Зате своїх людей вона годує краще",— і на підтвердження своєї думки співає пісню про те, що "як для війни не маєш сили, то перемоги не побачиш ти".
8
У битві під Лютценом гине шведський король Густав Адольф, і начебто війна повинна скінчитися. Матінку Кураж ця звістка застає у бівуаку, жінка схвильована: "Бракувало мені тільки, щоб вибухнув мир, коли я саме накупила нового краму".
Приходить кухар, матінка Кураж розпитує про свого старшого сина Ейліфа. Кухар відповідає, що Ейліф має незабаром прийти, а самій Кураж радить бігти на базар і швидко розпродувати накуплений крам.
З'являється Іветта. Тепер вона — полковниця Штаргемберг. Дівчина впізнає в кухареві свого колишнього коханця, Пітера-з-люлькою. Іветта стурбована такою зустріччю, вона каже матінці Кураж, що Пітер "найгірший з усіх гультяїв, які шалалися фламандським узбережжям. Скільки у нього пальців на руках, стількох жінок він зробив нещасними. ...Аж диво бере, як такий нікчема міг колись збити мене з пуття! Тільки завдяки моїй щасливій зірці я зуміла знову підвестися". Разом з Кураж вони йдуть на базар.
Озброєні солдати вводять Ейліфа, він блідий як крейда, а на руках у нього кайдани. З'ясовується, що хлопця ведуть на страту, бо він вдерся в селянську хату і замордував господиню. Священик зауважує, що "під час війни його за це звеличали, ...тоді це вважали за геройство". Ейліф хоче дочекатися матір, щоб побачитися з нею, але солдати женуть його далі.
Вбігає задихана матінка Кураж і кричить, що мир закінчився, знову йде війна, і треба втікати. Кухар розповідає їй, що приходив Ейліф, але приховує, що його повели на страту. Матінка Кураж просить кухаря допомогти їй тягнути фургон, бо розповідь Іветти не змінила її ставлення до Пітера-з-люлькою. А ще вона мріє, що скоро їй пощастить побачити Ейліфа, "він мені найлюбший з усіх".
"Уже шістнадцять років триває велика війна за віру. Німеччина втратила більше половини жителів. У колись квітучих місцевостях лютує голод". Навесні 1634 року коло напівзруйнованої церкви кухар розповідає матінці Кураж, що одержав у спадок шинок, і пропонує їй їхати разом з ним і зробитися шинкаркою. Але кухар не хоче брати з собою Катрін, бо "хіба гостям буде приємно дивитися весь час на таку потвору".
Кухар і Кураж співають пісню про людські чесноти, мудрість, хоробрість, чесність, доброту. З пісні виходить, що ті чесноти лише заважають людині, отже, краще взагалі їх не мати.
Кураж говорить кухареві, що без Катрін нікуди не поїде. Катрін вішає на колесо фургона старі кухареві штани і материну спідницю і збирається податися геть. Матінка Кураж затримує її і каже, що відмовила кухареві не через дочку, а через свій фургон, без якого вже не уявляє свого життя. Кураж і Катрін впрягаються у фургон і везуть його геть.
10
Протягом 1635 року матінка Кураж і Катрін їздять шляхами Середньої Німеччини за обдертим військом. Проїжджаючи повз одну селянську хату, вони чують пісню:
"Була троянда гарна
У нас в садку малім.
Авжеж, той квіт прекрасний
Садили ми недарма.
Як добре мати власний,
Хоч невеликий, дім".
Матінка Кураж і Катрін, зупинившись, слухають цю пісню, а потім тягнуть свого фургона далі.
11
У січні 1636 року імператорське військо загрожує протестантському місту Галле. Обдертий фургон матінки Кураж стоїть коло селянської хати з величезною солом'яною стріхою.
З гаю до хати заходять троє солдатів та прапорщик. Їм потрібен провідник, щоб показав стежку до міста. Селяни відповідають, що не знають стежки, але солдати погрожують порубати худобу родини. Тоді молодий селянин погоджується провести ворогів до міста. А його батьки обговорюють, що станеться в місті, коли туди вдеруться солдати. З-за фургона виходить Катрін, селянка каже їй, що тепер їм лишилося тільки молитися: "Молися, бідна худобинко, молись! Ми ніяк не можемо відвернути кровопролиття. Хоч ти не можеш говорити, та можеш молитись. ...Отче наш, що єси на небесі, почуй молитву нашу, не дай загинути місту, не губи тих, що зараз сплять і нічого не відають. Збуди їх, хай підведуться вони, хай залізуть на мури і побачать солдатів, що ото сунуть на них серед ночі з гарматами і списами... Отче наш, почуй нас, лише Ти можеш допомогти... ми безсилі. І у нас немає списів та іншої зброї, ми не можемо зважитись..."
Виявляється, що у цих селян у місті живе дочка з зятем та чотирма дітьми, і молодшому ще немає двох років. Розгублена і розчулена почутим, Катрін забирає з фургона барабан і лізе по драбині на дах хати. Там вона починає бити в барабан. Селяни жахаються і починають кричати Катрін, щоб вона припинила барабанити, бо прийдуть католики і переколють усіх списами. Але Катрін продовжує барабанити. З'являються прапорщик із солдатами і молодим селянином. Католики намагаються втихомирити Катрін то ласкою, то погрозами, а старий селянин починає рубати дрова, щоб відволікти увагу мешканців міста. Селянка пропонує трощити фургон, хлопець несильно вдаряє по фургону. Але раптом кричить: "Барабань ще. А то всі загинуть! Барабань ще... барабань ще..." Солдат б'є хлопця списом. Катрін продовжує барабанити, і врешті-решт солдати стріляють у дівчину з рушниці. Катрін робить кілька останніх ударів і падає. Але тут лунає гуркіт міських гармат. Німа Катрін домоглася свого — розбудила місто.
12
Матінка Кураж сидить біля фургона над своєю вбитою дочкою. Селянин намагається прогнати її. Кураж співає мертвій Катрін колискову пісню:
"Люлі-люлі, ти не знай Горя і наруги.
В Польщі перший син поліг, Хто зна, де мій другий?"
Селянин запитує, чи є ще в матінки Кураж рідні. Та відповідає, що є син Ейліф. Селянин радить їй розшукати сина, а Катрін вони поховають самі як слід. Матінка Кураж дає їм гроші на похорон. Селяни з поклоном тиснуть їй руку і виносять Катрін. З барабанним боєм проходить полк. Матінка Кураж впрягається у фургон і кричить солдатам, щоб вони взяли її з собою, бо їй треба торгувати далі. Лунає пісня:
"Гей, християни! Тане сніг! Мерці вкушають супокій. І кожен, хто ще не поліг, Встає, щоб вирушити в бій".