Він каже, що вибачає Норі її помилку, бо вона, мовляв, любляча, але нерозумна. Торвальд розпатякує та зовсім не помічає, що Нора немов заклякла та заледеніла.
Жінка каже чоловікові, що за вісім років спільного життя вони ніколи не розмовляли серйозно. І батько, і чоловік вважали Нору лялькою, бавилися нею, немов лялькою. Вона не мала ані своїх думок, ані своїх переконань. Вона тільки розважала спершу батька, потім чоловіка. Ніхто не бачив у ній людину! Тому вона й сама не відчувала себе особистістю. Але нарешті вона зрозуміла, що живе у ляльковому домі, що вона сама — лялька, що діти її — теж ляльки, що це життя — несправжнє. Тому вона вирішила піти з дому, залишити дітей та чоловіка для того, щоб створити... саму себе! Вона буде працювати, читати, думати. Вона не візьме від чоловіка грошей, вона піде зараз, бо не може ночувати в оселі чужої людини.
Чоловік умовляє її, але жінка непорушна. Нора віддає Хельмуту обручку. У Хельмута залишається тільки одна надія: може, колись вони обидва зміняться та зможуть почати життя спочатку.