Через довгий час люди з "Емалії" згадуватимуть табір Шиндлера як рай. Оскільки вони потім розсіялися по всьому світу, то не могли придумати й домовитися про таке визначення навмисно. Звичайно, то був рай вельми відносний, та він різнився від Плашува, як небо від землі.
Реґіна Перлман жила в Кракові за фальшивими південноамериканськими документами, коли фабрика-табір Оскара почала свою роботу. Оскільки дівчина була смаглява на лице, то її папери видавалися цілком вірогідними, і за ними вона під виглядом арійки працювала в адміністрації однієї з фабрик на Подґужі. Вона була б вільна від шантажистів, коли б переїхала до Варшави, Лодзі чи Ґданська. Але її батьки потрапили до Плашува, і заради них їй теж були потрібні ті фальшиві папери, щоб передавати їм їжу, ліки та інші потрібні речі. Коли вона мешкала в краківському гетто, то чула про легендарного гера Шиндлера, який про всіх подбає. Також вона чула, що діялося в Плашуві. Дівчина будь-що хотіла переправити батьків у табір при Шиндлеровій "Емалії". Уперше Реґіна прийшла на DEF у надійно пересічній вилинялій сукні у квіточку і з голими ногами. Звичайно, у такомі вигляді, вахтер не пустив її до Оскара. Реґіна пішла додому і почекала тиждень, перш ніж з'явитися на фабриці Шиндлера вдруге. На готування до цього заходу в неї пішло півдня. Вона добре помилася й добула на чорному ринку панчохи. В однієї з нечисленних подруг Реґіна позичила блузку. У Реґіни був чудовий жакет, до нього вона придбала лакований солом'яний капелюшок із вуаллю. Вона нафарбувалася й тепер сяяла темним шармом жінки, що живе під загрозою. У дзеркалі Реґіна стала схожа на себе довоєнну − елегантну краків'янку. Цього разу, коли вахтер доповів Оскару, що до нього прийшла в особистому питанні дуже красива юна дама, регіна потрапила до нього. Оскар навіть сам вийшов по дівчину.
Регіна відразу сказала, що вона не польська арійка, а її справжнє прізвище Перлман. Її батьки − у Плашуві. Щоб пройти на фабрику, вона позичила одяг. Оскар сказав, що приймає лише євреїв, які мають якісь навички. Дівчина призналася, що її батьки не є кваліфікованими робітниками. Ледве розрізняючи крізь сльози, що пише, вона залишила своє несправжнє ім'я і справжню адресу − хай робить що хоче. Але на вулиці вона все зрозуміла. Може, Шиндлер подумав, що вона шпигунка, що йому готують пастку. За місяць пан і пані Перлмани перейшли з Плашува на "Емалію" в новій групі з тридцяти робітників. Іноді Реґіна приходила на Липову і, підкуповуючи охорону, навідувала батьків. Її батько нарешті заговорив, бо в Плашуві він не промовив ані слова.
Потім була кампанія зі звільнення ребе Менаші Левартова, якого в Плашуві видали за металообробника й перевели на "Емалію". Левартов був молодим і ліберальним, завжди захоплювався Іцхаком Штерном, який працював у будівельному управлінні адміністрації Амона Ґьота. За старих добрих часів Штерн і Левартов у вільну часинку могли годинами сидіти за скляночкою гербати.
Під час одного з Оскарових візитів до Плашува Штерн йому сказав, що Менашу Левартова треба будь-що перевести на "Емалію", бо інакше Ґьот його напевне вб'є. Адже Левартов був вельми помітний, і Амон уже пробував вбити його. У таборі Амона Ґьота було понад 30 000 людей.
Обергрупенфюрер Крюґер був настільки задоволений, що підвищив коменданта Амона на два звання до гауптштурмфюрера. Амонові часто доводилося скорочувати кількість давніших в'язнів, щоб звільнити місце для нових. Під час однієї такої вправи на скорочення, розповів Штерн Оскарові, Амон зайшов у металообробний цех на території фабрики кілька днів тому. Він сказав, що йому потрібно 25 металообробників. Один із наглядачів указав на Левартова − і рабин став у шеренгу. Звичайно, ніхто не знав, котру шеренгу виведуть і куди саме, але в більшості випадків безпечніше бути серед кваліфікованих. Усім було страшно. Амон побачив підлітка − і вистрілив йому в голову. Левартов помітив той вираз, який проскочив у погляді Амона. Це погляд говорив: "Ось він!" Рабинові здалося, що той бідолашний підліток лише тимчасово відволік Амона від нього.
За кілька днів Амон зупинився коло верстата Левартова і став засікати, скільки петель той зробить за певний час. Левартов з гідністю взявся вирізувати петлю. Амон вважав, що єврей підранку міг виробити більше петель, тому вивів його з цеху. Та коли Амон Ґьот уже хотів вистрелити в жертву, пістолет два рази дав осічку. Амон витяг револьвер, та і вньому виявилася зіпсованою запальничка. Амон вдарив його в обличчя вільною лівою рукою. Гауптштурмфюрер Ґьот тоді попросту залишив Левартова під стіною.
