Але вона сказала, що тепер уже все змінилося. Роббі розповів їй, що Гассе заощаджував гроші, і тепер вона може забрати їх. Жінка не знала про це і була дуже вражена. Вона сказала, що розкине ці гроші по вулиці. Вона заплакала. Це тривало досить довго. Роббі важко було дивитись, коли хто-небудь плакав.
У пансіоні сьогодні не було нікого. О сьомій вечора Роббі подзвонив до Пат. Почувши її теплий, глухий і трохи нерішучий голос близько біля себе, він так розхвилювався, що насилу вимовив слово. У нього тремтіли руки й ноги, гупало в скроні, і ніяка сила волі не могла спинити цього. Дівчина сказала, що все добре, надворі сніг, а вона збирається на невеличке свято ввечері у холі і вдягне те срібне плаття, в якому Роббі ніс її по коридору. Пат говорила, що в санаторії вона живе, наче в чудовій, блискучій в'язниці. Але вона весь час думає про хлопця. Він пообіцяв, що приїде в кінці січня, хоч знав, що це майже неможливо, бо, починаючи з лютого, потрібно роздобувати гроші на санаторій.
Роббі взяв з собою Георга Блока, який уже зовсім не мав грошей і кинув навчання, і вони пішли в "Інтернаціональ". Стару, прокурену забігайлівку важко було впізнати. Ялинка горіла вогнями, повії були у вечірніх платтях, гурток скототорговців заколядував.
Стіл був накритий у великій кімнаті спілки скотопромисловців. Посеред столу були запечені поросята. Стефан Гріголяйт одразу ж запросив до столу Георга, потім устав і виголосив найкоротшу промову: "Будьмо!". Роббі порадив Георгу їсти помалу, бо той часто голодував. Згодом Георга почало нудити, і Роббі повів його в туалет, а сам сів у тамбурі, щоб почекати його. Солодкуватий запах свічок змішався з ароматом хвої, що згоряла з характерним тріском. І раптом йому здалося, ніби він почув легкі, милі кроки, ніби відчув тепле дихання, ніби побачив двоє очей прямо перед собою...
Повії, мов зграйка сполоханих курей, побігли до більярдної. Там стояла Роза з дзвоником. Вона кивнула, щоб і Роббі підійшов. Виявилося, що вони підготували подарунки одна для одної і для Роббі. Він отримав яблука, горіхи, апельсини, пуловер власної в'язки від Рози, галстук від хазяйки кафе, від Кікі – рожеві шкарпетки із справжнього штучного шовку, від Валлі-красуні – шкіряний пояс, від кельнера Алоїса – чвертку рому, від Маріон, Ліни і Мімі разом – півдюжини носових хусточок і від хазяїна – дві пляшки коньяку. Роббі розчулився і стояв зворушений до краю. Він сів за піаніно і заграв, а всі підспівували:
З часів юності
завжди лине спів...
Як далеко тепер
до тих юних років...
Як прощався я,
там буяло життя,
повернувся назад, —
всюди пустка одна...
Об одинадцятій годині прийшли Кестер і Ленц. Згодом Ленц уже пив на брудершафт зі Стефаном. Роббі попросив Стефана дати хоч якусь роботу Георгові і сказав, що хлопець зможе прожити на 75 марок в місяць. Гріголяйт сказав, що якщо хлопець чесний і проживе на такі гроші, то хай приходить, бо йому саме потрібний помічник у біганині у справах спілки. Стефан сказав, що підгодує Георга, а то він зовсім охляв.
XXIV
Це сталося через три тижні. Тоді в місті було неспокійно. Вулицями безперервно марширували колони демонстрантів. Люди вимагали роботи і хліба. Надвечір уже дійшло до сутички між страйкарями і поліцією. Дванадцять чоловік було поранено. Вже кілька годин уся поліція була в стані тривоги. На вулицях лунали сирени поліційних машин.
Роббі саме виграв у карти з хазяїном кафе, коли його покликав Кестер. Треба було їхати шукати Ленца на якихось зборах. Кестер чув, що людей хочуть розігнати, і боявся, щоб з другом чого не трапилося.
Друзі сіли в "Карла" і об'їхали усі три великі мітинги, що були в місті. На двох мітингах друзі не знайшли Ленца, а його було легко розпізнати за білявою чуприною. В одній пивній, де проходили ще одні збори, Кестер і Роббі побачили групу молодчиків у спортивних куртках, які кинулись на людей. Кестер сказав, що це ударна команда. У залі здійнявся шалений ґвалт. З дверей вивалювалися люди. Друзі побачили жовту чуприну Готфріда в руках якогось розлюченого вусача. Кестер волік за комір Ленца, який пручався і хотів битися ще.
Друзі побігли через двір, до темного бічного ходу. Ще б мить – і було б запізно, бо прибула поліція. Вона перекрили всі виходи і почала набивати машини людьми.
Кестер, Ленц і Роббі йшли дворами. Ленц ще побачив палатку якогось астролога і дав йому монету, щоб поворожив. Друзі пішли далі. На вулиці не було ні душі.
Вони йшли вулицею. На другому боці назустріч ішли чотири молоді хлопці. На одному були світложовті нові шкіряні краги, на інших – щось подібне до армійських чобіт. Вони зупинились, і той в крагах гукнув: "Він!". За якусь мить гримнули два постріли, четверо розбіглися так швидко, як тільки могли. Кестер було рвонувся за ними, але потім якось дивно повернувся вбік, щось вигукнув здавленим голосом і розчепірив руки, намагаючись підтримати Готфріда Ленца, який важко упав на брук. З грудей Ленца лилася кров. Кестер побіг по "Карла".
