Оскар спробував уявити таке, та це було неможливо.
Після цих зборів, що б вони не означали, Оскар повів Амона до машини, припаркованої біля адміністрації. У багажнику було пречудово оздоблене сідло. Оскару було необхідно час від часу робити Амонові такі подарунки, хоча плата за примусову працю на DEF уже не йшла і близько до рук гауптштурмфюрера Ґьота. Оскар запропонував підвезти Амона разом із новим сідлом до комендантської вілли.
Коли вони їхали повз залізницю, Шиндлер побачив вагони, набиті людьми. Надворі була страшна спека, і люди благали води. Оскар загальмував. Амон поблажливо посміхнувся до свого сентиментального товариша. Частково у вагонах люди з Плашува, сказав Амон, а ще люди з табору праці в Шебнє. А ще поляки і євреї з Монтелюпі. Вони їдуть до Маутгаузена.
Оскар спитав Амона, чи можна викликати його пожежну машину.амон не заперечував. Він знав: Оскар розуміє, що означає Маутгаузен. Якщо полити водою вагони з людьми, то це їм дасть якусь надію на майбутнє. Але отак обнадіяти − чи це, з будь-чиєї точки зору, не є істинною жорстокістю?
Шланг пожежної машини досягав тільки до половини ешелону. Тоді Оскар попросив, щоб Амон йому позичив вантажівку чи фургон і послав кількох українців на Заблоче по шланги з DEF. Амон був готовий на все заради життєвої комедії.
Офіцери й сержанти сміялися з вчинку Шиндлера: "І від чого, він собі думає, їх рятує?" Оскар викликав свого управителя з кошиком випивки, цигарок, хороших сирів і ковбас і дав усе це сержанту, який мав прослідкувати, щоб на станціях відчиняли вагони. Минуть роки, і двоє з пасажирів цих вагонів, які лишилися в живих, − доктори Рубінштейн і Фельдштейн, − розповіли Оскарові, що сержант часто давав наказ відчиняти вагони і регулярно наповнював відра водою під час довгої і важкої поїздки до Маутгаузену. Хоча для більшої частини тих, хто їхав, це стало всього-на-всього маленькою підтримкою перед смертю.
Шиндлер довіз Амона з сідлом до вілли. Амон помічав, що Оскар і далі тривожиться, і вперше за час їхнього знайомства дав товаришеві життєву пораду. "Та розслабся ти, − сказав Амон. − За кожним потягом, що їде звідси, все одно не побіжиш".
Якось ввечері Адам Ґарде, інженер і в'язень на "Емалії", отримав наказ піти до Шиндлера. Адам побачив, що Оскар слухає радіо: повідомлялося про замах на Гітлера. Оскар надіявся, що фюрер загинув. Шиндлер і Ґарде довго чекали якихось новим і випивали. Вони хотіли дочекається тої смерті, що поверне Європі здоровий глузд. Вони знову ставали її громадянами − вони вже не в'язень і гер директор. Та потім по радіо почувся голос Гітлера − всі мрії Оскара були розбиті.
Того пізнього літа подейкували, що назріває якесь серйозне переміщення в'язнів. Ці чутки турбували і Оскара на Заблочі, а в Плашуві до Амона дійшла неофіційна інформація, що табори буде розформовано. Ґьот викликав Мадріча, Шиндлера й Боша до Плашува і провів оту зустріч, де лякав партизанами, лише з тим, щоб надати собі вигляду захисника. Тоді Амон їздив до Вільгельма Коппе, нового шефа поліції генерал-губернаторства, і брехав, що в таборі виникла партизанська організація, що сіоністи з-за дроту підтримують зв'язки з радикалами Армії Людової та Єврейської бойової організації. Амон питав: якщо він спочатку стрілятиме, а потім надсилатиме доповідь до Оранієнбурґа, чи шановний оберґрупенфюрер Коппе буде на його боці? Амон отримав згоду.
Оскар відчував на тих зборах, що Амон не через партизанів переймається. Адже Ґьот хвилювався щодо Вілека Хіловича, свого єврейського шефа табірної поліції. Амон часто вдавався до послуг Хіловича як агента на чорному ринку. Амон хвилювався щодо всіх спільників Хіловича. Про Амона вони знали не менше, ніж про яку-небудь жалюгідну швачку на фабриці Мадріча. Тож коли з закриттям Плашува вони перейдуть до іншого табору, розумів Амон, то спробують приторгувати своїм знанням про його оборудки.
Амон влаштував все так. Викликав Совінського, найманця СС, завербованого в чехословацьких Верхніх Татрах, і домовився, що той піде до Хіловича і запропонує йому план утечі. Амон не сумнівався, що Хілович охоче піде на такі перемовини. Совінський зробив усе як слід. Хіловича така пропозиція зацікавила. Але, сказав Хілович, хай Совінський дасть йому зброю як запоруку взаємної довіри. Совінський доповів про ці переговори комендантові, й Амон дав Совінському пістолет 38 калібру зі спиляним пробійником. Совінський передав цю зброю Хіловичу, який, звичайно, не мав потреби і змоги його перевіряти. Зате Амон потім міг поклястися і Коппе, і начальству з Оранієнбурґа, що виявив у в'язня зброю.
Хілович з родиною сховався в машину, яка мала перевезти їх з табору, та на воротях почався обшук, Амон "знайшов" у Хіловича пістолет і діаманти. Хіловича засудили до страти там, коло брами. Увесь клан Хіловича розстріляли з пістолетів по одному.
