Він не мав де переночувати. Після блискучого провалу його театральної спроби він не насмілювався повернутись до помешкання, яке наймав і за яке мав заплатити грошима за епіталаму. Коли Гренгуар збирався перейти Палацовий майдан, він побачив процесію папи блазнів. Це видовище знову роз'ятрило рану його зневаженого самолюбства. Він утік, повернув до мосту Міняйл, потім пішов до річки. Петарди знову нагадали йому про свято. Він поглянув на Сену і захотів втопитися. Та вода була холодна, тож поет у відчаї вирішив, що зухвало кинеться в саме серце свята й піде на Гревський майдан. Там він міг зігрітися біля вогнища і повечеряти хоч крихітками цукрових кренделів, які виставили для частування паризького люду.
II. ГРЕВСЬКИЙ МАЙДАН
Гревський майдан мав форму неправильної трапеції, оточеної з одного боку набережною, а з трьох інших – рядом високих, вузьких і похмурих будинків. У центрі східної сторони майдану височіла громіздка, змішаного стилю будівля. Вона мала три назви: "Будинок дофіна", бо тут мешкав Карл V, коли він ще був дофіном; "Торговельна палата", бо в ній містилась міська ратуша; "Будинок з колонами", бо ряд товстих колон підтримував три його поверхи. Були на майдані і постійна шибениця, і ганебний стовп. На тому фатальному місці вмирало багато людей.
III. BESOS PARA GOLPES (Поцілунки за удари (ісп.))
Поки П'єр Гренгуар прийшов на Гревський майдан, він зовсім змерз. На мосту Мельників колеса єпископських млинів забризкали його болотом. Поет змок і поспішив до святкового вогнища серед майдану. Натовп тісним колом оточував цей вогонь, бо на вільному просторі між натовпом і вогнищем танцювала молода дівчина. Вона була невисока, смуглява, маленькими ніжками легко ступала у гарних черевичках. Дівчина танцювала на старому перському килимі, недбало кинутому їй під ноги. Усі погляди були прикуті до неї, усі роти роззявлені. Вона танцювала під рокіт баскійського тамбурина, який її округлі дівочі руки підносили над головою. Тоненька, жвава, з оголеними плечима, стрункими ніжками, що мелькали з-під спідниці, чорним волоссям, сяючими очима – вона, здавалося, була неземною істотою. Коли одна коса дівчини розплелася, і мідна монета, що була до неї прив'язана, покотилася по землі, поет зрозумів, що вона циганка.
Серед тисяч освітлених полум'ям вогнища облич було одне, на якому ще більше, ніж на інших, відбивалося захоплення танцівницею. Це було суворе, замкнуте й похмуре обличчя якогось чоловіка. Невідомий мав з вигляду не більше тридцяти п'яти років, а проте був уже лисий. Тільки на скронях у нього лишилося кілька пасом рідкого і вже сивіючого волосся; його високе й широке чоло почало вкриватися зморшками, але в запалих очах виблискували молодечий запал, жадоба життя, глибока пристрасть. Він не зводив очей з шістнадцятирічної циганки.
Коли дівчина перестала танцювати, її біла кізка на кличку Джалі почала розважати натовп. Тварина відбивала ніжкою таку кількість ударів, яка вказувала на місяць, число, годину. Лисий чоловік з натовпу зловісно промовив, що це чаклунство. Дівчина затремтіла і обернулась, але пролунали оплески й заглушили цей загрозливий вигук. Циганка знову звернулася до кізки, і та показала, як поводяться відомі люди міста. Наприклад, Джалі продемонструвала, як виголошує промову королівський прокурор духовного суду метр Жак Шармолю. Натовп сміявся і аплодував, але лисий чоловік сказав, що це святотатство і блюзнірство.
Циганка почала збирати в тамбурин пожертви глядачів. Танцюристка наблизилась до Гренгуара, але він не мав що кинути. Несподіваний випадок виручив його, бо лахмітниця з Роландової башти крикнула: "Ти заберешся звідси, циганська сарано?". Гренгуар, скориставшись із збентеження танцівниці, зник. Він побіг до столів, та на них вже нічого не було. Раптом він почув чистий і дзвінкий спів циганки, та увагу глядачів відвернула процесія папи блазнів, яка, оббігши багато вулиць і перехресть, ринула із смолоскипами на Гревський майдан. Попереду процесії йшли цигани. Далі весь набрід Франції, переважно каліки, кишенькові злодії, лжеепілептики, хирляки, удавані паралітики, розпусники, волоцюги, шахраї. У центрі їхав король Арго, який сидів навпочіпки на легенькому візочку, що його тягли два великі собаки. А на ношах несли Квазімодо, який мав вираз гордовитої і блаженної радості. Вперше в своєму житті він відчув насолоду від задоволеного самолюбства. Несподівано до горбаня кинувся той самий лисий чоловік, який дивився на циганку. На ньому було вбрання духовної особи. Гренгуар впізнав, що це його учитель герметики, дом Клод Фролло, архідиякон. Натовп думав, що Квазімодо розшматує Клода Фролло, але горбань впав перед ним навколішки. Священник зірвав з нього тіару, зламав його патерицю, розірвав мішурну мантію. Між ними почався дивний діалог мовою знаків і жестів. Архідиякон грубо струсонув Квазімодо за могутнє плече і жестом наказав йому підвестися і йти за ним.
IV. ПРИКРОЩІ, НА ЯКІ НАРАЖАЄШСЯ, ПЕРЕСЛІДУЮЧИ ВНОЧІ ГАРНЕНЬКУ ЖІНКУ
Гренгуар попрямував навмання за циганкою. На вулицях ставало темніше й тихіше. Ідучи слідом за циганкою, Гренгуар забрів у заплутаний лабіринт вуличок, перехресть і глухих кутів. Дівчина помітила його і час від часу тривожно озиралась, а раз зупинилася, щоб пильно розглядіти. На одному з поворотів вулиці дівчина зникла з його очей, і раптом він почув її пронизливий крик. Він прискорив ходу і побачив, що Есмеральда виривається з рук двох чоловіків. Кізка наставила на них ріжки й мекала. Гренгуар крикнув по варту і побачив, що один з чоловіків – Квазімодо. Горбань вдарив Гренгуара, поет впав на брук. Дівчину врятував ротмістр королівських стрільців, озброєний з ніг до голови, з шаблею наголо. Він вирвав із рук остовпілого Квазімодо циганку й посадив поперек свого сідла. Горбань не наважився нападати, бо з'явилися інші озброєні стрільці. Квазімодо схопили і зв'язали, а його спільник зник. Циганка, граціозно випроставшись у сідлі, поклала обидві руки на плечі молодого ротмістра і кілька хвилин дивилася на нього, мов зачарована. Вона запитала його ім'я. "Ротмістр Феб де Шатопер до ваших послуг, моя красуне!" – відповів офіцер. Вона подякувала, зісковзнула з коня й зникла, як блискавка. Це трохи засмутило офіцера, бо дівчина сподобалася йому.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
V. ПРИКРОЩІ ТРИВАЮТЬ
Гренгуар, оглушений падінням, усе ще лежав на бруківці. Він помітив, що лежить майже посередині стічної канави, тому мусив вставати, хоч це було важко. Він згадав, що спільником Квазімодо був не хто інший як архідиякон Клод Фролло.
Не зважаючи на те, що була ніч, звідкись взялися дітлахи, які тягли за собою сінник. Діти хотіли спалити його і кинули прямо на Гренгуара, не помітивши його. Коли хлопчик хотів уже запалити вогонь, Гренгуар підвівся і діти, дуже налякавшись, втекли геть. Гренгуар теж налякався і побіг.