Вихором примчав Кестер. Він одкинув спинку лівого сидіння. Друзі обережна підняли Готфріда і поклали на обидва сидіння. Роббі стрибнув у машину, і Кестер рушив. У найближчому пункті швидкої допомоги лікар сказав, що Ленц уже мертвий. Біля серця було дві дірки. Кестер кинувся надвір. Сказавши, що їде по поліцію, але насправді він їздив і шукав вбивцю. Коли він повернувся, не привіз нікого. Лікар подзвонив у поліцію. Через кілька хвилин прийшли два чиновники. Коли Кестера спитали, як виглядав вбивця, він сказав, що не встиг побачити. Роббі відповів так само, хоч встиг розглянути обличчя. Згодом Кестер пояснив Роббі, що сам знайде вбивцю, адже якщо його знайде поліція, то він тільки відсидить кілька років. А це дуже мале покарання. Кестер хотів сам вбити його.
Лікар дозволив забирати тіло. Друзі поклали Ленца у "Карла". Та Кестер не їхав додому, а ще раз об'їхав вулиці, шукаючи вбивцю, та на нічних вулицях нікого не було. Поки Кестер пішов у якусь пивничку, щоб і там пошукати, Роббі сидів у машині і витирав хусточкою сніг, який падав на лице Готфріда.
Друзі понесли Ленца на квартиру Кестера. Вони взяли носилки з сидінь і понесли їх крізь бурю й сніг до кімнати... У них на душі було так, ніби вони у Фландрії і несуть вбитого товариша з окопів у тил.
Вони купили труну і яму на общинному кладовищі. Коли ховали Ленца, був ясний, сонячний день. Прийшло небагато людей: Фердінанд, Валентин, Альфонс, бармен Фред, Георг, Юпп, пані Штос, Густав, Стефан Гріголяйт і Роза. У голові Роббі громом гриміла стара солдатська, яку Готфрід так часто співав...
Аргоннський ліс, Аргоннський ліс,
Ти тихим цвинтарем станеш колись...
Альфонс поставив простий, чорний дерев'яний хрест, такий, яких сотні тисяч стоять нескінченними рядами на солдатських могилах у Франції.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XXV
Одного лютневого дня Роббі з Кестером останній раз сиділи в своїй майстерні. Вони змушені були її продати, і тепер чекали на аукціоніста, який мав пустити з молотка все обладнання і таксі. У Кестера була надія влаштуватися на весну гонщиком в одній невеличкій автомобільній фірмі. Роббі лишався в кафе "Інтернаціональ" і мав намір знайти якусь роботу додатково, в денний час, щоб заробити трохи більше. Поступово у дворі зібралося кілька покупців. Прийшов аукціоніст.
У Кестера був стомлений вигляд. Він щовечора виїжджав на машині і завжди в тому ж самому напрямі. Він уже давно знав прізвище того молодчика, що застрелив Готфріда. Тільки не міг знайти, бо той, побоюючись поліції, змінив квартиру і десь ховався. Про все це довідався Альфонс. Він теж висліджував його.
На аукціон прийшов той самий молодик, що свого часу хотів купити з друзями таксі. Тепер він побачив, що те саме таксі знову продається. Та він не здогадався, що його продають Кестер і Роббі. Він думав, що друзі знову хочуть купити його. Тому коли почався аукціон, молодик і Роббі почали змагатися, хто більше дасть за таксі. Роббі не мав наміру купувати, але накручував ціну, і згодом молодик запропонував 1490 марок за таксі і купив його.
Пополудні прийшла Матільда Штос. Треба було розрахуватися з нею за останній місяць. Кестер виплатив їй гроші й пообіцяв поговорити з новим власником майстерні, щоб її взяли за прибиральницю. Але вона сказала, що їде до дочки, де буде бавити чотирьох онуків. Правда, зять її взагалі не вживає алкоголю, тож випивати їй там не вдасться. Друзі з Матільдою випили по чарці.
Кестер і Роббі поїхали "Карлом", але лопнув передній скат. Друзі замінили його на новий. Робі замастив руки і пішов помити руки у якесь кафе. Там друзі побачили вбивцю Ленца, але він швидко зник з очей. Кестер розповів Роббі, що на все життя запам'ятав, як збив одного молодого англійця. Він на своєму літаку був за кілька метрів від нього і бачив перелякане дитяче обличчя, добре бачив повні жаху очі; це був його перший виліт, і йому ледве сповнилось вісімнадцять років (про це Кестер дізнався потім). І в те злякане, безпомічне миловидне дитяче обличчя Кестер з відстані в кілька метрів випустив чергу з свого кулемета, і його череп захрустів, як куряче яйце... Цей випадок мучив совість Кестера довше, ніж інші. Минуло багато часу, поки він звільнився від нього і поки затоптав своє сумління тим проклятим "війна є війна"... Він сказав: "Якщо я не доконаю того, хто вбив Готфріда, як собаку, хто застрелив його, безневинного, тоді той випадок з англійцем був жахливим злочином".
Кестер сів у машину і поїхав шукати вбивцю на вулицях. Роббі він не взяв, і той розумів, чому: він ще був потрібний Пат.
Роббі пішов до Альфонса. Він був єдиною людиною, з ким він міг поговорити. Альфонса не було. В ресторані не було нікого. Згодом Альфонс прибіг і попросив перев'язати йому рану. Він розповів, що його зачепило кулею, але він вбив вбивцю Ленца. А Кестеру треба тікати звідти. Роббі подзвонив Густаву, і друг завіз його до Кестера. Роббі сказав Отто, що вбивця уже мертвий. Та Кестер не був радив, бо сам хотів це зробити.
Вдома на Роббі чекала телеграма від Пат. Там було всього три слова: "Роббі, швидше приїжджай". Хлопець подзвонив у санаторій і спитав про Пат.