Кинувшись до телефону, щоб підтвердити або спростувати слова професора, Стьопа побачив дивного кота в коридорі.
Лиходєєв гукнув Груню й крикнув, що у квартирі вештається якийсь кіт. Воланд сказав, що це його кіт, і що Груню він відправив до родичів у Воронеж, бо Стьопа давно вже не давав їй відпустки. За мить із дзеркала вийшов хтось маленький, широкоплечий, вогняно — рудий, із рота його стирчало величезне ікло, що спотворювало і без того потворну фізіономію. Його називали Азазелло. Він звернувся до Воланда — мессір — і попросив дозволу викинути Стьопу до біса з Москви. Спальня попливла, Стьопа вдарився об одвірок головою і подумав, що помирає. Коли Лиходєєв знову розплющив очі, то побачив, що сидить на камені на березі моря... Зрозумівши, що знаходиться в Ялті, стиха зітхнув, упав на бік, стукнувся головою об каміння і знепритомнів.
Глава 8
Двобій професора і поета
Іван Миколайович прокинувся після тривалого сну. Він пригадав, що знаходиться у клініці, пригадав загибель Берліоза. Потім на нього чекали ванна, розпитування лікарів і, нарешті, сніданок. Після сніданку до палати завітав лікар, який назвався доктором Стравінським. Доктор ніби радів з усього, що говорили йому і на все відповідав "славно". Він довго розпитував Івана, а на прохання Бездомного відпустити його, запропонував розсудити логічно і перелічив усі дії Івана за вчорашній вечір. Потім професор запитав, куди Іван має намір піти в першу чергу, якщо вийде з клініки. Той відповів, що, звичайно, у міліцію і говоритиме про Понтія Пілата. Професор знову сказав "славно" і наказав персоналу відпустити Бездомного, проте палату залишити за ним, навіть білизну не міняти, бо за дві години він повернеться. На здивування Івана Стравінський пояснив: як тільки той у кальсонах прийде у міліцію і почне розповідати, що зустрів чоловіка, який знав Понтія Пілата, то миттю опиниться тут знову. Потім додав, що Іванові краще залишитись тут і відпочити, а в міліцію можна й написати, необов'язково ж самому бігати і шукати інтуриста.
Глава 9
Витівки Коров'єва
У цій главі йдеться про те, як Никанор Іванович Босий, голова житлового товариства дому № 302-біс на Садовій вулиці, де мешкав покійний Берліоз, прийшовши у квартиру № 50, зустрівся із Коров'євим. Той запропонував Босому грошей за те, щоб він дозволив іноземному артисту Воланду зайняти квартиру.
Коли ж голова повернувся до себе, за ним прийшли двоє, які знайшли у туалеті долари. Босого заарештували.
Глава 10
Вісті з Ялти
Фінансовий директор Вар'єте, Римський, дізнається про те, що Стьопа Лиходєєв опинився у Ялті. Він відмовлявся повірити у це, намагався розшукати зниклого, поки не побачив листа за підписом самого директора Лиходєєва.
З адміністратором Варенухою трапились дивні речі, в результаті яких він опинився у психіатричній лікарні.
Глава 11
Роздвоєння Івана
Іван Бездомний наче роздвоївся. Один Іван хвилювався і панікував через появу професора, інший, заспокоєний, гадав, що відбувається щось дивне, але нічого страшного у цьому не бачив.
Глава 12
Чорна магія і її викриття
Іноземний артист з'явився у Вар'єте. Фіндиректора надзвичайно вразили супутники артиста: балакучий, довгастий Коров'єв і кіт, який ходив на задніх лапах, пив з графина воду і витирав вуса.
Конферансье Жорж Бенгальський оголосив сеанс чорної магії, запевнивши, що найцікавіша частина виступу — повне викриття цієї магії. Воланд почав сеанс з того, що запитав Коров'єва, назвавши його Фаготом, чи змінилося населення Москви. Фагот відповів ствердно. Воланд якийсь час висловлював свою думку про зміни у Москві, потім доручив Фаготу показати якісь прості фокуси. Після цього був влаштований казковий дощ із грошей, які усі люди хапали, відштовхуючи один одного. А потім Фагот влаштував на сцені справжній дамський магазин — і всі дами кинулися вибирати собі одяг.
Коли голова Акустичної комісії театрів Аркадій Аполлонович Семплеяров попросив Фагота викрити свої фокуси, той сказав, що тут немає чого викривати. Натомість викрив самого Семплеярова, повідомивши його дружині, що вчора увечері чоловік був не на засіданні, а в іншої жінки. Піднявся страшний галас, кіт вискочив до рампи і закричав людським голосом, що сеанс закінчено: "Маестро, вріжте марш!" У ту саму мить сцена стала пустою — щезли і маг у кріслі, і Фагот, і кот Бегемот.
Глава 13
Явлення героя
Іван Бездомний познайомився у лікарні з чоловіком, який теж опинився тут через Понтія Пілата. Він назвався Майстром і повідомив поетові свою історію.
Історик за фахом, Майстер ще два роки тому працював у музеї, займався перекладами. Жив він усамітнено. Одного разу почав писати роман про Понтія Пілата. Це був "золотий вік" для нього. Але минулої весни трапилась у його житті подія щасливіша за виграш ста тисяч.
Якось на вулиці він зустрів жінку, яка несла у руках жовті квіти. Майстра вразила ніким не бачена самотність у її очах. Вона заговорила першою й запитала, чи подобаються йому її квіти. Він відповів: ні. І сказав, що любить троянди. Тоді вона жбурнула свої квіти у канаву. Кохання вискочило перед ними, "як вискакує вбивця", і вразило їх. Незабаром жінка ця стала його таємною дружиною. Вона приходила До нього кожного дня, і він ще за кілька годин починав її чекати.
