Містер Герст виявився млявим чоловічком, котрий жив для того, щоб пити, їсти і грати у карти. Поки Елізабет доглядала сестру, Луїза і Керолайн пліткували про неї.
Якось Елізабет спустилась до вітальні, поки сестра спала. Товариство грало в карти, а Елізабет вирішила почитати. Містер Бінглі міг запропонувати небагато книжок, бо не любив їх, зате всі знали, що в містера Дарсі у його маєтку Пемберлі є прекрасна бібліотека. Коли зайшла мова про дійсно розвинених і освічених дівчат, містер Дарсі сказав, що крім усіх вмінь і навичок, найсуттєвішим є розвиток власного розуму через прочитання великої кількості книжок.
Наступного ранку Елізабет надіслала до Лонгберна записку з побажанням, щоб приїхала мати. Невдовзі місіс Беннет, супроводжувана двома наймолодшими дочками, прибула до Недерфілда. Вона не хотіла, щоб Джейн швидко одужала, бо дівчину відправили б додому. Мати трохи посиділа з дочкою, а потім пішла снідати, бо її запросила міс Бінглі. За сніданком місіс Беннет розхвалювала Джейн, дякувала містеру Бінглі за допомогу і гостинність, висловлювала надію, що він не швидко покине Недерфілд. Коли жінка з двома молодшими дочками збиралася від'їжджати, Лідія нагадала містеру Бінглі, що він обіцяв влаштувати бал. Містер Бінглі пообіцяв їй, що коли Джейн одужає, сестри самі виберуть дату балу.
Елізабет проводила вечори у товаристві містера Бінглі, містера Дарсі, сестер Бінглі і містера Герста. Якось у вітальні містер Дарсі писав листа своїй молодшій сестрі, міс Бінглі сиділа поруч, містер Герст і містер Бінглі грали в пікет, а місіс Герст – дивилася за грою. Елізабет зайнялася шитвом. Міс Бінглі безперервно хвалила почерк містера Дарсі, акуратність рядків, обсяг листа. Містер Дарсі виявляв цілковиту байдужість. Завершивши листа, містер Дарсі звернувся до міс Бінглі та Елізабет, аби вони потішили його музикою. Міс Бінглі всілася за інструмент сама. Доки місіс Герст співала дуетом разом зі своєю сестрою, Елізабет бачила, що містер Дарсі частенько на неї поглядав. А коли міс Бінглі заграла жваву мелодію, містер Дарсі запропонував Елізабет потанцювати. Вона посміхнулася, але нічого не сказала у відповідь. Ніяка жінка ніколи не зачаровувала Дарсі так сильно, як вона. Він дійсно вважав, що якби не низьке походження родичів Елізабет, то небезпека одруження з нею могла стати цілком реальною. Міс Бінглі відчула ревнощі, тому в наступні дні часто намагалася викликати у Дарсі неприязнь до Елізабет, згадуючи про місіс Беннет, яка не вміє тримати язика за зубами і про її дочок, які бігають за офіцерами.
Коли Джейн одужала, Елізабет привела сестру у вітальню. Містер Бінглі був дуже радий і приділяв Джейн усю увагу. Елізабет сиділа за шитвом, Дарсі читав книгу, міс Бінглі намагалася робити теж саме. Вона ніяк не могла привернути увагу містера Дарсі, тож почала ходити по кімнаті. Та його погляд відірвався від книги лише тоді, коли до Керолайн приєдналася Елізабет. Згодом Елізабет зізналася, що любить посміятися над нісенітницями, дурощами, непослідовністю і додала, що ці вади не притаманні містеру Дарсі. Він сказав, що ці вади притаманні кожному, а сам він уникає тих вад, які часто дають вагомі підстави для насмішок. "Наприклад, марнославство і гордовитість", — сказала Елізабет. Містер Дарсі погодився, що марнославство – дійсно вада, але щодо гордості – вважав, що розумна людина завжди зможе тримати її під пильним контролем. Він зазначив, що не може так просто забувати дурощі та пороки інших, тим більше – образи, яких вони йому завдали, а також говорив, що коли хтось втрачає його повагу, то втрачає її назавжди. Коли Елізабет сказала, що його вада – це схильність ставитися до всіх людей із презирством, Дарсі відповів, що її вада – це схильність упиратись у своєму небажанні правильно цих людей розуміти.
Елізабет побоювалася, що їхнє подальше перебування у Недерфілді буде видаватися дещо нав'язливим, тому вирішила, що пора повертатися додому. Дарсі сприйняв повідомлення про від'їзд із задоволенням, бо Елізабет залишалась в Недерфілді надто довго, вона вабила його сильніше, ніж йому хотілося. Останнього дня він не обмовився з Елізабет і десятком слів. В неділю дівчата поїхали додому. Мати зустріла їх не надто привітно.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Якось містер Беннет сказав своїй дружині, що на обід до них приїде його двоюрідний брат, містер Коллінза, котрий – у разі смерті містера Беннета – міг успадкувати все його майно, адже така була сутність майоратного успадкування. Містер Беннет прочитав жінці і донькам листа, якого отримав від Коллінза. Той писав, що отримав висвячення, а ясновельможна леді Кетрін де Бург, вдова сера Лью'іса де Бурга, призначила його на посаду парафіяльного священика в її парафії. Коллінз пропонував Беннетам оливкову гілку миру, бо колись його покійний батько посварився з містером Беннетом. Беннети зовсім не розуміли причину його приїзду.
