І тут виявилося, що саме брат Кристоф має горіх Кракатук! Дросельмаєр і звіздар безмежно зраділи. Радість була подвійна, бо син лялькаря був милим, ставним юнаком, який ще ніколи не голився й не носив чобіт. На свята він одягав гарний червоний сурдут, шитий золотом, шпагу при боці, тримав під пахвою капелюха й носив чудову перуку з кіскою. Так він стояв вичепурений у батьковій ятці і лускав дівчатам горіхи, за що вони й прозвали його Лускунчиком.
Годинникар і звіздар повідомили в столицю про те, що горіх Кракатук знайдено, а там почали шукати юнака, який зуміє розтрощити горіха. Шмаркачі в черевиках один за одним ламали зуби й калічили щелепи на горісі Кракатукові, але королівні від того ні на крихту не ставало легше. Нарешті король, наляканий тими невдачами, пообіцяв дочку й королівство тому, кому вдасться розкусити горіх. І ось тоді зголосився чемний тендітний юнак Дросельмаєр. Він справді розколов горіх, дав зернятко королівні, заплющив очі й почав задкувати. Королівна миттю з'їла зернятко, і потвора зникла, а на її місці з'явилася гарна, мов янгол, дівчина. Король і весь його двір раділи. Та гармидер дуже збентежив молодого Дросельмаєра, якому треба було скінчити свої сім кроків. Він тримався добре, коли це наче з-під землі вродилася пані Мишильда. Дросельмаєр наступив на-неї і так спіткнувся, що мало не впав. І тієї миті юнак став такий самий потворний, як перед тим була королівна Пірліпат.
Годинникар і ворожбит похололи з жаху. Але вони побачили, що молодий Дросельмаєр гострим закаблуком пробив шию Мишильді. Конаючи, підла відьма пропищала, що Лускунчика чекає смерть від її сина, який має сім голів. Королівна, побачивши гидкого Лускунчика, передумала виходити заміж. Хлопця викинули за двері.
Король звинуватив у всьому ворожбита й звіздаря і на віки вічні вигнав їх зі столиці. Звіздар довідався з гороскопу, що Лускунчик позбудеться потворності тільки тоді, коли семиголовий син пані Мишильди загине від його руки й коли самого Лускунчика, незважаючи на його потворність, покохає дівчина.
Так хрещений закінчив свою розповідь.
Дядько й небіж
Марі зовсім видужала. Вона тепер знала, що Лускунчик – молодий Дросельмаєр з Нюрнберга, спотворений чарами пані Мишильди, небіж хрещеного. Якось Марі спитала хрещеного, чому він не допоможе Лускунчинку у війні проти сина пані Мишильди. Мати й Луїза сміялися з Марі, а хрещений відповів, що він не може врятувати Лускунчика. Це може лише Марі, тільки треба бути незламною й вірною Лускунчику. Ні Марі, ні її родина не зрозуміли, що Дросельмаєр хотів сказати цими словами.
Перемога
Вночі Марі побачила Мишачого короля, що вилазив із дірки в стіні. Біля самого ліжка Марі він пропищав, щоб вона віддала йому цукерки і марципана, бо він розгризе Лускунчика. Його поява страшенно налякала Марі. Зранку вона знала напевне: щоб урятувати Лускунчика, вона повинна віддати свої цукерки й марципана. Тому ввечері вона поклала солодощі під шафу. Вранці мати сказала, що миші поїли усі цукерки Марі. Та дівчинка нітрохи не шкодувала за тими ласощами, вона була рада, бо гадала, що тепер її Лускунчик урятований. Та як же вона вжахнулася, коли другої ночі Мишачий король знов прийшов і вимагав усі її їстівні ляльки. Ввечері Марі Штальбаум виставила перед шафою всі цукрові ляльки, як раніше виставляла солодощі. Зранку мама помітила, що всі цукрові ляльки Марі поїдені або погризені. Ввечері, коли мати розповідала старшому радникові суду про те, яку шкоду робить миша, Фріц запропонував позичити у пекаря кота, а батько наказав поставити пастку. Дросельмаєр того ж таки вечора приніс чудову пастку.
