Як на мене, аксіомою можна вважати твердження про те, що кожна людина прагне бути щасливою. На жаль, не кожна може цього досягти. Причини можуть бути надзвичайно різноманітними. Однією ж із головних, гадаю, є людське боягузтво: боячись нашкодити, людина припиняє будь-що робити задля руху в напрямку власного щастя. Інші ж, — сміливіші, — навіть наражаючись на купу перешкод і зазнаючи багатьох ударів долі, торують дорогу до своєї мрії — щасливого життя. У таких сміливців є всі шанси якось сказати оте сакраментальне: "Я — щаслива людина". Закономірно виникає питання: чи завжди "щаслива зірка" є супутницею в житті сміливого? Думаю, що це залежить від того, наскільки людина послідовна у виявленні свого бойового завзяття, яке ми називаємо сміливістю.
Одні, не зовсім сміливі, рухаються до щастя невпевнено, ніби крадькома, боячись, що можуть зазнати поразки. От "зірка долі" й показує норов: то з'являється, то зникає. Прикладом такої життєвої стратегії може бути рух до щастя Чіпки — головного героя Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Коли хлопець рішуче, чесно й натхненно бореться за "тепле" місце під сонцем, то й досягає щастя: насолоджується власним господарством, щасливі дні проводить із коханою Галею... Щойно ж Чіпка втрачає впевненість і опускає руки перед натиском жорстокого життя — усе відразу йде під укіс.
Інші ж, дійсно сміливі, тобто впевнені у власних силах, вольові, уперті, завзяті, непорушні у своїх намірах, завжди йдуть уперед до щастя, долаючи всі перепони, незважаючи на всі поразки й невдачі. Прикладом такої дійсно сміливої людини для мене є той же Іван Багряний, над словами якого я зараз розмірковую. Його життя сповнене боротьбою, у якій письменник міг би не один раз утратити бойовий запал. Та ж ні: краще вмерти під час руху, боротьби, аніж жити, схиляючись перед долею й ворогами, — заявляє він і кидається в новий бій... і перемагає. Я впевнений, що у своєму житті Івану Багряному стало снаги зробити все, щоб із гордістю сказати: "Я прожив щасливе життя!"
Отже, дійсно сміливим людям щастя вдається досягти завжди, не завжди сміливим — інколи, боягузам — ніколи. У правильності такого висновку переконує життя. На жаль, у цьому переконує те саме життя, у круговерті якого нечасто люди вмудряються залишатися сміливими, а отже, бути завжди щасливими.