У нашому класі з'явився новенький. Звати його Микита. Поки він не знайшов собі в класі друга. Він придивлявся до нас, а ми — до нього. Одного разу (це було взимку) Микита приніс до класу вербові гілочки і поставив їх у банку з водою.
З усього було видно, що вони стояли в нього вдома: на гілочках подекуди вже з'явилися зелені листочки. "Ой, як красиво! — зраділи дівчатка. — Начебто весна прийшла". "Це тобі вчителька доручила?" — запитав хтось із хлопців. "Ні, — відповів Микита, — я сам вирішив прикрасити клас. На вулиці геть сніг лежить, а в нас — весна".
Після уроків я вирішив іти додому разом з Микитою. "Але тобі доведеться трохи почекати мене, — сказав він. — Мені потрібно за сестричкою зайти, вона навчається в третьому класі". Третьокласників ми застали в роздягальні. Побачивши Микиту, малеча кинулася до нього: "Микито, у хокей будемо грати сьогодні?" Я зрозумів, що тут його люблять, а Микита опікує однокласників своєї сестрички. Дорогою додому Таня без упину розповідала класні новини. Відчувалося, що брат і сестра дружать.
Наближалися свята. Кожний клас мав брати участь у святковому концерті. Ми вирішили, що наш клас буде представляти Віка Соловйова. Вона навчається в музичній школі, не тільки грає на піаніно, але й співає. Однак дівчинка сказала, що педагоги поки що забороняють їй виступати перед публікою. Що ж робити? І отут зненацька відгукнувся Микита: "Запишіть мене". Хтось пожартував: "Байки, напевно, буде читати". Але Микита, нітрохи не образившись, відповів: "Якщо треба1, можу й це, а можу заспівати пісні під гітару". Усі притихли. Я сказав: "Ти ніколи не розповідав про це". "Просто не було нагоди", — відповів мій друг.
І от настав день концерту. Коли оголосили виступ Микити, ми захвилювалися. Але коли зазвучала гітара й Микита заспівав, ми зрозуміли, що він по-справжньому талановитий. А я згадав вербові гілочки, принесені Микитою до класу, і захват третьокласників, що біжать до нього, і от тепер цей виступ, коли зал, немов зачарований, слухав уже третю пісню у виконанні Микити.
Я зрозумів, що дружу з чудовим хлопчиком. Удома я розповів батькам про Микиту. Мама сказала: "Тепер ти розумієш, що прикрашає людину? Кожний повинний робити гарне, не повідомляючи про це всьому світу, треба уміти вислухати, у чомусь допомогти, не виставляючи себе на огляд. І взагалі бути гарним другом".