Хто не чув ці слова? Ось дзвінок у двері — і на порозі з'являється наш рятівник. Він і течу ліквідує, він і сантехніку змінить. А ось наш слюсар-сантехнік Михайло Костянтинович може поліпшити настрій господарям квартир не тільки своєю професійною роботою. Зараз поясню чому.
Одного разу Михайла Костянтиновича викликала для усунення негараздів у ванній кімнаті вісімдесятирічна мешканка нашого будинку Ніна Семенівна. Вона приятелює з моєю прабабусею. У Ніни Семенівни є лише дочка, і та живе в іншому місті. Онуків і правнуків своїх жінка практично не бачить. Посилює самітність Ніни Семенівни немічність, їй важко виходити у двір. Робітники соціальної служби допомагають їй у побуті.
Іноді моя прабабуся приходить до Ніни Семенівни, щоб допомогти в домашніх справах і просто випити чайку. Якось моя прабабуся прийшла у гості до Ніни Семенівни і здивувалася: на письмовому столі і підвіконні вона побачила різноманітні фотографії. Видно було, що зроблені вони сучасною апаратурою ,справжнім фотохудожником.
— Та це ж справжні картини! — із захопленням вигукнула моя прабабуся. — Звідки вони в тебе, Семенівно? Ніколи раніше ти не показувала мені цю красу.
— А я й сама тільки вчора їх одержала. Дивлячись на ці фотографії, я наче зробила екскурсію нашим містом, яке дуже змінилося останнім часом.
— Так все ж таки, звідки у тебе це диво? — не вгамовувалася прабабуся.
— Зараз, зараз, Сергіївно... А річ була ось у чому.
Ніна Семенівна зателефонувала до "Жилкомсервісу": треба було змінити гумову прокладку у крані. Довго чекати на слюсаря не довелось. І, як завжди, прийшов слюсар-сантехнік Михайло Костянтинович. Це людина охайна, доброзичлива. Він невисокий на зріст, міцної статури, але рухливий. Коли Михайло Костянтинович виконує якусь роботу, неодмінно розповідає господарям щось цікаве зі свого життя. В молодості він служив на флоті, зараз на пенсії, але сил вистачає, щоб працювати.
— Я можу тільки позаздрити вам, — сказала Ніна Семенівна Михайлові Костянтиновичу. — У вас цікаві зустрічі з різними людьми. Я ж не маю сил виходити з квартири. Ніби заручниця в чотирьох стінах. Лише телевізор скрашує моє життя.
І тут Михайло Костянтинович сказав:
— Вихід, шановна Ніно Семенівна, є завжди. Я допоможу вам зробити ваше життя цікавішим. Завтра прийду до вас. Чекайте.
І дійсно, як і обіцяв, Михайло Костянтинович прийшов.
— Приніс вам свій фотоальбом, — сказав він. — Є у мене захоплення. У вільний від роботи час займаюсь фотографією.
Він залишив Ніні Семенівні знімки, зроблені у різноманітних куточках міста. Тут були і нові фонтани, і нові будови, і, звісно, багато знімків було присвячено природі.
— Дивіться і мандруйте, — посміхнувся Михайло Костянтинович. — Я відтепер частенько приноситиму вам свої фотороботи. Я мешкаю у вашому будинку. Тож далеко йти не доведеться.
Ніна Семенівна повеселішала, менш почала говорити про свої хвороби. Воістину небайдужі люди змінюють цей світ.