Африканські маски... в метро (твір з елементами фантазії та опису зовнішності людини)

Твір на тему

Я дружу зі своїми батьками. Ми розуміємо одне одного, і конфліктів між нами майже не буває. Я пишаюся і мамою, і татом. Мама працює у середній школі викладачем математики, а ось професія батька мені здається більш романтичною. Він машиніст електропотяга метрополітену.

Батько — людина сучасна, і не тільки тому, що він має справу із сучасною складною технікою. Робота вимагає великих знань і досвіду. Він любить футбол, бокс — батько прихильник братів Кличко, сам займається спортом. Коли в нього зранку вільний час, виходить на пробіжку, а якщо батько вільний увечері, відвідує тренажерний зал. Батько не палить, байдужий до оковитої. Він приділяє багато уваги і нам з мамою. Рідко, але буваємо в театрі, в планетарії, виїжджаємо відпочивати за місто. Навіть його зовнішній вигляд дозволяє безпомилково сказати, що батько веде правильний спосіб життя. Він високий, має худорляву статуру, у нього широкі плечі, сильні міцні руки, ходить стрімко. Я люблю, коли батько посміхається. Його темні очі під пухнастими віями випромінюють тепло. (Так, я не перебільшую, вії дійсно пухнасті, навіть мама заздрить!) Посмішка відкриває білі міцні зуби. Щіточка вусів робить його обличчя загадковим, особливо коли обличчя зосереджене. Мама каже, що ми дуже схожі. І дійсно, ми обидва маємо темне густе волосся, правда, нещодавно я побачив, що над його чолом з'явилася сивина. І овал обличчя однаковий: злегка подовжений.

Батько — Охайна людина. Якщо я можу собі дозволити не стежити за своїм взуттям два-три дні, то він, як кажуть, пилинки здуває з черевиків. І не треба йому нагадувати, щоб змінив сорочку.

Дивіться також

Мені завжди кортіло побувати в кабіні електропотяга.

Батько пообіцяв, що домовиться, і я зможу зробити з ним рейс.

Увечері, коли тато прийшов додому, він сказав:

— Я порадую тебе. Завтра субота, ти не йдеш до школи, і в мене є вільний час зранку. От і підемо разом у депо...

...Коли я ввійшов у кабіну електропотяга, я не міг второпати, що коїться. Всі ми звикли до реклами у вагонах, але навіщо вона тут? Реклама мигтіла на моніторі машиніста, потім реклама на екрані змінилася картинками з життя мешканців джунглів. Мигтіли кадри із зображенням саван, гір, морів із їхніми мешканцями. Потяг вирушив повільно. У тунелі не було видно ліхтарів. Але по всьому тунелю було розлите світло, яке час від часу змінювало свій колір: то світло-рожеве, то зеленувате, то весь простір заливало блакитним світлом.

Мій погляд був прикутий до стін. Стіни нагадували експозицію підземного музею. То раптово виникали африканські маски, то ліпні зображення ящерів, динозаврів, величезних слонів. І несподівано до скла кабіни машиніста з боку тунеля приліпився величезний пугач. Сірого з жовтим кольору пір'я, великі круглі, немов плошки, оранжеві очі, які просто дивилися на мене і не мигтіли.

— Тато, що це за дива? — запитав я пошепки.

Тато повернув у мій бік голову, і я здивувався ще більше: на його обличчі була маска зайця.

— Ти ж сам хотів проїхатися в кабіні машиніста, — почув у відповідь. — Прокидайся, ти ж, Дмитрику, не забув, що ми йдемо сьогодні до мене на роботу?

Я розплющив очі і зрозумів, що лежу у ліжку у своїй кімнаті. Поруч стоїть тато і Посміхається.

загрузка...