У нашому місті був оголошений конкурс швачок "Золота голка". Умови конкурсу надрукували в газеті, оголосили по місцевому каналу телебачення. Вранці мама сказала: "Я теж буду брати участь у цьому конкурсі".
Моя мама працює на швейній фабриці. Вона шиє одяг і дорослим, і дітям. Мама любить свою роботу, і на фабриці її хвалять. Нещодавно її призначили бригадиром швачок-мотористок.
Шиє мама і вдома. Я люблю спостерігати, як вона це робить. У неї немає відбою від замовників. Люди, яких вона вдягає, кажуть, що в неї золоті руки.
Мама знімає мірки, акуратно записує їх у зошит; допомагає замовнику вибрати фасон. Потім вона починає кроїти. Для цього в неї є спеціальні фігурні лінійки — лекала. Вона користується усякими крейдами, шматочками мила, адже треба ж намітити контури, щоб вирізувати з тканини потрібну деталь для костюма або плаття. Спеціальними кравецькими ножицями вона спритно ріже тканину. Потім мама метає деталі, а коли приходить замовник, приміряє, підганяє по фігурі, усуває тільки їй помітні неполадки. Провівши клієнта, мама сідає за швейну машинку, і кімната наповнюється звичним нам стрекотінням. Цікаво спостерігати, як із розрізнених шматків тканини мама створює красиву річ. Шиє вона і для мене, і для тата. А які убрання на ній самій! І все це зроблено її руками.
Ми з татом навіть не здивувалися, коли мама, повернувшись з конкурсу, урочисто оголосила, що журі визнало її переможцем. "Але де ж приз "Золота голка"?" — запитав я. Яке ж було моє розчарування, коли я побачив на темно-вишневому оксамиті в заскленій рамочці довгу голку, — вона була зовсім не золотою! "Це просто символ майстерності", — засміялася мама. "А от руки в мами дійсно золоті", — сказав тато і поцілував їх.