Ідучи, вони про щось говорять жваво, сперечаються, прагнуть на чомусь зійтися.
"Боги, боги! — каже, обертаючи обличчя до свого супутника, той чоловік у плащі. — Яка банальна страта! Але ти мені, будь ласка, скажи — її не було! Благаю тебе, скажи, не було?" "Ну, певно, не було, — відповідає хрипким голосом супутник і всміхається, — це тобі привиділося, присягаюсь..." "Більше мені нічого не потрібно!" — надірваним голосом вигукує чоловік у плащі й сходить усе вище до місяця, ведучи свого супутника. За ними йде спокійний та величний гостровухий пес.
Тоді місячний шлях закипає, з нього починає бити місячна ріка і розливається на всі боки. Місяць панує і виграє. Місяць танцює і колобродить. Тоді в потоці проступає непомірної вроди жінка і виводить до Івана оброслого бородою чоловіка, який лякливо озирається. Це — той номер сто вісімнадцятий, його нічний гість. Іван Миколайович уві сні простягає до нього руки й жадібно питає: "Отож цим і закінчилося?.."
"Цим і закінчилося, мій учню", — відповідає номер сто вісімнадцятий, а жінка підходить до Івана й каже: "Певно, цим. Усе закінчилося і все закінчується... І я вас поцілую в чоло, і у вас буде все гаразд... "
Вона хилиться до Івана і цілує його в чоло, й Іван тягнеться до неї і вдивляється їй у вічі, але вона відступає і відходить разом зі своїм супутником до місяця...
Тоді місяць починає шаленіти, він виливає потоки світла просто на Івана, він розплескує світло навкруги, у кімнаті починається місячна повінь, світло гойдається, піднімається вище, затоплює постіль...
Уранці він прокидається мовчазним, але зовсім спокійним і здоровим. Його роз'ятрена пам'ять затихає, і до наступної повні професора не потурбує ніхто: ні той безносий, що колов Гестаса, ані жорстокий п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат.
[1] За вид.: Булгаков М. О. Майстер і Маргарита: Роман / Пер. з рос. М. А. Білоруса; Передм. і прим. Н. П. Євстаф'євої.— X.: Фоліо, 2006.— 415 с.— (Б-ка світ. літ.).
[2] Перекл. М.Лукаша.