За столом він намагався не дивитися на Матильду, а після обіду приїхала з візитом маршальша де Фервак. "Жульєн одразу зник, але незабаром з'явився знову, надзвичайно вишукано вдягнений". Він сів біля маршальші і зосередив на ній погляд, сповнений найглибшого захоплення. Потім Жульєн поїхав у Італійську оперу і там дивився на пані де Фервак цілий вечір. За цей час він ні разу не згадав про Матильду.
"Матильда майже зовсім забула його, поки він подорожував. Вона врешті виявила згоду на те, щоб завершити переговори про шлюб з маркізом де Круазнуа... Але її думки зовсім змінились, коли вона побачила Жульєна". Матильду вразила поведінка Жульєна, який розмовляв лише з пані де Фервак. Князь Коразов міг би пишатися своїм учнем, який щовечора сідав біля крісла маршальші з виглядом безмежно закоханої людини.
ХХVІ
Високоморальне кохання
Пані де Фервак була зачарована юним абатом, що вміє тільки слухати й дивитися дуже гарними очима.
"Жульєн, зі свого боку, знаходив у манерах маршальші майже довершений зразок... бездоганної чемності... і нездатності до будь-якого сильного почуття... Її улюбленою темою розмови було останнє полювання короля, а улюбленою книгою — "Мемуари герцога де Сен-Сімона", особливо в генеалогічній їхній частині".
Жульєн завжди сідав заздалегідь біля улюбленого місця пані де Фервак, повернувши свій стілець так, щоб не бачити Матильди. Він говорив з маршальшею, але намагався вплинути на душу мадемуазель де ла Моль, яка завжди уважно прислухалася до розмови.
Жульєн, діючи за планом, який розробив для нього князь Коразов, переписав лист № 1 до пані де Фервак. "Це була страшенно нудна проповідь, повна пишномовних словес про доброчинність". Він особисто відвіз цей лист і передав його швейцарові, при цьому мав засмучений, сповнений глибокої меланхолії вираз.
Наступного вечора Матильда покинула своє звичайне товариство і сіла ближче до пані де Фервак, що піднесло красномовство Жульєна. Але він жодного разу не глянув у бік зрадливої коханої.
ХХVІІ
Найкращі церковні посади
Другий лист до пані де Фервак виявився ще нуднішим, ніж перший. Та Жульєн переписав його, відвіз маршальші і, заводячи коня в стайню, крадькома поглядав у сад з надією побачити хоч плаття Матильди. "Загалом життя його було тепер не таке нестерпне, як раніше, коли дні минали в повній бездіяльності".
Жульєн уже відвіз чотирнадцять з тих огидних дисертацій, а пані де Фервак поводилася з ним так, немовби він їй ніколи не писав. Та одного ранку йому Передали від маршальші запрошення на обід.
Вітальня у палаці де Фервак вражала розкішшю. "У цьому салоні Жульєн побачив трьох осіб з тих, що були присутні при складанні секретної ноти". Одним із них був монсеньйор єпископ, дядечко пані де Фервак. "Він розпоряджався списком вакантних духовних посад і, як казали, не міг ні в чому відмовити своїй племінниці".
Усі вигоди цього знайомства прорахував Тамбо, який працював на пана де ла Моля і вважав Жульєна своїм суперником. Він думав, "що коли Сорель зробиться коханцем прекрасної маршальші, вона його влаштує на яку-небудь вигідну церковну посаду", а він позбудеться Жульєна в палаці де ла Моль.
ХХVІІІ
Манон Леско
"Приписи росіянина забороняли суперечити тій особі, якій писалися листи".
Якось в опері Жульєн вихваляв балет "Манон Леско". "Маршаль— ша сказала, що балет далеко слабший, ніж роман абата Прево", який посідає одне з найперших місць серед розпусних, небезпечних творів.
"Пані де Фервак вважала своїм обов'язком... висловлювати нищівну зневагу до письменників, які своїми мерзенними творами намагаються зіпсувати молодь, котра й без того, на жаль, легко піддається згубним пристрастям".
"Протягом усього часу, витраченого Жульєном на залицяння до пані де Фервак, мадемуазель де ла Моль доводилось робити великі зусилля, щоб примусити себе не думати про нього. В душі її відбувалася жорстока боротьба". Вона слухала Жульєна і дивувалася з того, що він говорить маршальші зовсім не те, що думає насправді.
Жульєн був у розпачі від того, що Матильда ласкаво поводилася з нареченим. Він навіть думав про самогубство, але, побачивши кохану, готовий був умерти від щастя.
ХХІХ
Нудьга
"Спочатку пані де Фервак читала довгі листи Жульєна байдуже, але нарешті вони почали її цікавити". У неї зародився інтерес до цього красивого юнака. "Одного разу вона раптом вирішила, що треба відповісти Жульєнові. Це була перемога нудьги". У маршальші "утворилася приємна звичка писати майже щодня. Жульєн відповідав, старанно переписуючи російські листи", але пані де Фервак зовсім не непокоїла відсутність логічного зв'язку між їхніми листами. Як би вона здивувалася, аби дізналася, що більшість із її листів залишалися нерозпечатаними.
Якось уранці Матильда зайшла в бібліотеку до Жульєна, побачила лист маршальші і вибухнула обуренням. Вона нагадала, що вона його дружина і не буде терпіти все це неподобство. Розізлившись, мадемуазель з люттю відсунула шухляду і побачила цілу купу нерозпечатаних листів. Заціпенівши від жаху, Матильда вигукнула, що Жульєн зневажає пані де Фервак, але раптом впала на коліна і скрикнула: "Ах, прости мені, друже мій! Зневажай мене, коли хочеш, але кохай мене, я не можу жити більше без твого кохання!"
