Життя малого Тараса (за уривком з повісті С. Васильченка "У бур'янах")

Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.

Зростав Тарас у кріпацькій сім'ї. Батьки на панщині з ранку до вечора. Хто ж з Тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? Сестра Катря, теж ще дитина. Бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про Тараса забуде. Сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. І такий він одинокий, що жаль стає його. Але прибігала Катря, брала на руки — і вже погане зникало.

Підріс Тарасик. Нема кому з ним сидіти, у всіх робота. Хлопець наодинці з самим собою. Відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. Саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. Ріс хлопчиком допитливим, спостережливим. Не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. Все бачив, все відчувала його вразлива душа. А якою була в нього сильна уява! Він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. Співчутливим був Тарас до чужого горя. Дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. Наслухавшись розповідей діда Івана про гайдамаччину, співів старого кобзаря, Тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. Вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. І хлопчик уявляє себе гайдамакою, що рубає панам голови.

Любив Тарас пісні, змалку кохався у них. Мав неабиякий талант до співу, сам підспівував старшим. Був він чуйним до краси рідного слова та мелодії. Народні пісні

стали першою школою для Тараса, дали йому першу початкову літературну освіту. І перший потяг до поетичної творчості проявився у нього під впливом записів народних пісень та різних псалмів. Йому так захотілося мати книжечку, з візерунками на палітурці, що він і собі виготовив таку, записуючи туди пісні.

Летить час, і перед нами хлопець-підліток: лобатий, чуб білий, як пшениця, лице смагляве, а очі ясні та сині, як на росі льон. Жалісливий, тонкослізний і упертий. Віддав батько Тараса до школи. Хоч і нудна була тоді наука, але хлопець вчився добре, бо відчував, шо за цією дяківською наукою криється справжня наука — радісна, ясна. Школа мала над ним якусь магічну силу. Та недовго радісний був світ хлопцеві. Померла мати, а за нею батько. Почалися справжні муки для Тараса. Найбільше перепадало йому від мачухи, бо був упертим, правдивим і гарячим.

Мав Тарас талант до малювання. Вчився у дяка. Вперше-відчув у собі художника, коли побачив, як на дощечці оживають мертві очі святого. Він стійко переносив усі знущання дяка, але не втрачав надії навчитися малювати. Знайшлася людина, яка побачила в ньому талант художника. Це був хлипнівський маляр. Здавалося, ніщо не стане на перешкоді Тарасові. За все забув хлопець, летів, мов на крилах, до управителя пана, щоб дістати дозвіл. Цього не сталося. Отой страшний відчай, який охопив Тараса у панській конторі, хлопець переміг великим зусиллям волі. Значить, він вольова людина.

Все виніс Тарас: знущання дяка, недобрий поговір людей, але вперто переборював усі труднощі, хоч і життя було "собаче".

З великим хвилюванням я прочитала повість. Я подумала, що такі випробування долі здатні перенести великі люди. Саме такою великою людиною і став Тарас Шевченко.