Згодом Оскар скаже про цього загадкового офіцера, що той надавав суттєву допомогу. Через Ланґе Оскар поговорив із членом Комітету з евакуації в OKH на вулиці Бендлера. Цілком може бути, сказав той чиновник, що евакуацію в принципі підтримають. Але є серйозна перешкода. Губернатор-ґауляйтер Моравії не допускає єврейських таборів праці в його провінції. Підхожа людина, з якою можна обговорити цей складний момент, − можливо, інженер вермахту з відділення Інспекції з озброєння в Троппау на прізвище Зюссмут.
У самому розпалі переговорів Оскара було заарештовано Амона Ґьота. Мабуть, хтось на нього доніс. Його відправили до Бреслау й посадили до в'язниці СС, де він чекав слідства і суду. Також заарештували Гелену Гірш, підозрюючи, що вона причетна до оборудок Амона. У найближчі місяці її двічі водили до камер під плашувськими бараками СС на допити. Її закидали питаннями про зв'язки Амона на чорному ринку: хто були його агенти, як працювала ювелірна майстерня у Плашуві, кравецьке ательє, фабрика м'яких меблів. Врешті-решт їй дали спокій. Допитували і Мєтека Пемпера. Він повівся мудро, не надто багато говорячи про Амона і, звичайно, не про його злочини стосовно людей. Він грав роль нейтрального і добре вихованого друкаря несекретних матеріалів.
Коли Гелену Гірш відпустило СС, вона, працюючи вже на нового коменданта гауптштурмфюрера Бюхера, отримала дружнього листа від Амона: він просив передати йому одяг, трохи любовних романів і детективів і чого-небудь випити.
Тим часом Оскар подався до торговельного міста Троппау до інженера Зюссмута. Він прихопив із собою напоїв і діамантів, але вони йому не знадобилися. Зюссмут сказав Оскарові, що він уже пропонував поставити які-небудь маленькі єврейські табори праці в прикордонних містечках Моравії − хай би постачали товари для Інспекції з озброєння. Зюссмут у своєму кабінеті мав список місць, на яких можна було б розташовувати підприємства, евакуйовані з зони бойових дій. Біля рідного Оскарового Цвіттау було підходяще місце і приміщення.
Оскар поїхав швидко оглянути місце і був у захваті. Він поїхав до Кракова, і йому вже не терпілося цим зайнятися, заплатити за що слід, знову поговорити з Мадрічем. Адже Зюссмут міг знайти місце і для Мадріча.
Тиждень по тому Оскар поговорив із Зюссмутом, а панове в берлінському Комітеті з озброєння дали розпорядження губернаторові Моравії, що зброярське підприємство Оскара буде розташоване в прибудові прядильної фабрики Гоффманів у Брюннліці, біля Цвіттау. Гоффмани та інші партійці Цвіттау вже радились і виносили резолюції проти Оскарового підприємства в Моравії. Такі протести були марними, бо йшли просто до берлінського кабінету Еріха Ланґе. Скарги до Троппау перехоплював чесний Зюссмут. Однак на стінах Оскарового рідного міста тут і там висіли плакати: "Не пустимо єврейських злочинців". І Оскар платив усім, кому було потрібно. Зюссмут радив Оскару познайомитися з шефом моравської поліції Отто Рашем. Оскар взяв для Отто діамант.
Оскар уклав так званий підготовчий список і передав його в адміністрацію Плашува. У ньому була понад тисяча імен: і ті, хто працював у таборі при "Емалії", і нові люди. У ньому вже з'явилася Гелена Гірш. І список би ще побільшав, коли б Мадріч погодився переїхати з Оскаром до Моравії. Та Мадріч просто не вірив, що моравський план щось дасть.
У кінці списку Оскара Тіч тепер додав над офіційними підписами прізвища працівників Мадріча. Додалося майже сімдесят імен, які вписав Тіч зі своєї та Оскарової пам'яті. Серед них були і зовсім не кваліфіковані працівники.
Список був не бездоганний, однак новий комендант Бюхер, який перебував на своїй посаді лише для того, щоб згорнути табір, сам не цікавився б, хто там записаний, хіба що звертав би увагу на його чисельність. А от чиновник, який займався персоналом, Марсель Ґольдберґ, мав змогу трохи почаклувати над документом. В'язні знали, що Ґольдберґ бере. І Дреснери знали. Юда Дреснер, дядечко Ґені − Червоної Шапочки і чоловік пані Дреснер, яку колись подруга відмовилася ховати за стіною, батько юних Янека і Данки, − цей Юда Дреснер про те знав. Родина пояснювала свою присутність у списку Шиндлера просто: "Він заплатив Ґольдберґу". Ювелір Вулкан, імовірно, аналогічним чином вніс до списку себе, дружину і сина.
Польдека Пфефферберґа останні пів тора року Шиндлер часто навідував в гаражі й щоразу обіцяв його врятувати. Однак Польдек став таким вправним зварювальником, що керівники гаража, яким була життєво необхідна високоякісна робота, ніколи б його не відпустили. Йозеф Бау, галантний жених, у якийсь момент теж до списку потрапив, сам того не знаючи. Ну а Штерна пан директор записав одразу.
Розділ 32
Оскар цілими днями говорив із бюрократами, цілими вечорами задобрював їх. Крім цих турбот, Оскара хвилювали есесівські слідчі, які заарештували Амона. Одним із пояснень, звідки взялися 80 000 райхсмарок, що їх знайшли слідчі, в Амона було: "Мені їх дав Оскар Шиндлер, щоб я м'якше ставився до євреїв". Так що Оскар водночас тримав контакт із товаришами з Поморської, які могли йому повідомляти, в який бік іде розслідування справи Ґьота.
