Він пригадав корчмареві поради про речі, які повинен мати при собі рицар: гроші та сорочки — і вирішив повернутися додому, щоб запастися всім потрібним та взяти зброєносця. Він гадав узяти собі за зброєносця свого сусіду — бідного хлібороба, який, на його думку, був придатним виконувати ці обов'язки. Так міркуючи, він направив Росінанта до свого маєтку. Небагато проїхавши, дон Кіхот почув з гаю чийсь плач і вирішив заїхати туди, звідки долинали голоси. По кількох кроках, у гаю він побачив прив'язаного коло дуба хлопця років п'ятнадцяти, якого бив ременем кремезний селянин. Побачивши це, ідальго скрикнув розгніваним голосом:
"Нечемний рицарю, сором битися з тим, хто не може оборонятися!"
Селянин злякався постаті з силою зброї й увічливо відповів, що він б'є наймита Андреса за поганий догляд за отарою овець. А коли дон Кіхот дізнався, що селянин не платить хлопцю гроші за його працю, то присягнувся убити його на місці. Тоді ідальго наказав розв'язати Андреса і негайно сплатити йому борг. Селянин Хуан Альдудо почав пояснювати, що від загальної суми боргу треба відняти вартість трьох пар черевиків, що він дав хлопцеві, та за кровопускання під час хвороби Андреса. На його слова наш мандрівний рицар відповів:
"...але хай черевики та кровопускання лишаються хлопцеві за побої, що він безвинно терпів од вас".
Хуан Альдудо сказав, що обов'язково сплатить гроші наймиту дома, бо зараз з собою в нього нема і реалу. Дон Кіхот примусив селянина заприсягтися рицарським орденом, попередив, що покарає того за невиконання обіцянок і поїхав далі. А коли дон Кіхот від'їхав від гаю, Хуан Альдудо схопив хлопця за руку, знов прив'язав до дуба і побив мало не до смерті.
Ось як виправив несправедливість одважний дон Кіхот Ламанчський, який гадав, що щасливо і гідно розпочав свої рицарські подвиги.
Тим часом ідальго проїхав кілька миль і побачив купку людей. То були купці, з якими їхали їх слуги та погоничи. Ідальго зробив одразу мужній вигляд, наготовив спис, став посеред дороги, чекаючи, поки під'їдуть ці "мандрівні рицарі", як він гадав. Коли купці наблизились до дон Кіхота, він голосно сказав, щоб ті зупинились і визнали, що немає в світі кращої дівчини, як імператриця Ламанчі, незрівнянна Дульсшея Тобоська. Почувши це й побачивши незвичайну постать зі зброєю, купці спинилися й одразу ж збагнули, що мають діло з божевільним. Один з них відповів ідальго, щоб той показав Дульсінею, і вони одразу без примусу визнають її прекрасною, навіть якщо вона на одне око крива, купці погодились ЇЇ вихваляти. Дон Кіхот образився на їх слова.
"Ви заплатите за своє кощунство над великою красою".
З цими словами мандрівний рицар кинувся на них із списом роздратований і лютий, але кінь дон Кіхота посковзнувся і впав серед дороги, а його хазяїн ніяк не міг підвестися, бо заважала зброя. Тоді один з погоничів підійшов до бідолахи, поламав його спис і побив дон Кіхота. Купці поїхали далі, а ідальго ніяк не міг підвестися. Проте, він відчував себе щасливим, вважаючи, що саме такі пригоди трапляються з мандрівними рицарями.
