У великій залі вона піднялась на узвишшя і почула, як десь годинник пробив північ, яка, на її думку, вже давно минула. З останнім ударом годинника запала серед гостей мовчанка і вийшов Волаид. Маргариту вразило, що він був одягнений у ту саму подерту і брудну сорочку, в якій зустрів її. Воланд став перед узвишшям, а Азазелло тримав перед ним на таці відрізану голову. У цей час почувся дзвоник, який буває з парадного входу. Воланд звернувся до відрізаної голови, назвавши її Михайлом Олександровичем, і сказав, що все справдилося: голову відрізала жінка, засідання не відбулось, він, Воланд, мешкає у берліозовій квартирі, факти — вперта штука, він тепер не може цього заперечувати. Очі голови відкрилися, і в них було страждання. Кожному буде по його вірі — є така теорія, сказав Воланд, то хай буде так. Він підняв шпагу, і голова Берліоза незабаром стала черепом, з якого зробилася чаша. У цей час у залу увійшов новий гість, вигляд у якого був приголомшений. Але Воланд ласкаво звернувся до нього і назвав бароном Майгелем. Маргарита впізнала нового гостя, вона бачила його в театрах, у ресторанах, він служив у Комісії видовищ на посаді ознайомлювача іноземних гостей із славетностями Москви, але вона не могла зрозуміти, живий він чи мертвий на цьому балу. Воланд сказав, що коли барон довідався про його візит у Москву, то запропонував свої послуги, тому Воланд запросив його до себе і хоче зробити послугу барону: вже декому стало добре відомо, що барон зрадник і шпигун, тому жити йому залишилося місяць. Послуга ж Воланда в тому, що він позбавить барона цього довгого очікування, якщо той мав необережність напроситися у гості з метою піддивитися і підслухати все, що можна. Барон зблід, перед ним виник Абадонна і на мить зняв свої окуляри, у цей же час щось грюкнуло в руках Азазелло, і барон впав, а з грудей його бризнула кров, Коров'єв підставив чашу під струмінь. Воланд випив із чаші і подав її Маргариті, хтось шепнув, що то вже не кров, бо там, де вона ллється, виростає виноградна лоза. Не відкриваючи очей, Маргарита ковтнула, і солодка напруга пробігла по її жилах. Їй здалося, що десь проспівали півні.
Гості перетворилися на прах, вся бальна зала зникла, а залишилась звичайна вітальня вдови ювеліра у квартирі № 50, смужка світла пробивалася зі спальні, в яку Маргарита і увійшла.
Глава 24
ВИЛУЧЕННЯ МАЙСТРА
У спальні Воланда все було так само, як і до балу, тільки Гелла не розтирала йому ногу, а накривала вечерю. Маргарита, хитаючись, підійшла до столу, біля якого сиділи Коров'єв, Азазелло і кіт, і сперлась на нього. Воланд велів їй сісти поруч з ним на ліжко. Він запитав Маргариту, чи дуже вона вимучилася, й та ледь чутно відповіла, що ні. Кіт налив їй чарочку, Маргарита сказала, що вона не п'є горілки, кіт обурився й сказав, що він ніколи б не запропонував жінці горілки, у чарочку він налив чистісінького спирту! Маргарита посміхнулася й відмовилась, але Воланд велів їй пити. Після спирту їй стало краще, вона відчула, як зголодніла, і з насолодою поїла.
Кіт, як завжди, клеїв дурня, розважаючи всіх. Маргарита запитала в Азазелло, чи він вистрілив у барона Майгеля, і, напевне, він добре стріляє. Коров'єв сказав, що Азазелло може влучити не тільки в серце, але й у кожну його частинку на вибір. Азазелло продемонстрував свої здібності, влучивши у намічене Маргаритою очко на сімці пік, коли сама карта була схована під подушкою. Кіт, знову блазнюючи, взявся повторити цей фокус, але тільки прострелив Геллі руку, через що вона вчепилася в котячу шкуру і покотилася з ним по підлозі. Їх розняли, Коров'єв подув на рану Гелли, і вона вмить зажила. Весела вечеря продовжувалася. Але Маргариті здалося, що вже дуже пізно, і, хоч як їй не хотілося, вона встала й сказала, що вже пізно, і їй час йти. Ніхто не затримував її більше, ніхто не пропонував їй винагороди за те, що вона була королевою балу сатани. Раптом вона відчула, що гола, і тільки тепер їй стало незручно від цього. Воланд мовчки взяв свій старий засалений халат, а Коров'єв накинув Маргариті його на плечі. Вона подякувала і попрощалася, а сама подумала, що їй тільки б вибратися звідси, а там вона вийде на річку і втопиться.
В останню мить Воланд владно велів їй сісти і сказав, що її перевіряли, що саме так і треба поводитися: ніколи нічого не просити, а особливо у тих, хто сильніший, самі, мовляв, прийдуть і дадуть все, що треба. Воланд запитав Маргариту, чого ж вона хоче, у скільки оцінює своє
коліно, яке цілували вбивці і шибеники. Маргарита вже хотіла вимовити давно заготовані слова, як раптом щось пригадала і сказала зовсім не те, чого хотіла, заради чого вирішила піти на цей бал. Вона попросила, щоб Фріді більше не давали хусточки. Всі, здавалося, були розчаровані її проханням, а Воланд сказав дивні слова, що, напевно, треба запхати ганчірки у всі щілини. Кіт підтримав його. Маргарита не розуміла, про що вони говорять, і Воланд пояснив: милосердя іноді з'являється там, де його ніхто не очікує, воно пролазить у найвузенькі шпаринки. Він запитав Маргариту, що ж це виходить: вона людина виняткової доброти, високоморальна? Маргарита змушена була визнати, що вона просто легковажна людина, мала необережність дати надію Фріді, й та сподівається на її допомогу, а якщо вона, Маргарита, її обмане, то не матиме спокою усе життя. Потім запитала, чи виконає Воланд її прохання, але той твердо відповів, що ні, але це може зробити й сама королева балу. Маргарита гукнула Фріду і сказала, що тій не будуть більше давати хусточки. Потім Маргарита вдруге почала прощатися з Воландом, але той, звертаючись до кота, сказав, що у святкову ніч не варто наживатися на вчинках непрактичної людини, і дозволив Маргариті висловити ще одне побажання. На цей раз Маргарита не роздумуючи сказала, що хоче, щоб їй у цю ж мить повернули її коханця, майстра.
