Щастя: міф чи реальність (1 варіант)

Твір на тему

Головний закон життя є прагнення

щастя й все більш широке його здійснення.

В. Г. Короленко

Що ж таке щастя? Чи існує воно взагалі? Можливо, це лише якась ефемерна мрія, що змушує людину рухатися вперед, сягати нових вершин, шукати незнайоме та прекрасне, і, знаходячи, розуміти, що це не межа її бажань? І знову треба рухатися вперед, шукати, сягати нових висот, діяти, мріяти, горіти? А може, цей рух і є щастя? Може, людина щаслива доти, доки в неї є прагнення, мрії, бажання, мета і сили для досягнення цієї мети?

"Відчуття повноти своїх душевних і фізичних сил у їхньому суспільному застосуванні..." — так казав про щастя відомий російський письменник О. М. Толстой.

Людина не може бути щасливою сама по собі, окремо від інших людей. Справжнє щастя ми можемо пізнати лише у громаді, в оточенні інших людей, тоді, коли можемо розділити його з кимось. Чому ж тоді кожен з нас так прагне досягти свого власного щастя? Я думаю, особисте щастя неможливе без суспільної злагоди, як неможливе життя рослини, яку вирвали з корінням із землі та кинули на гарячий пісок.

Бувають випадки, коли людина дуже прагне чогось для себе одної, і, досягши бажаного, вважає себе щасливою. Чи можна вважати це справжнім щастям, адже насолода від отриманого задоволення недовговічна? Коли радість від такої перемоги зникне, залишиться порожнеча: ні з ким буде поділитися цим щастям, ні до чого більше не треба прагнути. Тоді миттєве щастя перетворюється на розпач, жалобу, нещастя.

Дивіться також

Відомий письменник Ромен Ролан писав: "Коли егоїстичне щастя є єдиною метою життя, життя дуже скоро виявляється позбавленим цілі". Коли людина тісно пов'язана своїми мріями, бажаннями, прагненнями, розумінням сенсу життя з тими, хто її оточує, тоді її життя стає повноцінним, насиченим, яскравим, цікавим, щасливим.

Щастя примножується від того, що людина може поділитися ним з іншими, від того, що людина робить щось із радістю, з любов'ю. Щастя не зникає, якщо людина отримує задоволення від своєї справи, відчуває користь від своїх дій. А зробивши щось добре для оточуючих, людина збагачується цією добротою, розчиняється у цій спільній радості, стає ще щасливішою. Тож неправий той, хто вважає, що щастя — це можливість робити що хочеш. Це не щастя, а справжній егоїзм, і тому воно виявляється маленьким, дрібним і недовговічним.

Людина, яка не відчуває себе щасливою, не має ніяких бажань, не може принести користь суспільству, тому що не бачить сенсу від власного життя.

Кожен розуміє щастя по-своєму. Щастя бідняка дуже відрізняється від щастя багатія, щастя робітника — від щастя мореплавця, філософа. Але у житті ми зустрічаємо багато бідних людей, що вважають себе набагато щасливішими за тих, хто "купається в розкошах"; хворих чи слабких, чиї очі світяться яскравіше за очі здорової та сильної людини. Чому? Бо насправді щастя — це не життя, позбавлене печалі й турбот, щастя — це стан душі. Демокрит, відомий філософ давнини, казав: "Щасливим є той, хто за маленьких коштів користується добрим станом душі, нещасливий той, хто за великих коштів не має душевної радості". А видатний письменник М. М. Карамзін писав: "Щастя є справа долі, розуму та характеру".

Щастя може бути дано долею, але тоді людина не відчуває радості. Розумній, цілісній людині для того, щоб відчувати себе повноцінною, живою, потрібно долати перешкоди, досягти чогось власними силами. Існує індійська мудрість: "Щастя, яке саме прийшло до тебе, відходячи, несе прокляття", бо ти нічого не зробив для цього щастя, отже, не мав права на нього.

Справжнє щастя — винагорода за справжні вчинки, за неспинний рух уперед. "Коли життєва боротьба вже перетворилася на осмислене прагнення досягти певної мети, — казав Д. І. Писарєв, — тоді людина може вже вважати себе щасливою, хоча б їй довелося впасти й померти на дорозі".

Але іноді буває так, що щаслива людина не відчуває радості від життя, не розуміє свого щастя. Можливо, людина просто не вміє бути щасливою? Щасливий той, хто може, незважаючи на труднощі та перешкоди, відчувати радість від маленьких успіхів, радіти життю, вірити у світле майбутнє. Така людина не зупиниться на півдорозі й обов'язково досягне справжнього щастя, подолає всі перешкоди.

Щоб бути щасливим, мало мати щасливу долю; щоб цінити своє щастя, недостатньо мати розум. Насправді щасливий той, хто розуміє, що щастя — цілком у його руках.

Щастя реальне для того, хто може розумно користуватися і насолоджуватися ним. Щастя — реальність для тих, хто впевнено рухається у правильному напрямку, ставить перед собою мету, яка є вищим ідеалом для багатьох людей. Щастя є реальним для тих, хто може розділити його з близькими, рідними, друзями. Воно здається міфом тому, хто не здатен зрозуміти, у чому його щастя, не здатен радіти власним успіхам. Щастя є міфом для тих, хто нічого не робить і чекає, коли воно прийде. Щастя є міфом для того, хто прагне великого щастя для себе самого, забуваючи про те, що живе у суспільстві.

Інші варіанти цього твору: