Тому Трілле, Лена і Крелла залишилися лише з дідусем Ларсом. Мама особливо наказувала, щоб діти не сідали у ящик мопеда.
Дідусів мопед був дивний на вигляд, а спереду мав великий ящик, який правив замість кузова. У тому ящику дідусь возив продукти. Цього дня дідусь мав привезти дві бляшанки фарби з міста. Їх мали доправити поромом. Діти таки залізли у ящик і вдали, що в бляшанках з фарбою повно золотих монет, які треба заховати від шайки небезпечного Бальтазара. Усі рушили до поромного причалу. Діти вкрилися у ящику ковдрою. На пором чекало багато людей. Трілле таки дістався до матроса Бірґера і бляшанок із фарбою. Він швидко приніс їх до мопеда, дідусь рвучко зірвав мопед з місця. Старенький намагався їхати швидко, та коли з'їхав на давню тракторну дорогу, дітей дуже підкидало.
Вдома вони охороняли банки з фарбою від Бальтазарових розбійників. Дідусь мав качалку, що правила йому за ручний реактивний протитанковий гранатомет. На пообідню каву вони запросили тітку-бабуню. Лена вирішила, що бабуня – королева розбійників. Коли старенька прийшла, діти і дідусь вирішили не пускати її в будинок. Тітка-бабуня на мить просто отетеріла. А потім зникла.
Минуло чимало часу. Раптом Трілле відчув запах, бо старенька пекла вафлі. Вона прилаштувалася в Лениному саду з туристським столиком і вафельницею. У вікно Лениної кухні тягнувся довгий дріт. На столі височіла ціла гора вафель. Крелла уже була біля неї і їла.
Лена теж хотіла їсти і вирішила здаватися, але дідусь вигадав, як за допомогою вудки викрасти вафлі. Він зателефонував у Ленин будинок, тітка-бабуня пішла відповідати, а діти спустили жилку вудки і Крелла донизу прикріпила вафлі на гачок. Та їх вдалося викрасти лише дві. Тож швидко війна припинилася. Згодом почався вечір спогадів. Дідусь розповідав, що у його сестри було багато залицяльників. Йому доводилось лежати на даху та стріляти по них із рогатки, коли вони навідувалися. Ввечері подзвонила мама, і Крелла розповіла їй, що не їздила на мопеді, а потім додала, що тільки сиділа там.
Ісак
Дев'ятого червня Лені мало виповнитися дев'ять років. На день народження вона бажала тата, а також велосипед. Лена запросила на свято увесь свій клас: вісьмох хлопців і Трілле. На свято прийшов лише Трілле, бо Лена захворіла. У неї обсипало живіт, і мама Трілле вважала, що це вітряна віспа. Трілле перехворів нею у три роки, тож уже не міг заразитися. Хлопець подарував Лені гру в крокет. Ленина мама прилаштувала у вітальні ліжко, і Лена, сидячи в ньому, віддавала накази, мов королева.
До вечора день народження зіпсувався, але Лена не відпускала Трілле. Пізніше прийшов лікар. Він був молодий і гарний. Лена не знала, що він прийде, тому сприйняла його за тата, якого загадала на день народження. Коли лікар подивився Ленину вітряну віспу, до наступного порому лишалося більше години, і Лена запросила його на своє свято. Звати його було Ісак. Він зізнався, що тільки-но розпочав лікарську практику, тож боявся неправильно встановлювати діагноз.
Коли ж лікар зібрався йти, то побачив у пральні мотоцикла. У нього теж був мотоцикл. Дорослі забалакалися про мотоцикли, аж він мало не запізнився на пором.
"Різдву радіймо" посеред літа
Невдовзі Лена одужала і вирішила стати воротарем, бо він усім верховодить. Трілле вважав, що Лені пасувало б бути воротарем. Вона була єдина дівчина в їхній футбольній команді.
Улітку футбольних тренувань не було, але друзі грали на скошених полях. Якось їхній м'яч десь загубився. Мама сказала Трілле, що не дасть грошей на м'яч. Хлопець заздрив брату, бо Маґнус завжди мав гроші. Ціле літо він зі своїм товаришем грали на гітарах у місті. Тож Трілле і Лена вирішила також грати у місті, але на блокфлейті.
Після тренувань у сараї друзі відправилися у місто. Вони вирішили грати композицію "Різдву радіймо", бо лише вона виходила гарно, хоч не дуже пасувала до 25-ти градусів тепла.
На поромі тато Трілле, який продавав квитки, помітив блокфлейти. Він наказав не грати на поромі. Тато не хотів відпускати друзів самих у місто, тому наказав триматися Маґнуса, який уже був там. Маґнус був не дуже радий бачити Трілле і Лену. Друзі почали грати, хоч Трілле дуже боявся. Люди проходили мимо, але раптом якась пані кинула їм у кепку двадцять крон. Після цього люди зупинялися, якась пані навіть сфотографувала їх і спитала імена.
