На каміні сидів кіт і тримав у передніх лапах примус. Кіт насупився і сказав, що він нікого не чіпає, сидить, лагодить примус. Розгорнули сітку і накинули її на камін, але лише розбили глечик, поруч з яким сидів кіт, а той вихопив пістолет і націлився на непрошених гостей. Але постріл у напрямі кота пролунав раніше, і той впав на підлогу, а з лапи його юшила кров. Кіт, здавалося, помирав, кликав Азазелло, але потім ковтнув бензину, і його пустощі не знали вже міри: він перелітав з люстри на рами, стріляв із пістолета і в нього стріляли, але ніхто не постраждав, Ґвалт стояв страшенний.
І ось серед цього ґвалту спокійний і глухий голос невідомо звідки запитав, що відбувається. Йому так само невідомо звідки відповів другий голос, що Бегемот пустує, третій голос сказав, звертаючись до невідомого мессіра, що сонце сідає, час відправлятися. Почувши це, кіт вибачився, що не має більше часу на розмови, розлив трохи бензину з примуса, і вся кімната зайнялася. На тому місті, де валявся поранений кіт, несподівано з полум'я виникло тіло барона Майгеля, але витягти його з вогню вже не було можливості. Всі, хто прийшов у квартиру затримати її мешканців, змушені були тікати, рятуючись від вогню. Коли пожежні машини їхали вулицею, ті, хто дивився на пожежу з вулиці, побачили, як через трубу вилетіли три темних чоловічих силуети і один голої жінки.
Глава 28
ОСТАННІ ПРИГОДИ КОРОВ'ЄВА І БЕГЕМОТА
Ніхто не міг впевнено сказати, чи були насправді ці силуети, чи тільки привиділися, а якщо були, то куди поділися. Відомо тільки, що через кілька хвилин Коров'єв і Бегемот підійшли до Торгсину на Смоленському ринку. Швейцар перегородив дорогу високому худому громадянину у картатому костюмі, сказавши, що з котами не можна, але кіт обернувся на маленького чоловіка, щоправда, з котячою фізіономією. Але ця парочка дуже не сподобалася швейцару, і він сердито говорив, що у магазині продають тільки на валюту. Блазнюючи, кіт закричав, що у нього повний примус валюти. Швейцар відступив.
Оглянувши магазин, Коров'єв голосно похвалив його. На його голос обернулися здивовані обличчя, хоча те, що говорив Коров'єв, було правдою: магазин був прекрасний, тільки купити у ньому міг не кожен, а той, у кого була валюта, зберігання якої було суворо заборонено законом. Бегемот і Коров'єв завітали у гастрономічний відділ, з якого і розпочали погром. Спочатку Бегемот з'їв кілька мандаринів і плитку шоколаду, звичайно, забувши заплатити за це. Продавщиця підняла ґвалт. Коров'єв, звертаючись до відвідувачів, говорив, що бідному чоловікові вже й мандарину не з'їсти. Несподівано його слова викликали співчуття, а потім і підтримку: якийсь бідно, але охайно одягнутий дідусь, що купив три мигдалевих тістечка, схопив тацю, на якій красувався шоколад, доки його не торкнувся Бегемот, і вдарив нею по голові іноземця, який прискіпливо вибирав сьомгу. Іноземець сів у діжку з оселедцями і закричав Чистою російською мовою, без усякого акцепту, очевидно, від потрясіння в мить оволодівши невідомою йому до цього мовою. Швейцар засвистів, Бегемот хлюпнув бензину на прилавок, і той умить охопило полум'я. Почалася паніка, покупці кинулися з магазину.
Через хвилину весела парочка була вже біля грибоєдівського дому і увійшла в ресторан. Але шлях на веранду їм перекрила дівчина, яка невідомо для чого, записувала у книгу відвідувачів ресторану. Вона попросила їх показати посвідчення. Коров'єв здивувався і запитав, які саме посвідчення, з'ясувалося, щоб обідати в ресторані, треба мати посвідчення, що ти письменник. Коров'єв знову здивувався, хіба, щоб пересвідчитися, що Достоєвський письменник, треба бачити його посвідчення, чи не достатньо прочитати хоча б сторінку його творів. Дівчина хмуро зауважила, що він не Достоєвський. На що Коров'єв, знову глузуючи, зауважив, звідки вона знає. Дівчина не дуже впевнено сказала, що Достоєвський помер. Бегемот закричав дурним голосом, що Достоєвський безсмертний. У цей час з'явився Арчибальд Арчибальдович і велів пропустити цих відвідувачів. Здивуванню всіх не було краю, коли він повів гостей до кращого столика і забезпечив обслуговування на самому високому рівні.
Арчибальд Арчибальдович, як і всі, чув плітки про дивні події у Вар'єте, і він відразу зрозумів, хто ці відвідувачі, і сваритися з ним нізащо не хотів. Лише переконавшись, що все за столом зроблено належно, він відійшов від гостей, як сказав, на кухню, щоб самому подивитися на страву, що для них готували. Але на кухню він не пішов, а взяв у коморі чудові балики, загорнув їх у газетний папір, перевірив наявність свого пальто і капелюха, лише потім зазирнув на кухню. Але не судилося веселій парочці поласувати стравою, приготованою для них. На веранду вискочили троє з револьверами у руках і відкрили вогонь, намагаючись вцілити у голови Коров'єва і Бегемота, але ті відразу зникли, наче й не було їх, а з примуса вирвалося полум'я. Через хвилину увесь дім палав. Арчибальд Арчибальдович, що вчасно вийшов через боковий хід, стояв і дивився на пожежу, під пахвою він тримав два величезних балики.
