На деякій відстані від будинку стояв крислатий дуб із товстим стовбуром. Бруно вирішив зробити гойдалку, але для цього потрібно було знайти мотузку і шину.
Того ранку ані матері, ані батька не було вдома. Мати рано-вранці сіла на поїзд до ближнього міста, аби розвіятися, а батька востаннє бачили, коли він прямував до хатин та людей, яких було видно з віконця Бруно. Але, як завжди, біля будинку було чимало солдатських вантажівок і джипів.
Коли Бруно вийшов із дому, то побачив, що Гретель розмовляє з лейтенантом Котлером. Лейтенант Котлер був тим самим молодим офіцером, якого Бруно бачив першого дня свого перебування в Геть-Звідси. Після того Бруно бачив його не раз – він прибігав у дім і вибігав із нього, так ніби був його власником. Бруно знав, що батько не любив лейтенанта Котлера. Чи не щодня молодий лейтенант мав дуже ошатний вигляд, розгулюючи в однострої. Того дня була субота, і лейтенант був у білій майці, натягнутій поверх штанів, а волосся спадало йому на лоба. Котлер глибоко загруз у розмові з Гретель, і вона голосно реготала.
Котлер завжди називав Бруно "малим чоловічком", але хлопець все ж таки закрив очі на образи і попросив шину. Тут Котлер побачив Павела – старого чоловіка, який наприкінці дня приходив допомагати чистити картоплю для приготування обіду, перш ніж одягав свою білу курточку й прислуговував за столом. Котлер заговорив з Павелом зухвалим тоном, попри те, що годився в онуки цьому чоловікові. Лейтенант наказав старому відвести Бруно до складу і принести сюди шину, яку хлопець собі вибере. Павел, який тримав свого кашкета в руках перед собою, кивнув головою, опустивши голову ще нижче, ніж вона була. Котлер наказав Павелу після цього добре відмити руки, перш ніж йти на кухню і торкатися до їжі.
Через дві години стався нещасливий випадок: Бруно гойдався на шині і упав обличчям на землю. Коли він сів, колесо з шиною повернулося й ударило його по голові. Згодом він побачив, що його рука була вкрита подряпинами, на лікті був глибокий поріз, на коліні була широка рана.
Павел помітив, як стався нещасливий випадок, і швидко прибіг. Чоловік заніс хлопця до кухні. Матері ще не було вдома, Павел був один у домі. Він приніс аптечку і зробив усе що слід. Бруно був здивований, коли Павел признався, що він насправді лікар. Хлопчик вважав його офіціантом, але Павел сказав: "Не сумнівайтеся, що я лікар. Якщо чоловік дивиться вночі на небо, то це не робить його астрономом, ти ж знаєш". Бруно не зрозумів, щó мав на увазі Павел, але його слова вперше примусили подивитися на нього уважніше. То був малий чоловічок, дуже худий, із довгими пальцями й кутастими рисами. Він був старший за батька, але молодший за дідуся. Вони розмовляли, коли повернулася мама. Почувши її голос, Павел швидко повернувся до зливальниці з морквою. Бруно розповів, як Павел допоміг йому. Мати відправила хлопчика у свою кімнату, але він встиг почути, що вона подякувала Павелу і сказала: "Якщо комендант запитає, ми скажемо, що рану Бруно прочистила я.".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
ЧОМУ БАБУСЯ РОЗГНІВАЛАСЯ
Двома людьми, яких Бруно в Геть-Звідси бракувало найбільше, були його дідусь Маттіас і бабуся Наталі. Дідусеві було 63 роки, і Бруно вважав його найстаршим чоловіком у світі. Він протягом усього свого життя тримав ресторан у центрі міста. Бабусі було 62 роки. У неї було довге руде волосся, напрочуд схоже на волосся її невістки, й зелені очі; бабуся запевняла, що має ірландське коріння. Бабуся вміла гарно співати, її спів завжди був головною окрасою вечірок, що відбувалися в домі Бруно. Бабусі хотілося вірити в те, що Бруно або Гретель продовжать її традицію і гратимуть на сцені, тому на кожне Різдво та на кожен день народження вона створювала для них трьох невеличку п'єсу, яку вони розігрували перед матір'ю, батьком та дідусем. Бруно здавалося, що для нього бабуся вибирала найкрасивіші костюми. На виставах він завжди був одягнений, як принц або як арабський шейх, а одного разу навіть як римський гладіатор. Остання п'єса, яку вони ставили, закінчилася катастрофою...
Десь за тиждень до того в домі запанувало велике збудження – тепер Марія, кухарка й Ларс, а також усі ті солдати мали називати батька комендантом. Збудження в домі тривало тижнями. Спочатку до них прийшли обідати Фурор і вродлива білява жінка, і це поставило дім із ніг на голову, а потім надійшов наказ називати батька "комендантом".
На Різдво батько вдягнув свій новісінький однострій. Дідусь дуже пишався сином, коли побачив його в новому однострої, і тільки бабуся, здавалося, зовсім не була вражена ним. Після того як вони пообідали, а вона, Гретель і Бруно зіграли свою чергову виставу, бабуся сумно подивилася на батька, хитаючи головою, ніби він був великим розчаруванням для неї. Вона сказала, що хибно вихована свого сина, що він не усвідомлює, що означає його мундир: він гарно вдягається, але творить жахливі речі. Раптом дорослі помітили, що в кімнаті є Бруно і Гретель, тож дітей попросили йти у свої кімнати. Все закінчилося тим, що бабуся пішла з вечері зі словами: "А коли я бачу тебе в цьому мундирі, то мені хочеться виколоти собі очі!". Після цього Бруно не часто бачився з бабусею й навіть не мав змоги попрощатися з нею, перш ніж переселився до Геть-Звідси, але йому дуже її бракувало, й він вирішив написати їй листа. Того дня він написав, яким нещасним почувається тут і як йому хочеться повернутися додому в Берлін.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
БРУНО ПРИГАДУЄ, ЯК ВІН ТІШИВСЯ ДОСЛІДЖЕННЯМИ
Солдати приходили щодня, влаштовуючи наради в кабінеті батька, який досі залишався неприступним для Бруно. Лейтенант Котлер досі розгулював у своїх блискучих чорних чоботях, начебто у світі не було нікого важливішого за нього, і коли він не перебував із батьком, то стояв на під'їзній дорозі, розмовляючи з Гретель, що істерично сміялася, або про щось шепотівся в кімнатах із матір'ю.