Оскар сказав Штерну, що на "Емалії" завжди знайдеться місце для Левартова. Коли Левартов і його дружина прибули до табору при "Емалії" влітку 1943 року, в п'ятницю рабина відпускали від верстата, і він ішов до свого бараку, щоб проводити кідуш. Для цього Шиндлер давав вино.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 24
Поставки хліба з плашувської пекарні на фабрику-табір на Липовій вулиці являли собою кількасот хлібин двічі на тиждень і зрідка особливий знак уваги у вигляді половини кузова ріпи. Ці нечисленні подачки у Ґьотових звітах множились і важчали. Коли б Оскар узалежнювався від Амонових харчів, то кожен з його 900 працівників з'їдав би, напевне, сто грамів хліба на день, заїдаючи його юшкою раз на три дні. Тому самостійно і через управителя Оскар витрачав п'ятдесят тисяч злотих на місяць, купуючи на чорному ринку харчі для табірної кухні. Оскар, здається, і гадки не мав, що того літа 1943 року був одним із найбільших незаконних годувальників в'язнів у Польщі.
Того літа сталася маса пригод, які поповнили міфологію Шиндлера: багато з в'язнів Плашува і майже всі на "Емалії" ледь не релігійно вірили в надзвичайну рятівну могутність Оскара.
Одного дня подивитися, як працюють в'язні на фабрику Оскара прийшов Амон і побачив, що Ламус працює повільно. Сержант Ґрюн отримав наказ розстріляти Ламуса. Тож він схопив чоловіка, а інспекція пішла далі табором. Хтось із цеху металообробки помчав до пана директора й повідомив тривожну новину Шиндлерові. Оскар вискочив у двір, де Ґрюн уже приставляв Ламуса до стінки. Оскар закричав, що вони не мають права розстрілювати його робітника. Ґрюн був розумний. Він знав, що решта інспекторів подалися в цехи, де стоїть страшний шум, гупають металеві преси, ревуть верстати, що їм геть не буде чути, стріляв він чи ні. Ламус − то така дрібниця, що вони ніколи не завдадуть собі клопоту перевіряти, чи його страчено. Ґрюн отримав від Шиндлера горілку за те, щоб не стріляти.
Оскар часто підкупляв гестапівців випивкою, чи споював, щоб врятувати євреїв. Якось брати Данціґери вивели з ладу металевий прес. Хтось, − Оскар завжди казав, що то був якийсь шпигун на фабриці − виказав Данціґерів плашувській адміністрації. Братів забрали з "Емалії" і наступного ранку на перекличці оголосили, що будуть їх вішати. Оскар приїхав до Плашува, прихопивши з собою коньяк і найкращу польську ковбасу. Важко все ж повірити, що Амон вдовольнився самим коньяком і ковбасою. У кожному разі, після бесіди він уже не так ревно дбав про цілісність державних металевих пресів, і о шостій, у час оголошеної страти, брати Данціґери на плюшевому сидінні Оскарового лімузина верталися до "Емалії".
Звичайно, ці всі перемоги були частковими. Наприклад, Еміля Краутвірта, інженера з "Емалії", стратили в Плашуві. СС демонструвало, хто є справжнім господарем табору. Краутвірта було засуджено за якісь листи, які він писав краківським бунтівникам. А якогось підлітка Гаубенштока взагалі зібралися вішати за те, що хтось почув, як він співає "Волгу", "Калінку-малінку" та інші заборонені російські пісні. Коли різник вибив табуретку з-під ніг Гаубенштока, мотузка порвалась, і хлопець, посинілий, задихаючись, із зашморгом на шиї, порачкував до Ґьота, обійняв його ноги. То був найвищий ступінь приниження. Амон пристрелив хлопця в голову. Коли бідолашний інженер Краутвірт побачив страшну смерть хлопця, він вихопив бритву, яку ховав у кишені, − і полоснув по обох своїх зап'ястях. Потім його все одно повісили.
Коли доктор Седлачек удруге приїхав з Будапешта до Кракова, Оскар висунув припущення, що комендант Плашува поводиться настільки дико, бо п'є кепські напої, наприклад, місцевий так званий коньяк, котрий ще більше послаблював його вже порушене відчуття, що все має певні наслідки. На частину суми в райхсмарках, привезеної доктором Седлачком на "Емалію", слід купити ящик щонайкращого коньяку. Оскар піднесе його Амонові і в ході розмови вкладе комендантові в голову думку, що так чи інак війна скінчиться, і діяльність окремих осіб буде розслідуватися. Тоді може виявитися, що навіть друзі почнуть пригадувати, що Амон інколи діяв занадто ревно.
Вахтмайстер Освальд Боско, який раніше контролював периметр гетто, був чоловіком ідеї. Він не міг працювати в межах СС і втік зі свого поліцейського відділку на Подґужі й подався до партизанських лісів у Неполомицях. В Армії Людовій він намагався спокутувати той дитячий захват, який відчув щодо нацизму влітку 1938 року. Його, перевдягненого польським селянином, врешті впізнають у селі на захід від Кракова і розстріляють за зраду. Боско стане мучеником. Він подався в ліс, бо не мав іншого вибору. У нього не було таких фінансових ресурсів, щоб впливати на систему, як в Оскара.
Боско перший виявив свою позицію, залишивши порожню поліцейську форму на вішаку на Подґужі, а Шиндлер − почепивши свій здоровенний значок і напуваючи божевільного Амона Ґьота найкращим коньяком.
Уже вечоріло, Оскар і Амон сиділи в салоні на білій віллі коменданта. До них зазирнула Ґьотова коханка Майола. Гелена Гірш, служниця Амона, принесла різноманітні закуски. Вона заточувалася від утоми. Минулого вечора Амон побив її за те, що приготувала їжу для Майоли без його дозволу; вранці він змусив її п'ятдесят разів пробігти вгору і вниз сходами трьох поверхів вілли за слід від мухи на одній з картин у коридорі. Гелена розуміла невідворотність власної смерті. Дівчина думала тільки про те, як зберегти життя молодшій сестричці, яка працювала на табірній кухні.