Згодом друзі побігли до крамниці спортивних товарів біля ратуші. Про тата вони забули зовсім. Чоловік за прилавком, перелічивши всі їхні гроші, сказав, що треба ще 42 крони. Діти стали на східцях перед крамницею спортивних товарів і почали грати. Продавцеві це не сподобалося, він насварив дітей, але дав м'яч, щоб мати спокій. Зненацька Трілле згадав про тата. Той вирішив випробувати м'яча. Та не так легко було зробити фінт із сумкою квитків і в дерев'яних черевиках на ногах. Раптом обоє черевиків і м'яч перелетіли через борт. На щастя, усе вдалося витягти з води. За день у газеті помістили знімок Трілле і Лени. Виявляється, що пані, яка фотографувала їх, була журналістка.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Як я розтрощив Лену
Лена продовжувала мріяти про тата, щоб грати з ним у футбол. Коли друзі сіли відпочити під час гри, Мінна розповіла їм, чому їхню бухту прозвали Крихтою-Матильдою. Сестра Трілле розповідала, що колись у цей фіорд заплив португальський розбійницький корабель, а на носі того корабля було встановлено дивовижну галеонну фігуру – вродливу панну Матильду. Мінна пояснила, що галеонна фігура – то велика дерев'яна лялька, яку вбирали в красиву сукню і в якої розвівалися на вітрі коси. А тоді налетів шторм, і врешті-решт бухта заходила ходором. Прекрасну Матильду розтрощило об прибережне каміння на крихітні тріски. Морські розбійники так і не повернулися додому, а осіли тут, а бухту назвали Крихтою-Матильдою. Потім Мінна сказала, що один з розбійників був прапрапрапрадідом дідуся. Трілле радів, адже вважав, що у його жилах теж тече кров морських розбійників. Йому відразу захотілося покататися на гумовому човні, Лена теж приєдналася. Друзі кружляли довкола хвилерізу. Трілле сидів, відчуваючи себе морським розбійником, Лена була галеонною фігурою. Діти вирішили влаштувати шторм, Трілле розгойдував човна сюди-туди. Коли до берега причалював дідусь на своєму моторному човні, одна з хвиль із такою силою пхнула гумового човна, що друзі з грюком ударилися в цементний мур. Голова галеонної фігури гримнула добряче. Лена знепритомніла, дідусь насварив Трілле, з чола дівчини йшла кров. Лену повезли в місто на прийом до лікаря.
Кінець літа
Дідусь прокидався дуже рано і виходив у море. Наступного ранку Трілле рано прокинувся і вирушив в море разом з дідом. Хлопчик розповів йому історію про Крихту-Матильду, але дідусь розчарував його: Мінна усе набрехала. Тепер старенький зрозумів, чому вчора Трілле гупнувся у хвилеріза.
З Леною все було добре: рану зашив Ісак, був невеличкий струс мозку. Дівчина чекала на березі на Трілле і дідуся, коли вони повернулися. Хлопець розповів їй, що Мінна геть усе про Крихту-Матильду набрехала. Лена була незадоволена, що її розтрощило зовсім даремно. Дівчина була зла ще й через те, що скоро мали початися заняття в школі. Дідусь вирішив потішити дітей, приготувавши свіжу рибу і молоду картоплю. А ще він розповів, що їхня бухта так називається, бо кілька років тому тут жила пані на ім'я Матильда. У неї було чотирнадцятеро дітей і чоловік, який був такого малого зросту, що його прозивали Крихтою. Тож потім, коли він помер, Матильду стали називати Крихтою-Матильдою. Попоївши, друзі вилізли на тую і мовчки там сиділи.
А за тиждень вони пішли в четвертий клас. Трілле радів, і навіть Лена була задоволена, бо у них з'явилася нова вчителька. Вона була молоденька і всміхалася до самих вух. Звали її Еллісів. Лені завдавав прикрощів лише однокласник на ім'я Кай-Томмі, який вважав, що клас міг би бути бездоганним, якби Лена не було.
Якось вчителька запитала Трілле, чи Лена його найкращий друг. Хлопець шепнув вчительці: "Принаймні одне з нас так думає". Згодом почалися тренування з футболу, Лена була воротарем, завдяки їй команда виграла на кубку міста цілий турнір.
На вихідних Трілле разом з татом відвідав тітку-бабуню. До неї треба було їхати дві милі. Лена теж поїхала. Тітка-бабуня жила сама в жовтому будиночку, обсадженому трояндами. Вона не хотіла перебиратися в Крихту-Матильду. Трілле вважав, що немає нічого кращого, як сидіти в тітки-бабуні на канапі й наминати вафлі, коли надворі лопотить дощ. Того дня саме так і було. Тітка-бабуня розповідала про війну, тоді було заборонено радіо, адже німці боялися, що норвежці підбадьорюватимуть одне одного в радіопередачах. Насправді радіо в тітки-бабуні було, але його закопували і викопували, коли хотіли послухати новини. Це було небезпечно, бо німці могли спровадити людину у Гріні – концтабір у Норвегії. Коли Лені стало цікаво, чи боялася тоді тітка-бабуня, Трілле повів її до спальні тітки-бабуні, щоб показати Ісуса. Над ліжком висіла картина. Там було намальовано круту скелю з ягнятком, що стоїть на вузькому виступі. Ягнятко рятував Ісус. Тітка-бабуня твердила, що всі люди – то малі ягнята, про яких піклується Ісус.
Дорогою додому тато повідомив дітям, що завтра всі вирушають в гори зганяти овець.
Зганяння oвeць і політ на гелікоптері
Трілле і Лена раділи, що їх беруть в гори. Внизу залишилися лише дідусь, тітка-бабуня і Крелла. Минувши хутір Гірського Юна, вони ступили в ялиновий ліс, а з нього вийшли на узгір'я. Усі дісталися гірської хатини і там переночували.
І ось настав день зганяння овець. Трілле з Леною йшли з дядьком Туром на гірський кряж, що звався Шпиль. Він рівнинний з одного боку, а з другого круто спадав вниз. Дядько Тур мав пильнувати дітей, але він швидко йшов, а вони затрималися, бо почули перелякане мекання.