Є найзначиміша дума на світі - Дума про хліб

Твір на тему

Є найзначиміша дума на світі — Дума про хліб

Далека і глибока історія нашого народу. Сивиною і забуттям вкриті одні її сторінки, славою і звитягою — інші. Але кожна з цих сторінок обов'язково є невід'ємною часткою великої історії хліба, історії, що знайомить нас з мистецтвом його сіяти, вирощувати, косити, молотити, пекти. Чи не замислювались ви, чому між далекими за лексичним значенням словами "життя" і "жито" такий близький зв'язок? А справа в тому, що саме в такий спосіб наші предки воздали заслужену хвалу житові-годувальнику, хлібу, без якого справді майже не можливе життя людське. І здається мені, що природою хлібна зернина створена з таким самим високим натхненням, "у мить щедрого осяяння, яке витрачено нею і на саму людину" (В.Яворівський). Ось тому з прадавних часів наш народ цінує понад усе хліб, сіль і честь. Дуже вдало дав цьому пояснення Д.Прилюк: "Хліб — то багатство, достаток, сіль — то гостинність і щедрість, а честь — то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи шматка хліба, ані дрібка солі".

Споконвіку хліб вважався виявом мудрості народної, бо в ньому — злиття душевних і фізичних сил, надій, умінь, сподівань. Звідси таке святе ставлення до нього як до мірила добробуту, правди, чесності. Звідси таке поетичне ставлення до нього й митців художньої літератури. Дуже багато письменників і поетів писали про хліб, возвеличували і вшановували його. Серед них — Борис Олійник та Іван Драч, Леонід Первомайський та Микола Сингаївський, Платон Воронько і багато інших.

Дивіться також

Лоскітно і приємно, тепло й затишно стає на душі і в серці, коли читаєш "Етюд про хліб" Івана Драча. Не патетичні, сповнені урочистості, звучать у творі слова про хліб, а простими, буденними рядочками складається йому хвала. Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що обігріває і дає життя людині й оселі. Підтверджують цю думку рядочки:

І зачарується білена хата

З сонця пахучого на столі.

Були часи, коли хліб був для людини і "сонцем пахучим", і маревом, і надією, і єдиним засобом вижити. Прослідкувати це можемо у драмі Миколи Куліша "97". Всі цінності земні, навіть церковні коштовності вирішено було обміняти на хліб, щоб у грізні голодоморні тридцяті вибороти собі право під сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу доречності такого вчинку представників нової влади, але безумовним є одне: людина і хліб — єдині. І невипадково в житті є так, що не тільки хліб дає людині життя, а й людина — хлібу. Чітко проводить цю думку в своєму творі "Хліб" Леонід Первомайський. З перших рядків поринаємо ми в чудодійну красу хлібного поля, що "...росою зросилось, і зерном сколосилось, і діждалось нового врожаю". Буяння цьому полю дало те, що вруниться воно на солдатській могилі, кожна грудочка землі його кров'ю полита. Скільки життів вмістилось у такому великому і такому маленькому слові "хліб"! Скільки вкладено в нього енергії, думок, мудрості, чесності й одержимості! Влучно про це сказав Борис Олійник у вірші "В оборону хліба":

Нас кликав хліб на добре, чесне діло

До братнього, трудящого коша,

Ми в нім шануємо не тільки тіло,

У нім народна світиться душа.

Ця "народна душа" складає пошану звичайній паляниці у багатьох своїх обрядах і звичаях, у різних жанрах усної народної творчості. Тож хай продовжується життя, буяють весни і хурделять зими, для людини завжди залишаються святими слова: "Хліб — всьому голова".