Твір-лист. Ми живемо в краю Григорія Сковороди
Добрий день, дорога моя Надійко!
Дуже хочу приїхати до тебе в Дніпропетровськ. Сподіваюсь, що наша зустріч не за горами, а поки що розповім тобі про одну цікаву екскурсію. Коли ти приїдеш до мене в гості, я неодмінно покажу тобі джерело Сковороди...
Неподалік нашого селища тягнеться Бабаївський ліс. У нім бував письменник-філософ Григорій Савич Сковорода. Мандруючи від села до села, любив мислитель спілкуватися з природою. І наші ліси — Покотилівський, Гладківський, Бабаївський — не раз милували око Сковороди: тут він відпочивав і... працював, спостерігаючи за хмарками на небі, слухаючи пісню струмочка, розуміючи мову пташину.
Нещодавно наш клас побував у Бабаївському лісі. Стояв прекрасний осінній день. Могутні дуби, котрі багато бачили на своєму віку (адже тут ростуть столітні дуби!), спостерігали за нами і ніби хотіли щось розповісти.
Казкова краса, Надійко! Але ось — невеличка галявина. При згадці, що тут ходив старий мудрець Сковорода, зразу війнуло давниною.
Підходимо до лісового джерела. Кришталево-чиста холодна вода збігає вниз і губиться у лісовому озерці. Аж ось бачимо меморіальну дошку, на якій вирізьблено, що тут любив писати вірші і відпочивати поет і філософ Г. Скоророда... Можливо, саме тут він написав:
Стоит явор над горою,
Все кивает головою.
Буйны ветры повевают,
Руки явору ламают.
А вербочки шумят низко,
Волокут мене до сна.
Тут течет поточек близко,
Видно воду аж до дна.
До побачення, Надійко! Коли зможеш — приїжджай: тобі завжди раді на Харківщині. Всього найкращого!