Після цього Амон склав доповідні для Коппе і генерала Ґлюкса, у яких пояснював, як порятував Плашув, придушивши повстання в зародку. Пемпер мав надрукувати ці листи, а Амон дав йому останню вказівку: залишити між місцем для підпису місце для ще одного прізвища. Пемпер подумав, що це для нього і готувався загинути.
Як виявилось, оте порожнє місце було призначене для літнього в'язня, який мав десь поза табором заховані діаманти. Амон викликав того діда на віллу, запропонував йому зберегти життя, коли той скаже, де його скарби, дід свій сховок показав − і Ґьот, звичайно ж, його розстріляв і дописав у доповідь.
Розділ 30
Оскарові прийшов лист від начальника штабу із озброєння: Плашув і табір при "Емалії" мають розформувати. В'язнів "Емалії" буде відправлено до Плашува, де вони чекатимуть на переміщення. Оскару було дано вказівку якомога швидше згортати своє виробництво на Заблочі, залишаючи на місці тільки тих техніків, які потрібні для демонтажу фабрики.
Першою реакцією Оскара була холодна лють. У листі навіть не вказувалося місце, куди "перемістять" працівників. Губернатор Франк якось казав, що після завершення війни з поляків, українців і всієї тієї іншої наволочі, яка тут товчеться, можна буде хоч би й фарш робити, хоч що завгодно.
Оскар дізнався від Амона, що усіх чоловіків із Плашува відправлять у Ґрьосс-Розен. Усіх жінок − до Аушвіцу. Ґрьосс-Розен був великим табором із каменоломнею в Нижній Силезії.
Коли новина про розформування "Емалії" досягла цехів фабрики і пронеслася бараками, дехто з людей Шиндлера вирішив, що настав кінець усій їхній безпеці. Перлмани, чия дочка ризикувала своїми арійськими паперами, щоб виручити їх, вважали, що прийшла їхня смерть. Рабі Левартов теж змирився. Він повертався до того, що не докінчив Амон.
Наприкінці літа, коли працівники "Емалії" спакували речі і їх повели назад до Плашува, серед них ходили чутки, що Оскар збирається всіх викупити. Він казав це Ґарде, казав і Банкєру.
Сім'я Горовиців повернулася до Плашува. Їхній батько Долек минулого року зміг прилаштувати своїх на "Емалію", але тепер вони повернулися. Його жінка Реґіна, шестирічний Ричард, Нюся, якій уже стукнуло одинадцять. Долек вірив, що Оскар складе список людей і визволить їх. Список Оскара, в уявленні багатьох, був уже не просто якоюсь там таблицею. То був Список. То була чарівна колісниця, яка має спуститися до землі. Ідея забрати з собою євреїв із Кракова зародилася в Оскара одного вечора в гостях на Ґьотовій віллі. Оскар раптом розповів йому, що хоче перенести свою фабрику до Чехословаччини і забрати з собою своїх кваліфікованих працівників. Він дав Амонові зрозуміти, що буде дуже вдячний за будь-яку підтримку. Згадка про вдячність завжди викликала в Ґьота радісне хвилювання. Так, сказав він, коли Оскар зможе домогтися підтримки всіх тих комітетів, то він, Амон, дозволить забрати з табору людей за списком.
Оскар та Амон грали в карти. За годину, коли Амон уже був винен Оскарові 3 700 злотих і кисло нарікав на те, що карта не йде, Оскар запропонував змінити ставку. Йому там, у Моравії, коли він переїде до Чехословаччини, буде потрібна служниця. Там не знайти таких розумних і гарно вишколених, як Гелена Гірш. Оскар запропонував Амонові зіграти ще одну партію з подвійним ставками. Якщо Амон виграє, то Оскар йому дасть сім тисяч чотириста злотих. Якщо в того буде виграшна комбінація, то матиме чотирнадцять тисяч вісімсот злотих. Але якщо виграю я, сказав Оскар, то ти мені до списку даєш Гелену Гірш! Ґьот був до служниці дуже прив'язаний і так просто програвати її в карти не хотів. Значно раніше в історії Плашува Шиндлер пробував попросити Гелену на "Емалію", але Амон відмовляв йому.
Шиндлер не питав себе, чи гарно ставити дівчину на карту. Якщо він програє, шанси витягти її в інший спосіб будуть невисокі. Оскар написав на ньому текст зобов'язання, який Амон мав підписати в разі програшу: "Дозволяю вносити прізвище в'язня Гелени Гірш до будь-якого списку кваліфікованих працівників до переміщення разом із фабрикою "Емалія" гера Оскара Шиндлера". Амон програв. На своїй кухні Гелена Гірш і не підозрювала, що карти її врятували.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 31
Восени 1944 року Шиндлер наполегливо готував остаточний притулок для тих, кого забрали з "Емалії". І не лише для них. На початку вересня він поїхав на Подґуже й навідав Мадріча, у якого на швацькій фабриці на той момент працювало понад три тисячі в'язнів. Фабрику також мали розформувати. Оскар виклав свою ідею табору Мадріча−Шиндлера де-небудь у Високих Єсеніках; таке собі задимлене тихе промислове селище. Мадрічеві ця думка сподобалася, але погоджуватися він не поспішав. Йому треба було подумати над цим. Хоча він і не міг зізнатися в цьому Оскарові, але, ймовірно, побоювався керувати фабрикою разом із таким демонічним шибайголовою, як пан Шиндлер. Не отримавши ніякої конкретної відповіді від Мадріча, Оскар поїхав до Берліна і почастував обідом у ресторані полковника Еріха Ланґе. Оскар говорив. що може перейти до виробництва снарядів. Ланґе написав рекомендацію, якої потребував Оскар, до Комітету з евакуації і німецьких чиновників у Моравії.