив голову китайському імператорові, а той, падаючи, не задушив двох тунгусів і одну мавпу. Через це в бойових лавах утворився пролом, у який ринув ворог і скоро перегриз весь батальйон.
Лускунчикове військо відступало все далі і все більше втрачало людей, аж поки бідолашний Лускунчик опинився зі жменькою солдатів біля самої шафи. Тепер Лускунчик, щільно оточений ворогами, опинився у величезній небезпеці. Він хотів перескочити через край шухляди, але мав закороткі ноги. Двоє ворожих стрільців схопили його за дерев'яний плащ, і до нього, переможно запищавши сімома горлянками, підскочив Мишачий король. Марі більше не могла стримуватись. Вона схопила свого лівого черевичка й щосили шпурнула просто в короля. Враз усе розвіялося, наче його й не було, але в Марі ліва рука заболіла ще дужче, ніж досі. Вона знепритомніла і впала додолу.
Хвороба
Коли Марі прокинулася з глибокого сну, то побачила, що лежить у своєму ліжечку, а крізь намерзле вікно яскраво світить сонце. Біля самого ліжечка сидів хірург Вендельштерн.
До ліжечка підійшла мати і сказала, що вчора Марі засиділась зі своїми ляльками до пізньої ночі, задрімала над ними, і, мабуть, злякалася миші. А ще дівчинка ліктем вибила в шафі шибку й дуже порізала руку. Пан Вендельштерн витяг із рани кілька скалок.
Дівчинка сказала, що була битва між мишами і ляльками, але лікар і мама переморгнулися. Марі чула, що батько з лікарем говорили про якусь травматичну лихоманку.
Марі довелося лежати в ліжку й ковтати ліки. Минуло кілька днів, поки їй полегшало і вона перестала почуватися хворою. Тільки рука ще трохи боліла.
Гратися не можна було через поранену руку, а коли вона бралася читати або переглядати малюнки у книжках, в очах їй починало так дивно мерехтіти, що доводилося відкладати книжку. Тому час для неї спливав дуже повільно, і вона не могла дочекатися вечора, бо тоді мати читала або розповідала багато цікавого.
Одного разу зайшов Дросельмаєр. Дівчинка насварилася, що він тоді затуляв крильми годинник, щоб не вибив годину й не злякав мишей. Мати перелякалася. Але хрещений раптом химерно скривився й проказав деренчливим, монотонним голосом:
Маятник хитається,
Часу не питається.
Цок, і тук, і бум, і бам,
Я годину виб'ю сам!
Цок, і тук, і тук, і цок,
Хто сховався у куток?
Прилетить сова крилата,
Щоб мишей усіх прогнати,
Цок, і тук, і бум, і бам,
Буде, миші, лихо вам!
Цок-тук, дзень-дзелень,
Рік у рік, день у день
Лічить маятник хвилини,
І не стане, не спочине,
Не затихне ні на мить,
Цок-цок, хить-хить!
Марі вражено втупила очі в хрещеного. Він був не такий, як завжди, а ще набагато бридкіший. Марі перелякалася б його до смерті, якби поряд не сиділа мати і Фріц, що тихенько зайшов до кімнати. Хрещений сказав, що просто проспівав свою улюблену пісеньку годинникаря. Він швиденько сів на стілець коло ліжечка Марі й сказав не сердитись, що зразу не виколов Мишачому королеві всі чотирнадцять очей. Потім старший радник витяг з кишені Лускунчика, якому він майстерно повставляв ті зуби, що випали, і вправив звихнуту щелепу. Марі аж скрикнула з радощів. Потім хрещений розповів казку про королівну Пірліпат.
Казка про твердий горіх
З самого народження Пірліпат була природженою королівною. Король не міг намилуватися гарненькою донечкою. Її личко було ніби виткане з білого шовку, очі були як дві краплі небесної блакиті, а волоссячко закручувалося в золотаві кучері. Пірліпат з'явилася на світ із двома рядочками білих зубів. Вона відразу вкусила державного канцлера за палець, і захоплений народ довідався, що вона має характер. Королева була дуже налякана й стривожена. Вона звеліла пильно стерегти колиску Пірліпат. Служниці мали тримати на колінах котів й цілу ніч гладити, щоб коти муркотіли. А все через один випадок.