У кімнату ввірвалися вітер і місячне сяйво, в якому і постав майстер у своєму лікарняному одязі. Маргарита відразу пізнала його і кинулася до нього. Майстер сказав, щоб вона не мучила його, бо він хворий і у нього вже, здається, почалися галюцинації. Воланд подивився на майстра й зауважив, що тому добряче-таки завдали чосу, й велів Коров'єву дати йому випити. Тільки після другого стакану коров'євських "ліків" майстер міг говорити і розуміти, що відбувається. Воланд запитав, чи розуміє майстер, хто перед ним, і той відповів ствердно, й додав, що в клініці мав розмову з Іваном Бездомним, хоча дійсно було б спокійніше вважати Воланда галюцинацією. Кіт втрутився у розмову, сів у сяйві місячного променя і сказав, що він більше схожий на галюцинацію. Його попросили помовчати, він не образився, а сказав, що тоді буде мовчазною галюцинацією. Довідавшись, що майстер написав роман, Воланд виказав велике здивування, що твір цей про Понтія Пілата, і попросив дати йому роман. Майстер сказав, що не може цього зробити, бо спалив рукопис. "Рукописи не горять",— зауважив Воланд, і вмить Бегемот скочив зі стільця, і все побачили, що він сидів на рукописах. Кіт подав екземпляр Воланду, той мить потримав його у руках і відклав у бік, потім задумливо подивився на майстра. А майстру невідомо від чого стало тоскно, він дивився на місяць у повні, шепотів, звертаючись до богів, щоб дали спокій. Волаид постукав довгим пальцем по рукопису й сказав, що йому тепер все ясно, він запитав Маргариту, що ж їм потрібно. Маргарита тихенько порадилася з майстром і попросила повернути їх у підвальні кімнати, щоб все було, як раніше. Майстер засміявся і сказав, щоб Воланд не слухав бідної жінки, що не буває так, як раніше, що тепер у його кімнаті живе інший чоловік. Воланд велів Азазелло спробувати повернути так, як було.
У ту ж мить зі стелі впав переляканий громадянин в одній білизні, але чомусь у кашкеті і з чемоданом у руках. Азазелло грізно запитав, чи це він, Алоізій Могарич, прочитавши статтю Латунського, повідомив про те, що майстер переховує нелегальну літературу, тому що сам Алоїзій хотів переїхати у його кімнати на Арбаті. У кімнаті почулося шипіння, і Маргарита вчепилася в обличчя Могарича. Майстер кричав у відчаї, щоб Маргарита не ганьбила себе, але кіт кричав ще голосніше, що це не ганьба. Коров'єв насилу відтягнув Маргариту від Алоїзія, той з переляку почав верзти казна-що: про ремонт, про ванну, про купорос. Азазелло схвально сказав Могаричу, що ванна — це добре, майстру треба приймати ванни, а потім крикнув — "геть", і Алоїзій Могарич вилетів у вікно. Коров'єв віддав майстру його документи, знищив історію хвороби, щоб майстра не хватилися ("нема документу, нема й людини"), подув на сторінку домової книги, де був прописаний Алоїзій, і запис цей зник. Кіт тим часом пакував рукопис.
Незабаром все було готово, Маргарита і майстер почали прощатися. Але Воланд запитав ще, куди дівати її почет — Наташу і Миколу, Івановича. Перша благала залишити її відьмою, це прохання задовольнили, другий, навпаки, просив відпустити його, ще й вимагав документ, який би виправдав би його перед міліцією і дружиною. Гола Гелла сіла за друкарську машинку, а кіт Бегемот продиктував їй документ, в якому підтверджувалось, що Микола Іванович провів піч на балу у сатани, на який був залучений як транспортний засіб, у дужках кіт додав — боров, дістав печатку з надписом "сплачено", розмашисто підписався "Бегемот" й сказав, що число ставити не можна, бо документ буде недійсним. Після цього Микола Іванович зник так само, як і Алоїзій,— у вікно. На його місті з'явився Варенуха і благав відпустити його, бо він не може бути вампіром. Азазелло сказав, що не треба брехати по телефону, але відпустили й Варенуху. Потім Воланд наказав залишити його лише з майстром і Маргариток).
Він запитав, як же вони будуть жити далі, що робитимуть, але майстер не знав: роман йому ненависний, бо він стільки через нього перестраждав, писати про нове життя він не може, бо знову не надрукують, а те, що надрукують, писати тоскно, він сподівався, що Маргарита візьметься за розум і піде від нього, але тепер Воланд виказав сумнів і повідомив, що роман майстра принесе йому ще сюрпризи, але нічого страшного вже не буде. Воланд витягнув з-під подушки золоту підкову з діамантами і подарував на пам'ять Маргариті.