Розділ V
(де оповідається далі про злигодні нашого рицаря)
В такому стані знайшов дон Кіхота один селянин, його сусіда на селі. Дон Кіхот, звичайно, визнав того за героя з рицарських романів і почав розповідати про свою недолю так, як писалося в історії про маркіза Мантуанського й Балдуіна. Селянин здивувався цим нісенітницям, витер рицареві брудне обличчя і одразу впізнав свого сусіду. Він запитав ідальго, хто довів його до такого стану, але той відповідав на всі питання історіями з романів. Тоді селянин підняв дон Кіхота з землі, з великими труднощами посадив на свого осла, позбирав усю зброю і навіть уламки списа та поклав їх на Росінанта. Він узяв коня за повіддя, а осла за оброть і поїхав до села. Дон Кіхот їхав дуже задуманий і час-від-часу "посилав до неба зітхання", що селянин аж запитав, що у того болить. Але його сусіда почав знов пригадувати історії з романів. Почувши купу безглуздих слів, селянин зрозумів, що ідальго з'їхав з глузду. Він прискорив ходу, щоб мерщій доїхати додому та позбутися дон Кіхота з його балаканиною. Дон Кіхот вирішив продовжити розмову з селянином і почав розповідати, що найславетніші рицарські подвиги він робить заради Дульсінеї Тобоської. Отак розмовляючи, вони смерком доїхали до села і будинку ідальго. На той час у дон Кіхота були його приятелі — священик та цирульник, які бесідували з ключницею. Ключниця, вгледівши свого господаря, запитала у селянина, що трапилось. Тоді вона зробила висновок:
"...його спантеличили оті кляті рицарські книжки..".
Священик погодився з думками ключниці і сказав, що завтра же віддасть ці книжки під суд, де їх засудять спалити, щоб більше ні з ким не траплялось неприємностей через рицарські романи.
Дон Кіхота поклали на ліжко, оглянули і не знайшли ніяких ран, а він весь час твердив, що впав з Росінанта під час бою з десятьма найбільшими в світі велетнями. Коли ідальго заснув, священик докладно розпитав селянина, де той знайшов його товариша. Наступного ранку священик прийшов до дон Кіхота разом з цирульником Ніколасом.
Розділ VI
(про другий виїзд славетного рицаря дон Кіхота Ламанчського)
Дон Кіхот іще спав. Священик попросив небогу дати йому ключі від помешкання, де були книги. Священик, цирульник, ключниця і небога увійшли до бібліотеки і знайшли там сто великих томів. Священик наказав цирульникові подавати книжку одну по одній, щоб, розглядаючи їх, вибрати ті, що не заслуговують огненої кари. Але небога і ключниця сказали, що треба викинути всі книжки на подвір'я і спалити. Та священик не згоджувався на це і хотів спершу прочитати хоч їх назви. Поки всі були в бібліотеці, дон Кіхот прокинувся і почав кликати:
"Сюди, сюди, славне рицарство! Тут треба показати міць ваших славних рук, бо царедворці беруть гору в турнірі". .
Коли друзі прийшли до дон Кіхота, він уже встав із ліжка і, вигукуючи якісь безглузді слова, рубав і колов мечем направо й наліво. Його схопили й знову силоміць поклали на ліжко. Тоді дон Кіхот почав називати священика ім'ям одного з героїв рицарських книжок, розповідати про мандрівних рицарів. Той заспокоїв ідальго, а потім дон Кіхот поїв і міцно заснув.
Цієї ж ночі ключниця спалила всі книжки. А священик і цирульник замурували приміщення бібліотеки так, щоб його не міг знайти їх хворий приятель. Через два дні дон Кіхот встав із ліжка і передусім пішов подивитися на свої книжки, але, не знайшовши приміщення бібліотеки, він почав мацати стіну, де раніше були двері. Через деякий час ідальго запитав у ключниці, де поділася бібліотека з книжками. Вона відповіла йому так, як домовилась з священиком і цирульником, ніби прилетів чарівник Муньятон на змії, кричав, що напакостить у будинку, бо ворогує з власником бібліотеки. Дон Кіхот повірив ключниці і сказав:
"Так воно і є... Це є вчений чарівник, мій запеклий ворог".
