Ввечері у Ліговских він танцює з Мері, вона слухає його з ніжною увагою, а Віра сумує. Тоді Печорін представляє публіці їх історію з вигаданими іменами, жваво зобразивши свою ніжність, неспокій і захват. Віра пожвавилася, підсіла ближче. Люди розійшлися тільки о 2 годині ночі.
На балу Грушницкий запитує Печоріна, чи правда, що він усі ці дні волочився за його княжною? Печорін думає: невже його призначення на землі — руйнувати чужі надії? Мері сумує з Грушницьким, чекає Печоріна. Грушницький розгніваний на Печоріна, збирає ворожу зграю.
Вранці Печорін йде до Мері та запитує, чи не сердиться вона на нього, просить вибачення, грає роль.
Доктор Вернер сказав, що все місто знає про те, що Печорін одружується на Мері. Він спростовує слух, каже, що їде завтра до Кисловодська. Вернер застерігає його.
У Кисловодську Печорін бачить Віру. Княгиня ж чекає, що Печорін попросить у неї руки дочки. На кінній прогулянці у Мері закрутилася голова, Печорін утримав її і поцілував у щоку: йому була цікава її реакція. Вона вимагає сказати, що він до неї відчуває, запитує, чи треба їй зізнатися в любові першою? Печорін каже, що нема чого.
Наступного дня на палкі промови княжни він відповідає, що не любить її. Розмірковує в журналі, що іноді зневажає себе; нездатний до благородних поривів, боїться здаватися собі смішним, але свободу він цінує дорожче за все, у нього страх перед одруженням; ворожка сказала його матері, що він помре від злої дружини.
У Кисловодськ приїжджає знаменитий маг і фокусник Апфельбаум. Все місто, крім Мері і Віри, там. Печорін йде до Віри, на зворотному шляху бачить у вікні Мері. Грушницький з драгуном вистежують його в саду Лиговських і думають, що він йде на побачення з Мері, піднімають шум. Печорін виривається, йде до себе і прикидається сплячим.
Грушницький розпускає чутки про княжну, каже, що під вікном був Печорі, на що Григорій викликає його на дуель. Вернер і драгун — секунданти. Перед дуеллю Печорін розмірковує: для чого він народився і жив, яке його призначення? Він був знаряддям кари для приречених жертв, його любов нікому не принесла щастя. Він любив тільки для себе і не міг насититися. Може, завтра він помре, і немає істоти, яка б його зрозуміла. Одні кажуть, що він добрий малий, інші — мерзотник. Йому смішно і прикро. Доктор Вернер пропонує перемир'я, але Грушницький відмовляється, він не хоче вибачатися. Печорін каже, що стрілятися краще на краю скелі, тоді навіть мале поранення спричинить падіння у прірву.
За порадою драгуна Грушницький пропонує стрілятися "на шести кроках", не зарядивши пістолетів. Печорін спочатку хоче випробувати його, надавши всі вигоди, — раптом у ньому прокинеться великодушність? Вернер квапить його сказати, що вони знають правду, а Печорін говорить йому, що хоче бути убитий. Але план Грушницького гине. Печорін радить йому помолитися і запитує, чи не підказує йому що совість. Підкликає доктора і каже, що панове забули покласти кулю в його пістолет. Драгун каже, що вона, вірно, викотилася, і міняти пістолет він не буде. Грушницький суперечить йому. Після його невдалого пострілу Печорін знову пропонує мир, але Грушницький говорить, що якщо не вб'є його, то заріже з-за рогу. Печорін вбиває.
Вбивство Грушницького приписують черкесам. Віру відвозить чоловік, вона так хвилювалася, коли дізналася про дуелі, що зізналася чоловікові в тому, що любить Печоріна. Печорін читає її прощальну записку і скаче за нею, загнавши коня. Він усвідомлює, що Віра для нього дорожче всього на світі, але не може наздогнати її. Повернувшись, він дізнається, що загибель Грушницького викликала підозри і його вишлють в інше місце. Він іде до Лиговських попрощатися.
Княгиня каже, що він врятував її дочку від наклепу, пропонує йому одружитися на Мері, але Печорін за кілька хвилин наодинці з Мері змушує її ненавидіти його так само сильно, як вона до цього була закохана в нього. Він говорить їй, що сміявся над нею, значить, вона повинна його зневажати, а любити не може. Через годину він їде, відчуваючи, що з такою долею не ужився б.
Розділ II — Фаталіст
У "Фаталісті", заключній главі роману, говориться, що Печорін проводить два тижні в козацькій станиці. У майора офіцерська компанія сперечається про долю людини. Обговорюють мусульманське повір'я, що "доля людини написана на небесах". Хтось вважає це дурницею, інші переконані, що це правда. Майор каже, що свідків цьому немає.
Поручик Вулич, серб, встає і пропонує закінчити порожню суперечку та випробувати докази на ньому. Він фаталіст, за словами Печоріна — істота особлива, нездатна ділитися думками і пристрастями з іншими. Він каже, що якщо ще не пробила година його смерті, то пістолет, приставлений до чола, не вистрілить. Ніхто не хоче сперечатися, тільки Печорін погоджується на парі.
Вулич приставляє до чола пістолет, і Печорін бачить на обличчі поручика друк смерті, говорить йому, що він помре сьогодні. Пістолет дає осічку, і тут же Вулич стріляє вдруге, в сторону. Всі сперечаються про те, чому пістолет не вистрілив у перший раз.
Печорін зауважує, що поручик удачливий у грі, на що Вулич відповідає, що це вперше. Печорін каже, що все ж йому здається, що той сьогодні повинен померти. Вулич ніяковіє і спалахує, йде геть. Незабаром розходяться і всі інші.
Печорін йде провулками, твердо вірячи в приречення. Він спотикається, і бачить, що на дорозі лежить свиня, розрубана шашкою. Люди шукають п'яного козака, який гнався за нею. Рано вранці Печоріна розбудили офіцери: Вулича вбив той самий козак. Може, він і не помітив би його, та Вулич запитав: "Кого ти, братику, шукаєш?" Козак відповів, що його, і розрубав від плеча до серця. Вулич перед смертю сказав: "Він правий". Ці слова ставилися до Печоріна, який мимоволі прочитав його долю.
Вбивця замкнувся в хаті і не бажав вийти. Печорін вирішив випробувати свою долю, як Вулич. Козака відволікли до дверей, а Печорін кинувся до нього у вікно. Козак відстрілювався, але Печорін схопив його за руки, і інші чоловіки зв'язали його. Григорія Олександровича навіть не поранило.
Після цього можна було зробитися і фаталістом, але Печорін любить сумніватися у всьому. Максим Максимович, якому він розповідає цю історію, спочатку не розуміє визначення фаталізму, потім каже, що пістолети і гвинтівки часто дають осічку. Пізніше додає, що шкода бідолаху, мабуть, на роду так було написано. Більше Печорін від нього не добився нічого, Максим Максимович був не любитель метафізичних дебатів.