ХХХ
Ложа в комічній опері
Опам'ятавшись від потрясіння, Матильда спитала, чи справді пані де Фервак відібрала в неї серце Жульєна. Юнак промовчав.
Матильда вже цілий місяць мучилася ревнощами, які в одну мить перемогли гордість. Її горе було таким великим, що Жульєн відчув жаль до цієї дівчини. Але він добре розумів: як тільки він виявить своє кохання, в її очах знову відіб'ється, найхолодніша зневага. Мужність зраджувала його, але, зібравши останні сили, Жульєн твердим голосом сказав, що маршальша гідна кохання, адже вона підтримувала його тоді, коли інші зневажали. Жульєн вимагав гарантій, що кохання Матильди до нього триватиме більше двох днів. У цю хвилину дівчина "хотіла зробити що-небудь незвичайне, неймовірне, щоб довести йому, як безмірно вона кохає його і ненавидить себе", але Жульєн зібрав розкидані листи маршальші і вийшов.
ХХХІ
Тримати в страху
Увечері Жульєн побачив Матильду з матір'ю в опері, хоча це був не їхній день. "Він поспішив у ложу пані де ла Моль", але так і не заговорив з мадемуазель, хоча це коштувало йому неймовірних зусиль. А Матильда плакала від щастя, тримаючи руку Жульєна.
Вдома Жульєн раптом відчув себе полководцем, який виграв великий бій. Але цю перемогу ще треба було втримати. І він вирішив тримати Матильду в страху. "Ворог коритиметься мені тільки доти, доки боятиметься мене; тоді він не насмілиться зневажати мене", — думав Жульєн.
Наступного ранку Матильда чекала Жульєна в бібліотеці цілу годину. Коли він прийшов, дівчина сказала тихим голосом: "Любий, я тебе образила, це правда, ти маєш право сердитись на мене. Гарантією того, що я тебе кохаю, буде наш від'їзд у Лондон. Це погубить мене навіки, знеславить..."
Жульєн помовчав, щоб опанувати себе, і заявив крижаним тоном: "Нехай ви будете знеславлені, але хто поручиться мені, що ви любитимете мене, що моя присутність в поштовій кареті не стане вам раптом ненависною? Я не кат, і загубити вашу репутацію буде для мене тільки зайвим нещастям. Адже не ваше становище у вищому світі стоїть нам на перешкоді, а, на жаль, ваша вдача".
Цього дня і надалі Жульєн майстерно приховував свою безмежну радість від зізнань Матильди. Та одного разу він втратив владу над собою, розповів про безмежні страждання, але раптом схаменувся і сказав, що все це придумав. Матильда була вражена. Та попри всі неприємні слова Жульєна їхні стосунки розвивалися й далі.
ХХХІІ
Тигр
"Один англійський мандрівник розповідає, що він здружився з тигром. Він виховав його і пестив, але завжди тримав на столі заряджений пістолет".
Жульєн цілком віддавався коханню, коли Матильда не могла прочитати щастя в його очах. Коли він готовий був втратити самовладання, то покидав Матильду. А вона кохала вперше і нехтувала небезпекою.
"Вона завагітніла — із радістю повідомила про це Жульєна". Це було її гарантією кохання і відданості.
Матильда вирішила в усьому зізнатися батькові, але Жульєн відмовив її, адже через це зізнання маркіз міг вигнати дочку з дому. Ще більше його лякала розлука з коханою. "Матильда була щаслива".
Настав фатальний день. Маркіз тримав листа від Матильди, в якому вона зізнавалася у коханні до Жульєна, писала, що юнак ні в чому не винен, що це вона сама звабила його.
Жульєн знав про лист і мучився від того, що в очах маркіза він тепер буде невдячним шахраєм.
Раптом з'явився старий камердинер і покликав юнака до пана де ла Моля.
ХХХІІІ
Пекло легкодухості
"Жульєн застав маркіза розлюченим: мабуть, уперше за своє життя цей вельможа поводився так непристойно". Але юнак не втратив почуття вдячності до пана де ла Моля. Він знав, скільки надій покладав маркіз на вдалий шлюб Матильди. І ось тепер все полетіло шкереберть.
Жульєн намагався виправдатися, але наразився на новий вибух гніву. І тоді юнак написав записку, у якій попросив маркіза вбити його, коли він гулятиме в саду. Але думка про долю майбутнього сина хвилювала Жульєна більше, ніж власні негаразди.
Матильда була в розпачі. Вона заявила, що помре, якщо Жульєн загине. Тепер уже сам маркіз розгубився. Він шукав вихід із ситуації, але "Матильда чинила опір всім "розважливим" проектам свого батька". Вона хотіла стати пані Сорель і тихо жити з чоловіком у Швейцарії.
У цей час Жульєн виїхав у Віллек'є, де перевірив рахунки фермерів, а потім повернувся й попросив притулку в абата Пірара, який умовляв маркіза пристати на шлюб коханців. Але маркіз у глибині душі не міг змиритися з тим, що його донька стане дружиною сина теслі.
ХХХІV
Розумна людина
Часом маркіз думав, що найкращим виходом із ситуації була б смерть Жульєна. Потім він придумував якісь проекти, щоб через деякий час відмовитися від них.
Жульєн розумів, що пан де ла Моль не знає, на що зважитись. Він то дарував великі гроші дочці і її коханому, то мріяв, щоб Жульєн переселився в Америку, то хотів створити йому блискучу кар'єру.
Матильда бачила настрій батька і написала йому листа, в якому доводила, що кохає Жульєна і ніколи не відмовиться від нього.