Ох, якого страху довелося зазнати бідолашній Марі вночі! Щось задріботіло холодними, як крига, лапками по її руці. То був відразний Мишачий король, який тепер жадав книжок і сукенку. Вранці Марі вийшла зі спальні бліда й пригнічена. Мама говорила, що миша у пастку не попалася, доведеться брати кота. Марі жалілася Лускунчику і помітила на його шиї велику криваву пляму. Вона обережно взяла його з ліжечка, дістала свій носовичок і заходилася витирати пляму. Та як же вона здивувалася, коли раптом відчула, що Лускунчик у неї в руці потеплішав і ворухнувся! Лускунчик розтулив рота і на превелику силу прошепотів, щоб дівчинка вже не жертвувала книжками і новою сукенкою, а щоб дістала йому шаблю, і він про все подбає.
Ввечері Марі усе розповіла Фріцу. Хлопчик відчепив у іграшкового полковника шаблю і прив'язав її Лускунчикові. Вночі Марі не могла заснути з ляку й тривоги. Опівночі їй здалося, ніби з вітальні долинає якийсь дивний гамір, бряжчання й шурхіт. Потім постукав молодий Дросельмаєр. Він стояв біля порога, в правій руці тримаючи закривавлену шаблю, а в лівій – свічечку. Побачивши Марі, він став на одне коліно і сказав, що Мишачий король лежить порубаний і сходить кров'ю! Лускунчик простяг Марі сім золотих корон Мишачого короля, і вона з великою радістю прийняла подарунок. Потім Лускунчик попросив дівчинку пройти з ним кілька кроків.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Лялькове царство
Вони зайшли у стару шафу в сінях і опинилися на Льодяниковій луці. Недалеко була брама з мигдалю й родзинок. Потім Марі і Лускунчик пройшли у Різдвяний ліс. Згодом вони простували вздовж Помаранчевого струмка, широкого Лимонадного потоку. Тоді вони зайшли у Печивне село, розташоване на березі Медової річки, а ще побували у Цукровому містечку.
Лускунчик заквапився далі, і Марі побігла за ним. Незабаром війнуло чудовим запахом рож, і все навкруги замерехтіло лагідним рожевим світлом. Марі побачила гарне рожеве озеро, по якому плавали прекрасні сріблясто-білі лебеді.
Столиця
На чарівній мушлі Марі і Лускунчик попливли по рожевому плесі. Згодом вони опинилися у Повидляному гаю. Недалеко була столиця – місто Солодощів. Там молодого Дросельмаєра називали королевичем.
Вони опинилися на великому, надзвичайно гарному ринковому майдані, потім – перед Марципановим замком. Чотири королівни, сестри Лускунчика, ніжно обняли його. Він представив їм Марі. Потім дами повели Марі й Лускунчика в замок. Королівни вмовили Марі й Лускунчика сісти і почали готувати частування. Лускунчик розповідав про свої пригоди, коли його слова почали віддалятися, ставати невиразними. Марі, мов на хвилях, підіймалась дедалі вище й вище…
Кінець
Марі розплющила очі й побачила, що лежить у своєму ліжечку. Був білий день, над нею стояла мати. Дівчинка розповіла докладно про все, що бачила. Мама думала, що це просто сон. Щоб довести батькам, що все було насправді, дівчинка показала корони. Та прийшов хрещений і сказав, що ці корони він подарував Марі ще на день народження, коли їй минуло два роки. Тато пригрозив Марі, що коли вона говоритиме вигадки, то він викине у вікно Лускунчика і усі ляльки.
Одного разу хрещений лагодив годинника у Штальбаумів. Марі сиділа на стільчику і раптом впала. Коли вона отямилася, мати сказала їй, що до хрещеного приїхав із Нюрнберга небіж і завітав із ним до них. Хрещений тримав за руку, хоч і невеликого, але дуже стрункого хлопця, білолицього, рожевощокого, в розкішному червоному сурдутику. За столом чемний гість лускав для всіх горіхи, навіть найтвердіші. Після обіду молодий Дросельмаєр запропонував Марі пройтися з ним у вітальню, до шафи з іграшками. Дівчинка вона геть спаленіла. Тільки-но молодий Дросельмаєр лишився наодинці з Марі, він опустився на одне коліно й попросив її руки, пообіцявши зробити її королевою у Марципановому замку, бо тепер він король. Марі погодилася і зразу ж стала нареченою Дросельмаєра. Кажуть, що Марі начебто ще й досі королює в країні, де всюди можна побачити найдивовижніші, найчудовіші речі.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу