В роті ще збереглося кілька нижніх зубів, зате верхні геть повипадали. Гран виконував скромну, але дуже корисну роботу на посаді позаштатного службовця мерії. Його платня була мізерна, але Гран виконував і далі найскромніші функції аж до сивого волосу, а ще він писав якусь книгу. Гран любив своїх небожів і сестру, єдину родичку, ще живу, і кожні два роки їздив до Франції побачитися з нею.
Наступного дня Ріє домігся від префектури згоди на скликання санітарної комісії. Префект зустрів членів комісії люб'язно, але не без нервозності. Він хотів з'ясувати собі, яких заходів треба вжити. Старий Кастель говорив, що головне – з'ясувати, чума це чи ні. Рішар заявив, що, на його думку, не слід піддаватися паніці: йдеться про лихоманку, правда, ускладнену запаленням пахвинних залоз. Ріє вважав, що це чума. Йшлося про лихоманку тифозного типу, яка супроводжується утворенням жовниці і ускладнена блювотою. Він розтинав жовна, отож зміг провести аналізи; лабораторія гадає, що виявлений мікроб, очевидно, чумний. Але знайдений мікроб трохи відрізняється від класичного опису чумного мікроба. Ріє вважав, що коли пошесть піде з такою швидкістю далі, її не спинити, вона цілком здатна за якихось два місяці вигубити половину міста. Усі погодилися з тим, що слід удатися до профілактичних заходів.
Префектура мерщій розклеїла по найскромніших закутках міста перелік деяких запобіжних заходів: боротьба з гризунами з допомогою отруйних газів, зразкова чистота, родичі зобов'язані негайно повідомляти про кожен випадок захворювання, хворих ізолювати у лікарні. Доктор Ріє подався додому, де його очікував Жозеф Гран. Той розповів, що напередодні в місті померло близько десяти хворих, а Коттар дуже змінився, став якийсь чемний. Зрештою, Коттарове життя обмежується сидінням удома, відвідуванням скромного ресторанчика та якимись таємничими походеньками. Офіційно він вважався комісіонером по продажу вин та лікерів. За будь-яких обставин комісіонер тримався замкнуто й недовірливо, а тепер усе змінилося. Коттар ніби хоче примиритися, чи що, з людьми, завоювати їхню симпатію. Почав забалакувати Граном, намагається здобути прихильність переважно у сусідів і крамарів, а ще Коттар кілька разів водив Грана у найшикарніші ресторани та кав'ярні. Гран вважав, що у Коттара нечисте сумління.
Надвечір у Ріє відбулася розмова з Кастелем. Сироватка ще не прибула, вона могла і не допомогти, бо бацила була якась химерна. Лікар мусив признатися собі, що йому страшно. Ввечері він відвідав комісіонера Коттара. Той говорив, що йому краще і було б зовсім добре, якби ним ніхто не цікавився. Потім Коттар спитав, чи бувають випадки, щоб людину, яка лікується в клініці чи лікарні, заарештовували. Ріє відповів, що таке іноді трапляється, але при цьому враховується стан хворого.
Назавтра Ріє провів увесь день у нескінченних роз'їздах по місту, в перемовах з ріднею хворих і в суперечках з самими хворими. Лікар наштовхувався на незбагненну замкнутість хворих, вони дивилися на нього з недовірою та подивом. Ввечері Ріє відвідав старого ядушника. Чоловік, як завжди, перебирав горох, перекладаючи з горнятка в горнятко. Лікаря зустрів навіть весело і спитав, чи почалася холера.
У корпусах лікарні було вісімдесят ліжок, і за три дні корпуси були напхані хворими. Збиралися закрити школу і влаштувати в ній ще один лазарет. Ріє чекав на вакцину і тим часом розтинав жовна. На четвертий день оголошено про відкриття допоміжного лазарету в приміщенні дитячого садка. За посередництвом доктора Рішара префектура попросила Ріє скласти доповідну, яку збиралася переслати в столицю колонії, щоб зажадати розпоряджень. Того самого дня зареєстровано сорок смертних випадків. Городян зобов'язували заявляти про всі випадки захворювання, а недужі неодмінно підлягали ізоляції. Будинки, де виявлено хворих, мали бути очищені та продезінфіковані. Ті, хто був у контакті з хворими, мали пройти карантин; похорони брала на себе міська влада. Через день літаком прибула сироватка. Для лікування заслаблих її вистачило, проте скоро запаси були вичерпані.
