Та й не вмію я просити, мене цього не вчили. Я вмію тільки наказувати. Адже ж я — королева!
Січень: Он воно що! А ми й не знали!
Лютий: Ти нас у вічі не бачила, і ми тебе не бачили. А це хто, вчитель твій, чи що?
Королева: Так, учитель.
Лютий (до вчителя): Чого ж ви її звичайної справи не навчили? Наказувати вміє, а просити не вміє. Де ж це чувано?
Професор: Її величність вчилися тільки того, чого їм було угодно вчитись.
Королева: Ну, коли вже про те йдеться, то за сьогоднішній день я багато чого навчилася! Більше взнала, ніж від вас за три роки! (До пасербиці.) Послухай-но, любонько, підвези нас, будь ласка, у своїх санках. Я тебе за це по-королівському нагороджу!
Пасербиця: Спасибі, ваша величносте. Я все маю.
Королева: От бачите — не хоче. Я ж казала!
Королева: А як же ж треба просити? (До професора.). Хіба я не так сказала?
Професор: Ні, ваша величносте, з погляду граматики ви сказали цілком правильно.
Солдат: Ви вже мені пробачте, ваша величносте. Я людина невчена — солдат, у граматиці мало тямлю. Але дозвольте мені за цей раз повчити вас.
Королева: Ну, кажи.
Солдат: Ви б, ваша величносте, не обіцяли їй більш ніяких нагород — досить уже їй наобіцяли! А сказали б просто: "Підвези, зроби ласку!" Ви ж не візника, ваша величносте, наймаєте!
Королева: Здається, я зрозуміла. (До пасербиці.). Підвези нас, будь ласка! Ми дуже замерзли.
Пасербиця: Та як же ж не підвезти! Звичайно, підвезу! Я вам зараз і шуби дам, і вчителеві вашому, й солдатові. У мене їх у скрині багато.
Королева: Ну, спасибі тобі! За цю шубку я дам тобі дванадцять...
Професор (злякано): Ви знову, ваше величносте!
Королева: Не буду не буду.
Пасербиця дістає шуби. Усі, крім солдата, одягаються. (До солдата.) А ти чого ж не одягаєшся?
Солдат: Не смію, ваша величносте, шинеля ж не по формі, не казенного зразка.
Королева: Нічого, у нас сьогодні все не по формі. Одягайся!
Солдат (одягаючись): Дозвольте мені на передку примоститись, Із кіньми поратись — це не те, що з собаками. Справа знайома.
Січень: Сідай, служивий, вези їздців. Та, гляди, шапку в дорозі не загуби. Коні в нас борзі, хвилинки обганяють, — не зогледитесь, як удома будете!
Пасербиця: Прощавайте, брати-місяці! Не забуду я вашого новорічного костра!
Королева: І я не забуду!
Солдат: Бувайте здорові, хазяї! Зоставайтесь щасливі!
Весняні та літні місяці: Щаслива путь!
Зимові місяці: Дзеркалом дорога!
Сани рвучко рушають: Собаки з гавкотом біжать услід за ними.
Пасербиця (обертаючись): Прощавай, Квітню-місяцю!
Квітень: Прощавай, люба! Дожидай мене в гостину!
[1] Рескрипт — документ, що потребує затвердження королеви.
Коментар
Кожна п'єса, як і твір "Дванадцять місяців" С. Маршака, призначено не лише для читання, але й, у першу чергу, для постановки на сцені.
П'єса поділяється на дії (акти) — закінчені частини театральної вистави; які, у свою чергу, поділяються на картини — закінчені частини дії (акту), що потребують зміни декорацій на сцені під час вистави.
Оповідь у п'єсі ведеться не від особи автора чи одного героя; а за допомогою реплік, що складають діалоги дійових осіб і ремарок.
Казкові мотиви лежать в основі п'єси: автор використовує "мандрівний" сюжет — протиставлення образів пасербиці — з одного боку, і мачухи та її рідної дочки — з другого як втілення конфлікту добра і зла; чарівний предмет (перстень), чарівні помічники (12 місяців), чарівні перетворення (баби та її дочки на собак) і фантастична зміна подій (пір року) єднають п'єсу з її джерелом — народною казкою.
Сюжет п'єси будується на традиційному протистоянні: зла мачуха та її дочка посилають у новорічну ніч пасербицю за пролісками, які розбещена королева звеліла своїм підданим роздобути в обмін на кошик золотих монет. Підлабузництво підлеглих і необмежена влада — головні причини спотворення характеру королеви, якій усього 14 років. Головна її задача — вчитися. Але чи це можливо, коли у тебе влада над найрозумнішими людьми у королівстві?