До них піднявся сходами одинак у фраку. "Граф Роберт, досі привабливий. Був коханцем королеви і отруїв свою дружину", — шепнув Коров'єв.
З каміна повипадали, тріскаючись, три домовини, далі майже цілковито розкладений труп. Потім наблизилася сухенька скромна дама в дерев'яному чоботі на лівій нозі з широкою зеленою пов'язкою на шиї.
"Найчарівніша і найповажніша пані Тофана. Зажила слави серед молодих неаполітанок, які збайдужіли до своїх чоловіків... Тофана продавала їм якусь водичку, яку ті підливали у суп... і ставали вільними, як весняні квіти. На нозі в неї іспанський чобіток, а зелена пов'язка від того, що тюремники, дізнавшись про мало не п'ять сотень зниклих з Неаполя і Палермо чоловіків, які заважали дружинам, зопалу придушили пані Тофану..." — проказував Коров'єв.
У повітрі вже стояв гомін, з бальних зал виплескувалася музика.
"А ця нудна жінка, Фріда, — шепотів Коров'єв — скаржиться на свою хусточку. Її камеристка тридцять років кладе їй на ніч на столик носовичок. Прокинеться — хусточка тут. Вона і в річці її топила, і палила — ніщо не допомагає. Колись вона служила в кав'ярні, побула з хазяїном у коморі і через дев'ять місяців народила хлопчика, занесла його у ліс і засунула йому в рот хусточку та й закопала дитину. На суді вона казала, що їй нічим годувати немовля..." Маргарита сказала, що намагатиметься припинити страждання Фріди, бо була здивована, чому не засудили хазяїна кав'ярні.
Коров'єв продовжував представляти гостей: ота маркіза отруїла батька, двох братів і двох сестер через спадщину... А он імператор Рудольф, чарівник і алхімік... А он та дама — московська швачка, яка зробила дві дірочки в своєму ательє, і всі її клієнтки знали про це і були у захваті від того! А той мрійливий юнак продав дівчину, яка його покохала, в публічний дім... Та Маргариту не цікавили ні Калігула, ні Мессаліна, ні Малюта Скуратов.
Потік гостей порідшав, тепер Маргариті треба було облетіти зали, щоб гості не вважали себе покинутими. В кімнаті з басейном, де грав раніше оркестр короля вальсів, тепер був мавпячий джаз. Орангутанги дули у блискучі сурми, два гамадрили грали на роялях, а живі оксамитні метелики пурхали над танцюристами, зі стелі сипалися квіти і замість свічок пливли в повітрі світлячки та болотяні вогні...
"Останній вихід, — прошепотів Коров'єв, — і ми вільні..."
На помості навпроти себе Маргарита побачила Воланда. На ньому була та сама брудна сорочка, ноги у стоптаних капцях. Він спирався замість тростини на шпагу. Азазелло підніс Воландові тацю з головою Берліоза.
Воланд звернувся до голови, в якої здригались повіки: "Михайле Олександровичу, все сповнилося, чи не так? Голову відтяла жінка, засідання не відбулося — це факт. А факт — найупертіша у світі річ! Та вас цікавить подальше. А ще ви були прихильником теорії, що після того, як голову відтято, людина відходить у небуття! Мені приємно на цьому балі засвідчити через моїх гостей, що це не так. Втім, оскільки всі теорії варті одна одної, ви відійдете у небуття!.."
Воланд доторкнувся до Берліозової голови шпагою і перетворив її на чашу, з якої і випив за буття... Він пив яскраво-червону кров. І сталася метаморфоза. Щезла латана сорочка та стоптані черевики. Воланд з'явився в чорній хламиді зі шпагою. Він наказав випити і Маргариті, в якої від того запаморочилося в голові...
"Не бійтеся, королево, — почула вона шепіт. Кров ця давно війшла в землю, і на тому місці росте виноград..." Маргарита зробила ковток. Їй здалося, що закричали півні. Гості у фраках розсипалися на порох. Зникли колони, фонтани, тюльпани та камелії. Залишилося, що було, — вітальня, у яку з прочинених дверей випадала смужечка світла. І в ці прочинені двері й увійшла Маргарита.
