Він їх зовсім не любив... Холодний, справедливий, байдужий... він був добрим вихователем". У душі він відчував ненависть до вищого товариства. Інколи він насилу стримував свою відразу до всього, що його оточувало.
Якось прогулюючись на самоті в лісочку понад Алеєю Вірності, Жульєн зустрів двох своїх братів. "Гарний чорний костюм, надзвичайно охайний вигляд Жульєна і його відверта зневага до братів збудили в них таку люту зненависть, що вони його побили мало не до смерті і кинули непритомного й скривавленого". Пані де Реналь, пан Вально і суперпрефект випадково знайшли його. Жінка так розхвилювалася, що пан Вально відчув ревнощі.
"Він турбувався передчасно". Жульєн майже ненавидів пані де Реналь за вроду.
"Еліза, покоївка пані де Реналь, незабаром закохалася в молодого гувернера, і це викликало у лакея ненависть до Жульєна. Пан Вально теж ненавидів юнака за його вроду і турботу про свій зовнішній вигляд.
Пані де Реналь дізналася, що у Жульєна мало білизни, вирішила подарувати йому кілька луїдорів і попросила його не говорити про де чоловікові. Жульєн був ображений цим до глибини душі і вичитав її. Він таємно кохав її, а вона відчувала до нього повагу і захоплення. Юнак був не схожий на тих товстосумів, для яких гроші були найбільшою цінністю і серед яких їй доводилося жити.
Щоб спокутувати свою вину перед Жульєном, "пані де Реналь купила на десять луїдорів книжок, щоб подарувати своїм дітям. Але це були саме ті книги, які — вона знала — хотів мати Жульєн".
Жульєну спало на думку вмовити пана де Реналя записати абонентом в книгарню кого-небудь із слуг, щоб мати можливість брати потрібні книги. Мер погодився, бо думав, що все це для дітей.
Пані де Реналь із задоволенням спілкувалася із Жульєном в компанії, але коли вони залишалися удвох, то обоє ніяковіли і замовкали.
"Пані де Реналь, багата спадкоємиця побожної тітки, одружена в шістнадцять років з немолодим дворянином, за все своє життя не переживала нічого, що хоч би трохи нагадувало кохання... Завдяки цьому незнанню пані де Реналь, цілком захоплена Жульєном, була щаслива, і їй навіть на думку не спадало за щось докоряти собі".
VIII
Дрібні події
"Ангельська лагідність пані де Реналь... трохи зраджувала її тільки тоді, коли вона згадувала про свою покоївку Елізу ". Дівчина отримала спадщину і зізналася кюре, що любить Жульєна і хоче одружитися з ним. Але улюбленець Шелана рішуче відмовився від вигідної пропозиції мадемуазель.
Кюре попереджав Жульєна, що йому не треба піддаватися ілюзіям, адже сан священика може не дати очікуваного. Кюре хвилювався за душу юнака.
Жульєн уперше в житті відчув, що його люблять, і дуже розчулився. Але він хотів одурити людину, яка бачила всі потаємні порухи його душі. Для свого віку він дуже вдало прикривав своє лицемірство правильними словами і жестами.
Пані де Реналь захворіла і навіть злягла, коли дізналася, що покоївка мріє про одруження із Жульєном. Еліза почала страшенно дратувати її. Але, дізнавшись про те, що Жульєн відмовився, пані де Реналь відчула полегшення і пообіцяла Елізі поговорити з гувернером.
"На другий день, після сніданку, пані де Реналь віддалася чарівній насолоді — захищати справу своєї суперниці і бачити, як протягом години Жульєн уперто відмовляється від руки і достатку Елізи... Бурхливий потік щастя, що ринув у її душу після стількох днів розпачу, зломив її сили. Вона знепритомніла".
Прийшовши до тями, вона дуже здивувалася і нарешті спитала себе: "Невже я покохала Жульєна?" Але це відкриття не злякало її, не викликало докорів сумління. "Вона вже навчилась трошки хитрувати з того часу, як покохала". Її тільки стали глибше вражати недолугі жарти чоловіка.
З настанням перших весняних днів пан де Реналь переїхав із сімейством у село. Так робила придворна знать, а мер старанно наслідував її звичаї.
У Вержі стояв замок з чотирма баштами, який належав пану де Реналь. Біля замку був парк, а далі — яблуневий сад.
"Пані де Реналь наче вперше відчула красу природи; вона захоплювалась усім до нестями. Кохання, що проймало її, робило її заповзятливою і рішучою". Без згоди чоловіка вона, за порадою Жульєна, наказала прокласти доріжку через увесь сад. "Це дозволило дітям гуляти зранку, не ризикуючи замочити черевики у росі".
Пані де Реналь цілі дні проводила в саду разом з дітьми. Вони великими сачками ловили метеликів., "Жульєн розповідав їм про дивні звичаї цих бідолашних комашок".
Покоївка Еліза дивувалася, чому пані де Реналь тепер так дбає про свої туалети і міняє плаття тричі на день. Але пані так уважно ставилася до свого туалету без жодних намірів. "Без якоїсь прихованої думки вона майструвала з Елізою нові вбрання", купувала нову тканину на літні сукні.
"Вона привезла з собою у Вержі свою молоду родичку пані Дервіль, з якою колись училася в монастирі Секре-Кер". Подруга помітила, що пані де Реналь дуже щаслива.
Жульєну вже не треба було хитрувати і стримуватись. Далеко від людських поглядів він віддавався радощам життя. Він показав пані Дервіль краєвиди, які вже не були для нього отруєні заздрощами братів і присутністю деспотичного й буркотливого батька. Жульєн уже не ховався із книжками, із захопленням читав міркування про жінок.