VI. РОЗБИТИЙ КУХОЛЬ
Гренгуар повернувся, щоб взяти сінник, та його вже не було. Поет зайшов на якусь вуличку, де чвалали невиразні, безформні постаті, каліки, кульгаві, сліпці. Вони почали просити милостині. Раптом сліпий, паралітик та безногий кинулися за Гренгуаром. Поет заглиблювався у вулицю дивних постатей.
Він дістався кінця вулиці, яка виходила на величезний майдан. Тут переслідувачі раптом стали здоровими і кинулися бігти за поетом. Гренгуара зловили і повідомили, що він у Дворі чудес – городищі злодіїв. Скрізь палали вогнища, навколо яких кишіли дивні групи людей. Довкола стояли жалюгідні халупи. Поета повели до короля, що саме був у шинку.
Там навколо великого вогнища, що палало на кам'яній плиті, стояло кілька трухлявих столів. Люди пили вино і брагу. Були тут повії, жебраки з фальшивими ранами, несправжні епілептики. Скрізь лунали грубий регіт і непристойні пісні. До цього гульбища було залучено кілька дітей. Коло вогнища стояла бочка, а на бочці сидів жебрак. Це й був король – Клопен Труйльфу – жебрак, який привернув увагу усіх під час вистави. Клопен був убраний у те саме лахміття, але виразка на його руці вже не було.
Король повідомив Гренгуара, що той стоїть перед королем Алтинів, наслідником великого Кесаря, верховним володарем королівства Арго, перед Матіасом Гуангаді Спікалі, князем Циганії та Богемії, та перед Гійомом Руссо, імператором Галілеї. Вони – судді, а Гренгуар має виправдатися і пояснити, чому ввійшов до королівства Арго, не будучи арготинцем. Поету було важко викрутитися з біди. Нарешті, він заявив, що теж хоче стати волоцюгою. Клопен сказав, що цього замало і потрібно пройти випробування: обшукати опудало так, щоб на ньому не задзвенів жоден бубонець. Якщо не вийде – Гренгуара повісять. Гренгуар не вдалося пройти це випробування, тому Клопен наказав повісити його. Раптом король дещо пригадав: за їхнім звичаєм не можна повісити людину, не спитавши, чи не знайдеться жінки, яка захоче його собі взяти.
Три жінки з юрби вирішили оглянути Гренгуара, але не зважилися взяти його. Та раптом серед арготинців пролунало: "Есмеральда! Есмеральда!" Гренгуар побачив знайому циганку. Дізнавшись від Клопена, що Гренгуара збираються повісити, Есмеральда сказала, що бере його собі. Поет думав, що все це йому сниться. З його шиї зняли зашморг. Князь Циганії приніс глиняний кухоль. Циганка подала його Гренгуарові і наказала розбити. Кухоль розбився на чотири черепки. Тоді князь Циганії оголосив Гренгуара і Есмеральду чоловіком і дружиною на чотири роки.
VII. ПОШЛЮБНА НІЧ
Поет опинився в невеличкій кімнатці сам на сам з гарненькою дівчиною. Пригода скидалася на чарівну казку. Дівчина, здавалося, не звертала на нього ніякої уваги. Вона крутилася по кімнаті, то тут, то там пересувала якийсь стільчик, розмовляла із своєю кізкою. Нарешті вона сіла біля стола, і Гренгуар міг досхочу на неї дивитися. Та надії Гренгуара провести чудову ніч з циганкою розвіялись, бо коли він її обійняв, вона вислизнула з його рук і витягла кинджал. Дівчина пояснила, що просто хотіла врятувати його життя. Вони уклали перемир'я, голодний поет отримав їжу. Згодом Есмеральда сказала, що він, можливо, зможе стати лише її другом. Коли поет спитав, яким же треба бути, щоб їй сподобатися, Есмеральда відповіла, що треба бути мужчиною: "У мужчини на голові шолом, у руці – меч, золоті остроги на каблуках".