Розділ 24
ВИЛУЧЕННЯ МАЙСТРА
У спальні Воланда все було, як і до балу. Воланд у сорочці сидів на ліжку, Гелла наготувала вечерю. Воланд показав Маргариті, щоб вона сіла поруч, і запитав, чи не сильно вона втомилася. Кіт налив їй у склянку якоїсь прозорої рідини і обурився, коли Маргарита сплутала чистий спирт з горілкою. Вони випили за святкову ніч повні. Живе тепло потекло по нутрощах Маргарити, до неї повернулися сили.
Бегемот відрізав шмат ананаса, посолив його, поперчив, з'їв, після чого випив другу стопку, за що отримав аплодисменти. Кусаючи м'ясо, Маргарита дивилася, як Бегемот намащував гірчицею устрицю. Вони розмовляли про чари і розмах балу, і Маргарита виказала сумнів, що зовні ніхто не чув звуків балу, їй здалося, що хтось стежив за ними.
Заговорили про те, чи влучно стріляє Азазелло, й він відповів, що досить пристойно стріляє — дивлячись у що, бо це різні речі — розбити молотком шибку критикові Латунському чи влучити йому ж у серце. Тут Воланд запитав, хто такий критик Латунський, і Маргарита зізналася, що вчора знівечила його квартиру з помсти за те, що він занапастив майстра...
Коров'єв дістав з шухляди винову сімку і попросив Маргариту назначити те місце, куди треба стріляти. Азазелло витяг чорний автоматичний пістолет і, не обертаючись, вистрелив. Визначене Маргариток" місце було пробите! Коров'єв сказав, що не перейшов би дорогу Азезелло навіть тоді, коли в нього не було б жодного пістолета. Кіт насупився і вирішив перевершити рекорд Азазелло. Він узяв два револьвери і вистрелив, і однією кулею влучив у руку Гелли та у сову на каміні й у розбитий годинник...
Час добігав шостої години ранку. Маргарита вирішила вже йти, їй раптом незручно стало бути голою. Воланд стягнув з ліжка свій халат, і Коров'єв накинув його Маргариті на плечі. Маргарита подякувала і одразу відчула себе ошуканою. Її не утримували і нічого не пропонували. Тож вона вирішила бігти звідси — і в річку головою. Раптом Воланд зупинив її і запитав, чи не хоче вона чогось сказати на прощання. Та Маргарита відповіла, що була втішена балом і охоче зробить це ще раз... Воланд залишився задоволений.
"Так і треба! — сказав він. — Ми вас випробовували. Ніколи і нічого не просіть, особливо в тих, хто дужий за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!.. Отже, які збитки від Моїх гостей, кажіть! Тепер вже без церемоній!"
Тоді Маргарита попросила... ні, не про себе... Вона сказала: "Я хочу... щоб Фріді більше не підносили ту хусточку, якою вона задушила свою дитину..." "Я вже не знаю, що маю чинити, — відповів Воланд. — Лишається тільки затикати ганчір'ям усі шпарини, щоб сюди не лізло милосердя! Ви, виходячи з усього, людина добра, високоморальна? "
"Ні, — відповідала Маргарита. — Я попросила вас за Фріду, бо необачно подала їй надію. Вона чекає, мессіре... Ви зробите це?" Воланд сказав, що це Маргарита зробить сама. "Фріда! — гукнула Маргарита і сказала голій жінці, що вбігла до кімнати, просто і велично: — Тебе прощають..."
Фріда зойкнула і впала на долівку перед Маргаритою. Воланд махнув рукою, і Фріда щезла з очей. "Що ж, Бегемоте, — заговорив Воланд. — Не будемо наживатися на вчинках непрактичної людини у святкову ніч! Що ви, Маргарито, хочете для себе?"