Одного разу до короля з'їхалося багато могутніх королів та гожих королевичів, почалися веселі розваги. Король наказав готувати великий бенкет із ковбасою. Королева мала сама взятися до цієї корисної справи – начиняти й пекти ковбаси.
Пані Мишильда мала великий двір під піччю. Королева була добра, щедра жінка, і хоч вона взагалі не визнавала пані Мишильди, проте в такі святкові дні, як цей, від щирого серця пригощала її.
Пані Мишильда їла не сама: повискакували всі кумасі й тітоньки і її семеро синів. Перелякана королева нічого не могла з ними вдіяти. На щастя, нагодилася старша управителька і прогнала настирливих гостей.
Усі прибули на святковий бенкет із ковбасами. Король прийняв їх гостинно й шанобливо, а потім у короні і з берлом у руці, як і належить володареві, сів на покуті. Та раптом король помітив, що в ковбасах замало сала.
Тоді королева призналася, що дала сало мишам. Король вирішив помститися на пані Мишильді. Справу передали двірському годинникареві й ворожбитові Кристіану Еліасу Дросельмаєру. Він винайшов невеличкі, дуже хитро зроблені прилади, в яких на ниточці підвішували присмажене сало і які Дросельмаєр понаставляв навколо злодійчиного помешкання. Усі семеро синів Мишильди і багато-багато кумась та тітоньок забралися в Дросельмаєрові прилади і опинилися в полоні й потім загинули ганебною смертю. Пані Мишильда зі жменькою своїх уцілілих одноплеменців втекла. Сум, розпач і жадоба помсти сповнювали її серце. Королева була стурбована, бо добре знала вдачу пані Мишильди й розуміла, що вона неодмінно захоче помститися.
І справді, одного разу з'явилася пані Мишильда і сказала, що перекусить королівну надвоє. Після цього вона зникла і більше не показувалась. Проте королева перелякалася.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Продовження казки про твердий горіх
Другого вечора Дросельмаєр продовжив казку.
Королева боялася, що пані Мишильда виконає свою погрозу. Двірський звіздар сказав, що вберегти колиску від пані Мишильди може тільки рід кота Мура. Саме тому всі шість служниць біля колиски тримали на колінах по одному котові.
Якось опівночі старша доглядачка побачила в колисці велику бридку мишу, яка звелася на задні лапи і головою торкалась обличчя королівни! Мишильда забралася в колиску Пірліпат. Миша згодом втекла, а Пірліпат заплакала. Тепер замість кучерявої голівки з крихітного зморщеного тіла витикалася велика потворна голова, блакитні, як небо, оченята перетворилися в зелені тупо вирячені баньки, а ротик розтягся від вуха до вуха. Королева голосила, король бився головою до стіни,бо дочка стала потворою.
Король всю вину склав на годинникаря і ворожбита Кристіана Еліаса Дросельмаєра з Нюрнберга, який мусив за чотири тижні повернути королівні Пірліпат її колишній вигляд. Дросельмаєр якось замислився над незвичайною любов'ю Пірпілат до горіхів і над тією обставиною, що вона з'явилася на світ уже з зубами. Справді, обернувшись у потвору, Пірліпат доти кричала, доки їй випадково не трапився під руки горіх. Вона миттю розлущила його, з'їла зерно й заспокоїлась. Відтоді доглядачки не могли настачити їй горіхів.
Звіздар з допомогою Дросельмаєра склав гороскоп королівни Пірліпат, і з'ясувалося: королівні Пірліпат, щоб звільнитися від чарів, досить було з'їсти смачне зернятко горіха Кракатука.
Горіх Кракатук мав дуже тверду шкаралущу. Цей твердий горіх мав розлущити перед королівною юнак, який ще ніколи не голився й не носив чобіт, і з заплющеними очима подати їй зернятко. І, тільки пройшовши потім задки сім кроків і ні разу не спіткнувшись, він міг знов розплющити очі. Дросельмаєр повідомив короля, що знайдено спосіб повернути королівні Пірліпат втрачену вроду. Король пообіцяв йому діамантову шпагу, чотири ордени та два нових сюртуки.
Дросельмаєр сказав, що горіха Кракатука і юнака, який би розлущив його, ще треба відшукати і взагалі ще хтозна, чи той горіх і юнак колись знайдуться.
Король звелів годинникареві й звіздареві вирушити в дорогу й не повертатися без горіха Кракатука.