Слуги не розтуляли рота, коли до них не зверталися. Марія більшість часу наводила лад в кімнатах. Павел приходив у дім щодня, чистив картоплю та моркву, а потім одягав білий піджак і прислуговував за обіднім столом.
Але потім відбулися деякі зміни. Батько вирішив, що настав час дітям повернутися до своїх занять. До дітей почав приїжджати вчитель на ім'я гер Ліст. Він особливо любив історію й географію, тоді як Бруно віддавав перевагу читанню й мистецтву. Через це у них виникали суперечки.
Сидячи сам-один у своїй кімнаті за кілька днів по тому, Бруно вирішив здійснювати дослідження, щоб не було так нудно і сумно. Хлопчик знайшов пальто та старі черевики і покинув будинок. Висока загорожа здавалася нескінченною, й він був радий, бо міг здійснити дослідження. Та спершу він прочитав табличку на лавці: "Установлена на честь відкриття табору… — він завагався, — "Геть-Звідси… Дев'ятнадцятого червня сорокового року".
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
ТОЧКА — ПЛЯМА — КЛЯКСА — СИЛУЕТ, ЩО ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ХЛОПЧИКА
Прогулянка понад загорожею з колючого дроту забрала в Бруно набагато більше часу, ніж він сподівався. Він ішов і йшов, поки будинок зник із поля зору остаточно. Протягом усього цього часу він не бачив нікого поблизу загорожі; не знайшов він і дверей, які дозволили б йому ввійти всередину. Ідучи вже годину, він побачив маленьку точку. Бруно підходив ближче й побачив, що точка перетворилася на пляму, потім на кляксу, й зрештою стала схожою на хлопчика. Він просто сидів там, думаючи про щось своє й чекаючи, коли його відкриють.
Бруно привітався з хлопчиком, який був меншим від нього. Хлопчик сидів на землі із сумним обличчям. Він був у такій самій смугастій піжамі, яку носили люди по той бік загорожі, і смугастій шапочці на голові. Його ноги були босі і брудні. Обличчя хлопчика було дуже дивне. Шкіра майже сіра, але такої сірості Бруно ніколи раніше не бачив. Хлопчик мав великі очі кольору солодкої карамелі. Білки були дуже білі, здалося, що на його обличчі нічого немає, крім величезних засмучених очей.
Хлопці почали розмовляти. Бруно розповідав про свій будинок. Хлопчика по той бік звали Шмуль. Бруно здавалося, що це ім'я звучить, як свистіння вітру. Шмуль сказав, що ім'я Бруно звучить так, ніби хтось тре долонею об долоню, щоб зігрітися. А потім виявилося, що їм обом по 9 років, і народилися вони в один день – п'ятнадцятого квітня тридцять четвертого року.
Бруно розпитував, чи має Шмуль друзів. Той сказав, що є багато хлопців, але вони часто б'ються. Тому Шмуль приходить сюди, щоб побути на самоті. Потім Бруно розповів, що приїхав з Берліну, а Шмуль сказав, що він з Польщі. Шмуль знав німецьку, бо його мама була вчителькою. Вона знала німецьку, французьку, італійську і англійську. Хлопчик розповів, що там, де він жив раніше, усі ставилися до них по-дружньому, і їхня родина мала багато гостей, і їжа там була набагато краща. Бруно розповів, що хоче стати дослідником, коли виросте. А потім він спитав, чому так багато людей на іншому боці загорожі і що вони всі там роблять.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
ФУРОР
За кілька днів до того як Бруно прийшов додому й побачив, що Марія пакує його речі, батько повернувся у стані великого збудження і повідомив, що у четвер до них прийде сам Фурор, щоб щось обговорити. Матір відразу зрозуміла, скільки всього треба буде підготувати, а Гретель пояснила Бруно, що Фурор править країною.
За годину до того, як Фурор мав приїхати, Гретель і Бруно повели вниз, де вони одержали рідкісне запрошення до батькового кабінету. Там діти отримали вказівки, як поводитися. Для такого врочистого випадку Бруно взули нові черевики, які були замалі, тиснули ноги й не дозволяли нормально ходити. Бруно й Гретель не запросили навіть на обід; вони мали поїсти на годину раніше, зустріти Фурора і тихо сидіти у своїх кімнатах.
Фурор з'явився не сам, а з високою жінкою. Бруно помітив, що Фурор був набагато нижчим, аніж батько, і далеко не таким сильним. Він мав темне волосся, дуже коротко підстрижене, й маленькі вусики. Жінка, яка стояла поруч із ним, була найгарнішою жінкою, яку Бруно будь-коли бачив у своєму житті. Вона мала біляве волосся й дуже червоні губи, й поки Фурор говорив щось матері, вона обернулася, подивилася на Бруно й усміхнулася, примусивши його почервоніти від збентеження.
Фурор виявився найбезцеремоннішим гостем, бо сам пішов у їдальню і сів на батьковому місці.