Два тижні після цієї пригоди дон Кіхот не виявляв намірів повторювати свої божевільні вчинки. Але за цей час він встиг переконати свого сусіду Санчо Панса залишити родину і служити йому за зброєносця. Дон Кіхот пообіцяв Санчо Пансі призначити його губернатором одного з островів, який завоює ідальго під час мандрів. Потім наш мандрівний рицар продав деякі речі, щоб зібрати більше грошей у подорож, узяв сорочки і однієї ночі виїхав із зброєносцем з села. Санчо Панса ж прихопив з собою осла. Це він пояснював тим, що не міг довго ходити пішки. Санчо Панса і дон Кіхот ні з ким не попрощались і ранком були вже далеко від рідних країв.
Розділ VII
(про великий успіх, що мав дон Кіхот під час жахливої, ніколи нечуваної пригоди з вітряками, і про інші, гідні спомину пригоди)
Дон Кіхот і Санчо Панса побачили тридцять чи сорок вітряків, що стояли недалеко в полі. Дон Кіхот одразу сказав, що то велетні з величезними руками, з якими він зараз битиметься й усіх повбиває. Зброєносець почав пояснювати:
"Придивіться краще, ваша милість,— сказав Санчо,— те, що вам здається велетнями, це звичайнісінькі вітряки, а їхні руки, як ви кажете,— то крила...".
Але дон Кіхот його не послухав. Він стиснув шпорами боки Росінанта і кинувся на вітряки з галасом.
"Не тікайте, підлі й гидкі створіння, бо на вас нагадає один тільки рицар".
На той час знявся вітерець, і крила вітряків почали рухатись. ідальго звернувся до сеньйори Дульсінеї і попросив у неї допомоги в такій важкій пригоді. Тоді дон Кіхот під'їхав до вітряків і встромив спис у крило найближчого з них. Вітер зміцнів, дуже повернув крило і потрощив спис, а їздця разом із конем шпурнув геть у поле. Санчо Панса, під'їхавши на ослі, допоміг ідальго підвестися, бо той не в силі був ворухнутись через великий удар. Він посадив дон Кіхота на Росі-нанта, якому вітряки мало не скрутили ребра, і після цього вони рушили далі, прямуючи до Пуерта Лапіс, де, запевняв дон Кіхот, їм не бракуватиме різних пригод. Нашого рицаря турбувала втрата списа і він розповів зброєносцю історію, яку читав у романі. Один іспанський рицар Дієго Перес де Варга під час бою зламав меч і тоді він вивернув величезний дуб, чи то здоровенний дубовий сук, за допомогою якого зчинив багато подвигів. Дон Кіхот теж збирався тепер зламати дубовий сук і чинити далі подвиги. Вислухавши свого господаря, Санчо Панса сказав:
"Я вірю всьому, що каже ваша милость...
...та я хотів би, щоб ваша милость скаржилася, коли їй щось болить. За себе можу сказати, що я скаржитимусь на найменший біль, якщо це не заборонено зброєносцям так, як рицарям".
І дон Кіхот не міг утримати сміху з приводу щирості Санчо.
Ніч вони перебули під деревами. З гілки одного з дерев ідальго зробив спис. Він не спав цілу ніч, думаючи про сеньйору Дульсінею, на відміну від зброєносця, який міцно заснув. Наступного ранку рицар та його зброєносець поїхали до Пуерта Лапіс. Дон Кіхот попросив Санчо Пансо не намагатися допомагати йому у битвах з рицарями, на що той відповів:
"...я не зламаю ваших наказів. Вдача у мене лагідна, і я ворог будь-яких втручань у будь-які суперечки або змагання. Правда, коли б мені довелося захищати себе самого, я не подивився б на ваші закони, бо й по-людському і по-божому кожен може захищатися від нападу".
Поки вони розмовляли, на шляху з'явилися два монахи-бенедиктинці, з масками проти пилу на обличчях і парасольками в руках.