Містер Коллінз був радо та чемно зустрінутий усією сім'єю. Це був високий двадцятип'ятилітній молодик кремезно-незграбної статури. Вигляд у нього був похмуро-серйозний і статечний, а манери – дуже формальними. Він багато говорив про леді Кетрін де Бург, яка виявила надзвичайну прихильність до його потреб і турботливість щодо його комфорту. Хоч багато людей вважали леді Кетрін гордовитою, він знав від неї лише доброзичливість і дружелюбність. Леді Кетрін навіть поблажливо порадила йому одружитись якомога швидше. Жила вона в Розінгс-Парку, а помешкання Коллінза було поруч. Коллінз розповів, що леді Кетрін має одну хвору дочку, спадкоємицю Розінгса.
Як і очікував містер Беннет, його двоюрідний брат виявився бовдуром, бо не був розумною людиною, і освіті та вихованню лише незначним чином вдалося приховати його природжену ваду. Коллінз був марнославним і мав амбітні надії на швидке і раптове багатство. Щасливий випадок звів його з леді Кетрін де Бург, коли в Гансфордській парафії вивільнилося місце священика. Коллінз мав намір одружитися, тож прагнучи примирення з лонгбернською родиною, хотів вибрати дружину серед дочок місіс Беннет. Спершу йому сподобалася найстарша Джейн. Однак місіс Беннет натякнула, що незабаром відбудуться її заручини. Тож Коллінз поміняв Джейн на Елізабет, а у місіс Беннет з'явилася надія, що вона незабаром зможе видати заміж двох своїх дочок.
Якось всі сестри, крім Мері, разом з містером Коллінзом пішли пішки до Меритона до тітки Філіпс. У місті дівчата вишукували очима офіцерів, незабаром вони побачили шляхетного парубка, який йшов з офіцером Денні. Усіх дівчат вразив зовнішній вигляд незнайомця, всім їм хотілося знати, хто він такий. Містер Денні привітався і відрекомендував свого приятеля, містера Вікхема, котрий разом з ним повернувся вчора з Лондона і нещодавно отримав офіцерський чин у їхньому війську. Вікхем був дуже красивим, радо виявив готовність до розмови. Коли компанія розмовляла на вулиці, до них наблизилися на конях Дарсі та Бінглі. Останній почав розмовляти з Джейн, а Дарсі почав був уперто уникати дивитися на Елізабет, але раптом уздрів незнайомця. Містер Вікхем доторкнувся до свого капелюха, а містер Дарсі на це привітання ледь зволив відповісти. Бінглі і Дарсі поїхали, а Денні та Вікхем провели дівчат до дверей будинку містера Філіпса, потім відкланялись і пішли. Елізабет здивувало те, що, здавалося, Вікхем і містер Дарсі були знайомі, хоч вони привіталися дуже холодно.
Місіс Філіпс радо зустріла своїх племінниць, а Джейн відрекомендувала тітці містера Коллінза. Деякі з офіцерів мали обідати у Філіпсів наступного дня, тож тітонька Філіпс пообіцяла, що прийде і Вікхем. Наступного дня Коллінз і п'ять його кузин прибули до Меритона на обід до Філіпсів. Коллінз в особі місіс Філіпс знайшов дуже уважну слухачку, а увага сестер Беннет була прикована до містера Вікхема та інших офіцерів. Вікхем всівся біля Елізабет, між ними зав'язалася розмова. Дівчина хотіла дізнатися, звідки містер Дарсі знає містера Вікхема. Невдовзі Вікхем сам почав розмову на цю тему. Він розповів, що з родиною Дарсі мав дещо незвичайні стосунки з самого дитинства. Батько містера Дарсі був його найвідданішими другом, але син покійного містера Дарсі вчинив з Вікхемом велику несправедливість. Елізабет зізналася, що чотири дні провела з містером Дарсі в одному будинку і вважає його людиною вкрай неприємною, бо його пихатість у всіх викликає огиду. Дівчина також довідалася, що Вікхем мав стати священником, бо покійний містер Дарсі заповів йому наступництво в найкращій парафії з тих, що були в його віданні, але його син віддав вакансію комусь іншому. Вікхем вважав, що містер Дарсі відчував до нього антипатію. Батько Вікхема був помічником покійного містера Дарсі і турбувався про маєток Пемберлі. Перед смертю містер Дарсі пообіцяв забезпечити майбутнє молодого Вікхема. Коли Елізабет запитала про міс Дарсі, містер Вікхем сказав, що це вродлива дівчина років п'ятнадцяти-шістнадцяти, дуже добре освічена й вихована. Але він не міг назвати її приязною, а лише такою ж гордою, як і її брат, хоч в дитинстві вона була дуже ніжною і привітною дівчинкою. Дізнавшись все це, Елізабет не розуміла, як містер Бінглі з його, здавалося б, привітною вдачею, і котрий є сама приязність, може приятелювати з містером Дарсі.
Коли містер Коллінз знову згадав про леді Кетрін де Бург, містер Вікхем спитав у Елізабет про міру близькості стосунків між її родичем та родиною де Бург. Елізабет сказала, що леді Кетрін нещодавно наділила Коллінза парафією. Тоді Вікхем розповів, що леді Кетрін де Бург і леді Енн Дарсі були сестрами; тому леді Кетрін є тіткою містеру Дарсі, а її дочка, міс де Бург, матиме велике придане; всі вважають, що вона побереться зі своїм кузеном і таким чином їхній шлюб об'єднає ці два маєтки. Зачувши це, Елізабет посміхнулася, бо їй пригадалася сердешна міс Бінглі. Марними судилося бути всім її залицянням. Вікхем назвав леді Кетрін гордовитою і марнославною, а її манери – зневажливо-пихатими.
Після вечері у місіс Філіпс думки Елізабет були зайняті тільки містером Вікхемом. Елізабет розповіла Джейн усе, що дізналася про містера Дарсі, сестра ніяк не могла повірити, що містер Дарсі був настільки недостойним дружби містера Бінглі.