Оскільки табір у Брюннліці буде повністю підпорядкований табору Ґрьосс-Розен, то Оскар уже домовлявся з комендантом Ґрьосс-Розену штурмбанфюрером Гассебрьоком. Він контролював сто три дочірні табори.
Витрачаючи стільки часу на задобрення, підлещування і паперові справи того тижня, коли згортали Плашув, Оскар просто фізично не міг стежити за Ґольдберґом, навіть коли б мав на це повноваження. У кожному разі, як свідчать спогади в'язнів, навіть в останню добу, коли панував хаос і все гуло, Ґольдберґ сидів посеред усього гармидеру і приймав замовлення. Наприклад, доктор Ідек Шиндель ходив до Ґольдберґа записувати себе і двох молодших братів. Ґольдберґ нічого не сказав, а Шиндель нічого не міг дізнатися до п'ятнадцятого жовтня, коли чоловіків із табору погнали до вагонів для худоби, − тоді стало зрозуміло, що ні він, ні його брати не потрапляють до табору Шиндлера. Але вони все одно стали до лав Шиндлерового люду. Тоді Шинделя побили, змусили залишитися з маленькою групою, яка займалася ліквідацією Плашува, а потім їхати до Аушвіцу у вагоні, повному хворих жінок. Їх усіх потім посадять до бараку в одному з кутів табору і залишать помирати. А проте більшість із них через недогляд керівництва табору і перебування поза звичним режимом того місця виживуть.
Генрі Роснер приєднався до людей Шиндлера, але сержант помітив його скрипку і, знаючи, що Амон вимагатиме музики, якщо його випустять, відправив скрипаля назад. Тоді Роснер сховав скрипку під одяг, тримаючи верхній кінець грифа під пахвою. Він знову став у шеренгу, і його пропустили у вагон на табір Шиндлера. Були і Перлмани, і давні працівники "Емалії", і Левартови. Насправді, попри старання Ґольдберґа, до Оскара поїхала більшість тих людей, про яких він просив, хоча траплялися й сюрпризи. Такий розумний чоловік, як Оскар, напевне, не здивувався, виявивши серед мешканців Брюннліцу Марселя Ґольдберґа власною персоною. Але були й приємніші несподіванки. Наприклад, Польдек Пфефферберґ з жінкою. Врятувалася і Гелена Гірш із сестрою, яку шалено бажала врятувати.
Чоловіків зі списку Шиндлера саджали у вагони на плашувській станції в неділю, 15 жовтня. Жінок мали відправляти ще за тиждень. На поїздку кожному в'язневі видали лише по триста грамів хліба, і на кожний вагон дали по одному відру води. Справляти природну потребу в'язні мусили в кутку вагона, а якщо було занадто тісно, то доводилося все робити під себе. Але в кінці, хай яка буде важка дорога, вони вийдуть біля установи Шиндлера.
Долек Горовиць тримав шестирічного Ричарда на руках. Генрі Роснер намостив дев'ятирічному Олекові кубло з одягу на підлозі. Їхали три дні. Іноді на станціях дихання замерзало на стінах інеєм. Коли приїхали, усіх пригнали на дезінфекцію. Люди голими пішли до табору. То був не табір Шиндлера, а Ґрьосс-Розен. Ті, хто приплатив Ґольдберґу, пожирали його очима, готові вбити, а есесівці в пальтах ходили понад шеренгами, б'ючи нагайкою по сідницях тих, хто особливо помітно тремтів. На плацу людей протримали всю ніч, бо не було вільних бараків. Тільки не дуже рано вранці наступного дня вони опиняться під дахом. Говорячи про ці сімнадцять годин, про холод, який пронизував до кісток, ті, хто вижив, не кажуть, що хтось помер. Можливо, життя під владою есесівців, та й навіть на "Емалії", загартувало їх так, що вони змогли пережити цю ніч.
Близько 11 години наступного ранку їх повели до душових. Перед тим перукарі поголили голови, лобки, пахви. Після душу їм видали смугасті тюремні роби і загнали в бараки. У три бараки напхали 2000 людей. Люди сиділи так щільно, що на підлозі не було вільного місця. Коли ж комусь треба було вийти до туалету, то, навіть коли капо дозволяв, доводилося вилазити з бараку ледь не по головах під лайку сусідів. Посеред одного бараку була кухня, де варили суп із ріпою і пекли хліб. Щодня вони мовчки стояли струнко на Аппельпляці й зберігали тишу десять годин. Ввечері, однак, після роздачі рідкого супу, їм дозволялося погуляти навколо бараку, поговорити. Свисток о 9 вечора був сигналом іти до бараку і спати.
На другий день офіцер СС прийшов на Аппельпляц шукати службовця, який укладав список Шиндлера. Схоже, документ не прислали з Плашува. Тремтячи в грубій в'язничній робі, Ґольдберґ був приведений до кабінету. Йому наказали надрукувати список із пам'яті. Наприкінці дня він ще не скінчив роботу і, повернувшись до бараку, був оточений людьми, які благали, щоб він записав і їх.
І ось на третій день 800 людей оновленого списку були відокремлені; їх повели на дезінсекцію і знову в душ; у них була змога кілька годин посидіти біля бараків, поговорити, а тоді їх знову повели на станцію. Отримавши по маленькій пайці хліба, вони полізли до вагонів для худоби. Ця поїздка на 1000 миль тривала майже два дні.
Зранку другого дня вони зупинилися в депо Цвіттау. Пасажири вийшли, і їх повели ще сонним містом. У п'яти чи шести кілометрах серед пагорбів вони пройшли залізничну станцію і досягли промислового селища Брюннліц.