Роняє ліс свої багряні шати... (твір-опис за картиною І. Левітана "Золота осінь")

Твір на тему

Знаменитий російський живописець Ісаак Ілліч Левітан народився в бідній єврейській родині. Він навчався в Московському училищі живопису, в пейзажній майстерні, якою керував художник Олексій Кіндратович Саврасов. Одного разу до класу увійшов інспектор і голосно повідомив, що учень Левітан не навчатиметься більше, тому що не вніс оплату за навчання, і зараз має покинути класну кімнату. Однокласники Левітана вирішили допомогти талановитому юнакові. До кінця уроків вони внесли в канцелярію училища потрібну суму і поспішили порадувати товариша: він може знову розпочати навчання.

Багато негараздів випало на долю Левітана і після закінчення училища. 1879 року вийшов наказ про виселення євреїв з Москви, і йому довелося оселитися в підмосковному селі Салтиковці. Пізніше завдяки клопотанню друзів перед владою він знову повернувся до Москви.

Левітан помер, коли йому було лише сорок років. Але він встиг написати чудові картини, що оспівують красу рідної землі. Попри всі негаразди, він мав велику благородну душу, його картини несуть світло і радість. Достатньо згадати картину "Золота осінь".

На картині — тиха лісова річка. Що ближче до глядачів, то вода темніша, спочатку світлий, її колір дедалі стає темно-синім. Це — нагадування про те, що попереду часті негоди, глибока осінь, а потім зима. Береги річки поросли очеретом, він набув вже бурого кольору. Прибережні лісові галявини по обидва боки річки — свіжого зеленого кольору. Якщо не бачити золота беріз, можна подумати, що зараз літо. Таку думку наганяють і світлі хмаринки вдалечині. Але над кронами жовтих беріз небо темно-синє. Таке буває тільки восени.

Дивіться також

Праворуч, на заріччі — купа темно-зелених дерев. Мабуть, це хвойні дерева. Золотих фарб на картині не більше, ніж інших, але здається, що золото панує: "Уньлая пора! Очей очарованье..."

Посилюють відчуття осені дві тендітні високі берізки на передньому плані. їхні крони вже навіть не золоті — вони ніби прозорі, з темними цяточками. Недовго золото осені радуватиме очі. Попереду похмурі короткі дні. Володітиме всім темрява.

Впадає в очі тендітна самотня золота берізка на правому березі. Вона стоїть над річкою, на самісінькій закруті. Вдалині за нею — пишний густий ліс, а ця береза наче все життя простояла на самоті. Величне дерево немов протистоїть негараздам долі.

Величністю пронизано все, що зображено на картині. Від неї віє неоглядним простором, свіжістю, відчуваєш, що все це залишиться навічно. Пройдуть десятиліття, віки, але завжди житиме це безсмертне небо, це золото беріз, зелень трави. Буде ця картина "Золота осінь". Переживе віки і ім'я її творця Ісаака Левітана.