Глава 29
ДОЛЯ МАЙСТРА І МАРГАРИТИ ВИЗНАЧЕНА
На заході сонця на кам'яній терасі одного з найкрасивіших будинків Москви знаходилися двоє: Воланд і Азазелло. Вони дивилися на місто. Щось примусило Воланда повернутися, і він побачив, як із стіни башти вийшов обірваний, вимазаний глиною чоловік у хітоні і саморобних сандалях. Воланд насмішкувато привітався з ним, назвавши його незваним, але очікуваним гостем, й запитав, чого він прийшов. Левій сказав, що його прислав Ієшуа, який прочитав твір майстра і просить Воланда взяти його з собою і нагородити спокоєм. Воланд запитав, чому ж вони не беруть його з собою, у світло. Левій відповів, що майстер заслужив не світло, а спокій. Воланд сказав, що виконає це прохання. Тоді Левій попросив взяти і ту, що кохала його і стільки вистраждала, у голосі його почулося благання. Воланд вимовив, що без Левія вони ніяк би не здогадалися. Він повернувся до Азазелло і наказав все владнати.
Незабаром на терасу вийшли Коров'єв і Бегемот. Вони розповіли своєму повелителю про свої пригоди, як загорівся ресторан. Воланд подивився уважно на них і запитав, що ж вони робили, коли почалася пожежа, ті відповіли, що допомагали пожежникам. Тепер Воланд був впевнений, що будівля згоріла дочиста і доведеться будувати нову. Коров'єв впевнено сказав, що вона обов'язково буде збудована і буде краще, ніж стара. Воланд повернувся до свого почту спиною і довго, мовчки споглядав далечину.
Потім сказав, що вони зробили все, що могли, зараз прийде гроза і довершить все, що треба довершити, а вони відправляються у путь. Гроза, про яку говорив Воланд, вже наближалася до міста і незабаром накрила його. Все пропало у пітьмі, наче не існувало ніколи. В імлі грози Воланд став невидимий.
Глава 30
ПОРА! ПОРА!
У той час, коли Левій з'явився на терасі у Воланда, прокинулися після довгого сну Маргарита і майстер. Вони почувалися добре, тільки одне нагадувало про пережиті вчора пригоди — в обох трохи боліла ліва скроня. Маргарита було одягнена у чорний плащ, бо більше нічого було одягнути, а хоча особняк, в якому вона прожила стільки років, був недалеко, нічого було й думати, що піти туди. Майстер теж не змінив свій лікарняний одяг, хоча у шафі знайшлися всі його костюми, наче він інколи не залишав цей підвал. Але він не хотів одягатися, переконуючи Маргариту, що незабаром почнеться справжня нісенітниця. У кімнаті все було розкидане, на столі чекав обід, і було невідомо, звідки він взявся. Майстер намагався осягнути розумом те, що сталося вчора, але не міг цього зробити. У віконце хтось постукав і запитав Алоїзія. Майстер подивився на Маргариту переможно, адже він не вірив у можливість тихого існування у підвалі і все ще переконував кохану залишити його і повернутися до нормального життя. Але Маргарита підійшла до віконця і сказала, що Алоїзія заарештували вчора, потім запитала, як прізвище візитера, але того вже й слід вистиг. Маргарита впала на диван і зареготала так, що сльози виступили їй на очі. Коли вона заспокоїлась, вираз обличчя її змінився, вона гладила голову майстра й говорила, що він надто страждав, тепер все буде інакше, тепер вона подбає про нього, вона клялася йому, що все буде добре.
У цей час почулася вітання Азазелло. Маргарита зраділа і шепнула майстру, що їх не залишать. Азазелло сів разом із ними до столу, із задоволенням випив коньяку, похвалив затишний підвальчик й запитав, а що ж вони робитимуть тут. Майстер відповів, що він теж не знає, тому вмовляє Маргариту залишити його. Азазелло передав вітання від Воланда і його запрошення на невелику прогулянку. Майстер погодився, а Маргарита була просто у захваті. Азазелло зрадів, що все так швидко вирішилось, не то що тоді, коли він вперше запрошував Маргариту в Олександрівському саду. Наче пригадавши, Азазелло передав майстру дарунок Воланда — вино, яке пив прокуратор Іудеї. Це викликало велику зацікавленість майстра і Маргарити. Азазелло розгорнув шматок золотої парчі і дістав старий глечик. Налили вино, дивилися через нього на світло, що зникало перед грозою. Випили здоров'я Воланда.
І в ту ж мить світло згаснуло в очах майстра, він побачив, як зблідла Маргарита, як простягнула до нього руки, хотів схопити ніж, щоб вдарити Азазелло, але все стало чорним і пропало. Коли отруєні затихнули, Азазелло почав діяти. Він вилетів у вікно і полетів у особняк, де побачив, як похмура жінка, що чекала чоловіка, схопилася за серце і впала. Миттю він був вже біля отруєних коханців. Він подивився в обличчя Маргариті, і вона на очах змінилася, щезнула відьма, а натомість з'явилася жінка, яка чимало страждала. Тоді він влив їй у рота кілька крапель того самого вина, яким отруїв, і Маргарита задихала, почала підніматися без допомоги Азазелло. Вона допомогла напоїти вином майстра, і він розплющив очі. Навкруги все було якесь нове. Майстер зрозумів, що їх отруїли, що тепер вони мертві. Азазелло здивувався, як же вони можуть бути мертві, коли мислять, чи хіба, щоб бути живим, запитав Азазелло, необхідно сидіти у підвалі в лікарняних кальсонах? Вони були готові до подорожі.