Тарру і далі спостерігав за дідком, а дідок і далі плював на котів. Як і завжди, Гран вечорами поспішав додому до своєї таємничої праці. Коттар вештався по місту, старий ядушник, як звичайно, пересипав свій горошок, і зрідка на вулицях зустрічали журналіста Рамбера, який спокійно і зацікавлено роззирався навсібіч. Раптом крива смертності різко пішла вгору. Того дня, коли знову зареєстровано тридцять смертей, Бернар Ріє перечитував офіційну депешу, у якій стояло: "Офіційно оголосіть про чумну епідемію. Місто вважати закритим".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина друга
Коли брами міста позачинялися, усі збагнули, що опинилися в одному й тому самому мішку і що доведеться якось давати собі раду. Було заборонено будь-яке листування, оскільки листи могли стати носіями інфекції. Попервах дехто з привілейованих осіб ще примудрявся порозумітися з солдатами кордону, і ті бралися переслати листи на волю. Одначе таке траплялося лише на самому початку епідемії. Спершу міжміські розмови було дозволено, але через перевантаження телефонних ліній і тисняву в переговорних кабінах вони протягом кількох днів були геть заборонені. Єдиним порятунком лишався телеграф. Влада дозволила повернутися в місто тим, хто виїхав з Орана перед епідемією. До Кастеля приїхала дружина, яка за кілька днів перед пошестю поїхала до сусіднього міста. Жителів міста чума прирекла на неробство і доводилося день у день вештатися безвідрадно похмурим містом. Перше, що принесла людям чума, було ув'язнення. Усі усвідомили, що вони найзвичайнісінькі в'язні, вигнанці у себе вдома. Ніхто не міг розраховувати на допомогу сусіди, тому доводилось лишатися наодинці з усіма своїми клопотами. Чума виставила біля брам міста кордони і завертала з курсу кораблі, що пливли до Орана. Жодна машина не в'їхала до міста. Насправді ніхто ще не приймав розумом пошесті. Більшість страждало, власне, від порушення своїх звичок або від обмеження ділових інтересів.
У місті нараховувалося двісті тисяч жителів. Крива смертності невпинно повзла вгору. П'ятий тиждень пошесті дав уже триста двадцять один смертний випадок, а шостий – триста сорок п'ять. Постачання обмежено, а продаж бензину суворо лімітовано. Наказано навіть ощадити електрику. До Орана суходолом і повітряною дорогою прибували тільки предмети першої необхідності. Одна по одній закривалися розкішні крамниці. Люди не мали роботи і виходили на вулиці, тож Оран справляв оманливе враження святкового міста, де навмисне позачинювано всі крамниці й перекрито автомобільний рух, а жителі повисипали на вулиці повеселитися. Працювали кінотеатри, хоч на екранах ішли незмінно ті самі фільми. Кав'ярні завдяки тому, що місто торгувало вином і мало значні запаси алкоголю, могли без упину обслуговувати клієнтів. Люди пили добряче.
Через два дні по тому, як місто було оголошене закритим, Ріє, виходячи з лазарету, наштовхнувся на Коттара. Той був веселий і не без утіхи зауважив, що пошесть не припиниться скоро, тож усе піде шкереберть.
Того самого дня, надвечір, Жозеф Гран помітив на письмовому столі лікаря фотографію пані Ріє й запитально глянув на свого співрозмовника. Ріє відповів, що його дружина не в місті, вона лікується. Гран розійшовся на цілу промову. Одружився він зовсім молодим з юним небагатим дівчам. Заради цього довелося кинути науку й піти на службу. Ні він, ані Жанна ніколи не виїздили зі свого кварталу. Жанні також довелося піти на роботу. Гран від незмірної втоми якось підупав, усе рідше й рідше говорив з дружиною і не зумів підтримати в ній певність, що він її кохає. Потім Жанна пішла від нього, та він і досі думає про неї. Йому кортіло написати до Жанни листа, щоб якось виправдатися в її очах.
Увечері Ріє послав дружині телеграму і повідомив, що місто оголошене закритим, що він здоровий, що хай вона й надалі дбає про себе і що він увесь час про неї думає.
Через три тижні після закриття міста Ріє, виходячи з лазарету, наткнувся на Раймона Рамбера і сказав йому, що тепер є багатий матеріал для репортажу. Та Рамбер прийшов до лікаря просити сприяння. В Парижі в нього залишилася дружина. Сказати по щирості, не зовсім дружина, але то байдуже. Коли місто оголосили закритим, він їй телеграфував. Та все це може тривати довго, тому стовбичити тут йому нема чого, він опинився в місті випадково і буде справедливо, якщо йому дозволять виїхати. Рамбер попросив Ріє дає довідку про те, що в нього нема чуми. Ріє сказав, що нічого зробити не може, але попросив Рамбера тримати його в курсі своїх справ і не держати на нього камінь за пазухою.
Ріє керував підсобним лазаретом (їх нараховувалося вже три). В кімнатці, суміжній з лікарським кабінетом, обладнано приймальню. В долівці зробили заглибину, де стояло ціле озерце крезолу, а посередині виклали з цегли ніби острівець. Хворого клали спочатку на той острівець, потім мерщій роздягали догола, й одежа падала в розчин крезолу. І тільки тоді, коли хворого обмивали з ніг до голови, насухо витирали й одягали в цупку лікарняну сорочку, він переходив до рук Ріє, а потім його перевозили до одної з палат. В лазареті кількість койок сягала вже до п'ятисот, і майже всі вони були зайняті. Після вранішнього обходу Ріє переглядав папери із статистичними даними, а по обіді знов починався обхід. Вечорами він їздив з візитами до своїх пацієнтів і повертався додому лише пізно вночі. Ріє почувався дуже втомленим, тому мусив стати байдужим до того, що відбувалося.
Під кінець першого місяця чуми отець Панлю, єзуїт, виголосив палке казання. Він оголосив тиждень усезагальних молебнів, а в неділю прочитав проповідь. Він говорив, що люди самі накликали на себе чуму, ця кара Божа приборкує сліпих і сповнених гордині. Праведникам нема чого боятися, але грішникам випадає воістину тремтіти. За словами отця, чума – це жахливий для всіх образ бича Божого. Настала пора схаменутися. І саме тепер кожній людині дарована Божа поміч та одвічна християнська надія.