Далі Майстер розповів, як писав свій роман, як його повернули у редакції, як він впав у відчай і як його кохана повернула йому віру у власні сили і бажання продовжувати свою справу. Та невдачі переслідували його — і він не хотів, щоб разом із ним у прірву провалювалася його кохана. Утім жінка сказала, що скоро прийде і залишиться з ним назавжди. А потім пішла, сказавши, що не хоче кривдити чоловіка, який не зробив їй нічого поганого. Тож вона не хоче, щоб він думав, що вона просто втекла. Це була їхня остання зустріч. Потім Майстер опинився у цій лікарні.
Глава 14
Слава півню!
У главі розповідається, як фіндиректор Вар'єте Римський зник без сліду.
Глава 15
Сон Никанора Івановича
Никанор Іванович Босий потрапив у клініку, до професора Стравінського. Він поводився так буйно, що довелося зробити укол, після якого він поринув у глибокий сон. Уві сні Никанор Іванович бачив себе у театрі і чомусь кричав, що в нього немає валюти.
"Немає і не треба", — відповів йому спокійний і лагідний жіночий голос. То фельдшериця Параскева Федорівна збудила Босого, щоб зробити новий укол, бо його крики стривожили хворого, який почав шукати Свою голову. Невідомий Майстер, дивлячись на місяць, пригадував свою гірку осінню ніч. Тривога передалася й Бездомному, він прокинувся і заплакав. Але лікар швидко заспокоїв усіх засмучених, скорботних головами, і вони почали засинати.
Глава 16
Страта
Сонце спускалося над Лисою Горою. Стояла неймовірна спека. Поступово натовп почав залишати гору. Залишився лише один чоловік, який сидів з протилежного боку. Він сидів і страждав. Іноді говорив до себе, іноді хапався за ніж, іноді писав на пергаменті, що лежав поруч, на камені. Писав він, що сонце вже сідає, а смерті ще немає, що він, Левій Матвій, благає Господа подарувати Ієшуа смерть. Відчай його посилювався усвідомленням тієї помилки, яку він, Левій Матвій, зробив. Він не повинен був відпускати Ієшуа одного.
Ставало дедалі темніше. Хмара закривала вже половину неба, раптом вдарила блискавка. Кат підніс спис до серця Ієшуа і, сказавши, щоб той славив ігемона, тихо кольнув його в серце. Кров побігла в Ієшуа по животу, голова схилилася на груди. Потім кат таким чином катував Дісмаса і Гестаса. За кілька хвилин і їхні тіла обвисли на мотузках.
Через кілька хвилин Левій Матвій припав до ніг Ієшуа, потім перерізав мотузки, обійняв Ієшуа і звільнив йому руки. Вогке тіло впало на Левія і потягло на землю. Потім Левій перерізав мотузки і звільнив ще два тіла. Через кілька хвилин на вершині залишились лише два тіла і три голих стовпи. Ні Левія, ні тіла Ієшуа у цей час на горі вже не було.
Глава 17
Неспокійний день
У цій главі йдеться про те, що усі працівники Вар'єте дивовижним чином кудись зникли, про те, як слідство час за часом заходило у глухий кут, і про те, як Василя Степановича, бухгалтера театру, заарештували.
Глава 18
Невдачливі візитери
Максиміліан Андрійович Поплавський, дядько покійного Берліоза, отримав телеграму. Зміст її був такий: "Мене тільки-но зарізало трамваєм на Патріарших. Похорони п'ятницю, третій годині. Приїжджай. Берліоз". Поплавський не даремно вважався одним із найрозумніших людей Києва, але така телеграма спантеличила навіть його. Поплавський вирішив, що це телеграфістка припустилася помилки, проте відразу ж вирушив до Москви. Хоча племінника дружини йому також було шкода.
Невідомо чому, але останнім часом Київ Поплавському не подобався. Більш за все він хотів переїхати до Москви. Телеграма викликала потрясіння — це був момент, впустити який було б гріхом. Та у квартирі № 50 на нього чекали такі дивні речі, що він, не пам'ятаючи себе з переляку, кинувся геть, і вже за кілька хвилин їхав на Київський вокзал.
Жахливі пригоди чекали у цій квартирі і на Андрія Фокича Сокова, буфетника театру Вар'єте. У результаті цих подій він потрапив до професора Кузьміна. Та після його візиту й сам професор опинився у лікарні. Усе це було підстроєно жахливою командою Воланда.
Частина друга
Глава 19
Маргарита
Хто сказав, "що на світі немає справжнього, вірного і вічного кохання?.. За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!" — звертається автор до свого читача.
Майстер помилявся, коли говорив Івану, що вона забула його. Цього не могло бути. Тридцятирічна бездітна Маргарита Миколаївна, надзвичайно вродлива й розумна жінка, була дружиною відомого спеціаліста, молодого, вродливого, доброго, чесного, який до того ж дружину обожнював. Вони мешкали у шикарному маєтку. Втім, Маргарита Миколаївна не була щаслива жодного дня... До зустрічі з Майстром. Неможливо передати, що пережила Маргарита, коли вранці, не встигнувши, на щастя, переговорити з чоловіком, бо той не повернувся у призначений термін, прийшла до Майстра і не знайшла його. Вона зробила все, щоб довідатись хоч що-небудь про коханого, але марно.
Того дня Маргарита прокинулася з відчуттям, що сьогодні щось неодмінно має статися.