Маргарита зажадала, щоб їй зараз же, цієї миті, повернули коханця, майстра. Тієї ж миті здійнявся вітер, штора на вікні розкрилася і від далекого місяця простягнулася стежка світла, і в ній був майстер — у лікарняному халаті і капцях. Маргарита кинулася цілувати його у лоб, губи, щоки, довго стримувані сльози бігли по її обличчю.
Майстер був відсторонений, хворий, він вирішив, що в нього почалися галюцинації. Коров'єв підсунув йому стілець, а на Маргариті якимось чином з'явився чорний плащ. Воланд наказав дати майстру випити. Недужий взяв склянку і випив. Склянка розбилася біля його ніг... тут він впізнав Маргариту, а після другої склянки його очі ожили і проясніли.
"Хто ви такий і звідки?" — запитав Воланд. "Я тепер ніхто, — відповів майстер, — я душевнохворий, з дому скорботи..." Маргарита заплакала і попросила Воланда вилікувати майстра.
...Воланда майстер одразу пізнав: про нього розповідав йому Іван Бездомний... Він пояснив, що Маргарита називає його майстром тому, що вона високої думки про його роман про Понтія Пілата... Воланд забажав почитати роман, та Маргарита не могла його дати, бо майстер спалив його. Воланд не повірив. "Рукописи не горять", — сказав він і наказав Бегемоту подати собі роман. Кіт схопився зі стільця, і всі побачили, що сидів він на купі рукописів. Маргарита побачила примірник і скрикнула: "Всемогутній! Всемогутній!", бо це й був спалений роман майстра.
Воланд узяв рукопис, перевернув його, відклав убік і подивився на майстра й Маргариту. "Кажіть же, чого вам потрібно?" І Маргарита відповіла: "Прошу знову повернути нас у підвал у провулку на Арбаті, і щоб лампа засвітилася, і щоб все стало, як було..." Майстер розсміявся: навіщо слухати бідну жінку, взагалі не буває, щоб стало так, як було!
"Не буває! Та ми спробуємо", — відповів Воланд і покликав Азазелло. Тут зі стелі на підлогу обвалився громадянин в одній білизні, з валізою у руках і в кепці. Це був Алоїзій Могарич, який після статті Латунського написав скаргу з повідомленням про те, що майстер зберігає нелегальну літературу. Все це він зробив тому, що хотів перебратися в кімнату майстра, і навіть прибудував ванну.
"Геть!" — крикнув Азазелло, і Могарича перевернуло догори ногами і винесло зі спальні Воланда у вікно.
Майстер тим часом розглядав Воланда. Потім звернувся до кота, не знаючи, називати його "ви" чи "ти". "Даруйте... ви — той самий кіт, про якого розказував Іван, ви сідали у трамвай?" Кіт був дуже втішений ґречним звертанням: котам чомусь кажуть "ти", хоча жоден з котів ніколи не пив брудершафту.
Коров'єв знайшов історію хвороби майстра і кинув її в камін. "Немає документа, немає і людини ", — пояснив він. Потім знайшов домову книгу, у якій вже був прописаний Алоїзій Могарич, і дмухнув на сторінку. Напис зник, немов наснився. Який там Могарич? Жодного Могарича не було? Майстер заперечував: саме його, майстра, й нема, бо в нього немає документів... Та Коров'єв вибачився і подав майстрові документ і навіть повернув Маргариті її особисті речі: зошит з обсмаленими краями, висохлу троянду, фотографію та ощадну книжку — десять тисяч, що їх внесла Маргарита Миколаївна. "Нам чужого не треба, мені швидше лапи повідсихають, аніж доторкнусь до чужого..." — пояснив він.
Подумали й про почет Маргарити: Наташу, на її прохання, залишили відьмою, Миколу Івановича відпустили, видавши довідку про те, що "пред'явник цього перебував згадану ніч на балу в сатани, бувши залучений туди як засіб пересування з поясненням виду засобу у дужках: кнур".