Часто темними спекотними вечорами Жульєн і жінки сиділи під величезною липою за кілька кроків від дому. Одного разу він ненароком торкнувся руки пані де Реналь. "Вона в ту ж мить відсмикнула руку, але тут Жульєнові спало на думку, що його обов'язок — домогтися, щоб надалі її рука не уникала його дотику". Він вважав це своїм обов'язком, але страх опинитися у принизливому становищі вмить отруїв усю його радість.
IX
Вечір у маєтку
Другого дня Жульєн окинув пані де Реналь дивним поглядом: "він стежив за нею, наче за ворогом, з яким доведеться битися". Вона ж не могла одвести від нього очей.
Набагато раніше закінчивши уроки з дітьми, Жульєн поринув у думки про те, "що йому неодмінно треба сьогодні ж домогтися, щоб вона залишила свою руку в його руді".
Наставала темна задушлива ніч, наближалася вирішальна мить, і серце Жульєна шалено калатало.
Пані де Реналь, пані Дервіль і Жульєн сіли у садку. Юнак не міг зосередитися, на розмові, страшенно нервувався і боявся виконати дану собі обіцянку, яку вважав обов'язком. "Обурений своїм боягузтвом, він сказав собі: "Як тільки годинник проб'є десяту годину, я виконаю те, що цілий день обіцяв собі зробити ввечері, — інакше піду до себе і застрелюсь"".
Кожен удар баштового годинника відбивався в його грудях, та коли пробив десятий, Жульєн "узяв руку пані де Реналь — вона відразу поквапливо відсмикнула її". Мало розуміючи, хлопець знову схопив руку жінки і переміг її останнє зусилля вирватись.
"Душа його сповнилася щастям; не тому, що він любив пані де Реналь, а тому, що нарешті скінчилась ця жахлива мука". Пані Дервіль помітила, що голос пані де Реналь тремтить, і запропонувала йти додому. Пані де Реналь уже хотіла підвестися, але цієї миті Жульєн міцно стиснув руку, яку йому покірно залишили, і жінка залишилась.
Пані де Реналь відчувала величезну насолоду від того, що її руку стискала рука Жульєна. Вона на хвильку піднялася, поправила вазон з квітами, "але як тільки знов сіла, то віддала йому руку, майже не опираючись, наче це було наперед домовлено між ними".
Вночі пані де Реналь не склепила повік, переживаючи нові для себе почуття. "Жульєн, зовсім знесилений тією боротьбою, яку весь день вели в його серці боязкість і гордість, враз поринув у міцний сон, а на ранок і не згадав про жінку, забувши про свою перемогу. "Спускаючись у вітальню, він напівжартома подумав: Треба буде сказати цій жінці, що я її кохаю".
А внизу його ждав пан де Реналь, який не приховував свого незадоволення, що діти цілий ранок били байдики. Кожне уїдливе слово чоловіка на адресу Жульєна краяло серце пані де Реналь, а гувернер досить різко відповів: "Я нездужав". Це тільки розпалило гнів мера, і він вибухнув грубою лайкою. Жульєн не дуже приховував нищівні погляди на пана і пані де Реналь. Але лише пані Дервіль помітила, скільки в очах Жульєна люті і безмежної зневаги. "Безперечно, саме такі хвилини приниження створюють робесп'єрів".
Усі вийшли в сад, і Жульєн опинився між двома подругами, які взяли його під руки. Вони говорили йому якісь милі речі, але "він зневажав цих двох жінок і всі їхні ніжні почуття".
Між іншим пані де Реналь сказала, що її чоловік наказав перетрусити матраци в усьому домі. Жульєн якось дивно глянув на неї і тихо попросив, щоб пані де Реналь знайшла у його кімнаті в кутку матраца коробочку із портретом і заховала її. Він наполягав, щоб жінка не дивилася на портрет, бо це його таємниця.
Пані де Реналь думала, що в коробочці портрет жінки, яку кохає Жульєн. Насправді там був портрет Наполеона, якого юнак боготворив.
Х
Благородне серце й малі статки
Жульєн зустрів пана де Реналя в будинку і зі злістю попередив того, що піде з цього дому, якщо ще раз почує про нехтування ним своїх обов'язків. Замість перепросити пан де Реналь збільшив платню гувернеру. Він вирішив, що Жульєна переманює до себе пан Вально, і хотів будь-що перешкодити цьому.
Жульєн відпросився на сповідь до пана Шелана, але пішов у гори, щоб подумати, чого так злякався пан де Реналь, що збільшив йому платню.
"Чисте гірське повітря сповнило його душу спокоєм і навіть радістю".
ХІ
Вечір
Повертаючись, Жульєн зустрів пана Вально, якому розповів, що йому збільшили платню.
Увечері Жульєн пішов у сад, де його вже чекали пані Дервіль і пані де Реналь. Він намагався заволодіти рукою пані де Реналь, але "після деякого вагання її вирвали".
Підійшов пан де Реналь, став нудно говорити про політику, а Жульєн повторив маневр і заволодів рукою пані де Реналь, хоча її чоловік був за чотири кроки від них.
Пані де Реналь відчувала, що кохає Жульєна. Це почуття було новим для неї, і вона розгубилася від пристрасті, не звіданої досі.
Жульєну було приємно тримати руку цієї чарівної жінки, ніжно цілувати її в темноті саду, але він із задоволенням пішов у свою кімнату, де його чекала недочитана книга.
"Пані де Реналь не могла заснути. Вона переживала в думці раювання, що охопило її, коли відчула, як Жульєн вкриває її руку жагучими поцілунками".