Літературний рід: Лірика.
Жанр: Вірш.
Вид лірики: Пейзажна та патріотична.
Напрям, течія: Неоромантизм, модернізм.
Віршовий розмір: Ямб, тристопний та чотиристопний; закономірність – ненаголошений склад чергується з наголошеним (U_).
Ко лú на чóр ний шля́х сту пáв,
І шóв на прог на ння́ в не вó лю,
Га лýз ку вéр бо ву пíд няв,
Об чíм хав í за брáв з со бó ю.
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: ступав – підняв, неволю – собою, він – скін, святої – степової, посадив – приносив, пустині – щоднини, весну – йому, розпустила – мила, прибіжить – шумить, відпочати – мати, веснам – одна, Україні – пустині, шум – дум, жалю – краю.
Строфа: Вірш складається з семи строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Самотність і туга за рідним краєм.
- Велич та незламність духу Шевченка.
- Тема відродження та зростання.
Тема:
Розповідь про те, як Тарас Шевченко посадив і виростив вербу з маленької гілочки у Новопетрівському укріпленні.
Ідея:
Уславлення любові до рідної землі, до рідної природи.
Основна думка: "Ні твоїх снів, ні твоїх дум Нам не забути, рідний краю!".
Художньо-стильові особливості:
- Вірш є прикладом класичного романтизму, в якому природа і внутрішній світ героя переплітаються в єдиному емоційному потоці; відзначається глибоким ліризмом та урочистим тоном розповіді.
- Про вплив українського романтизму говорить використання архаїзмів "скін" та діалектизмів (обчімхати, відпочати і т.д.).
- Алегоричність ‒ природа, як дзеркало душевного стану героя.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "чорний шлях", "лютий скін", "земля свята", "зелене листя", "деревина люба й мила", "зелена тінь", "рідний край", "дика степова пустиня".
- Метафора: "Коли на чорний шлях ступав…" ‒ підкреслює важкість долі Шевченка.
- Персоніфікації (уособлення): "верба шумить і шепче щось", "вона ж сумує (верба)", "зелене листя розпустила", "летить листочків шум".
- Порівняння: "верба шумить і шепче щось над ним, як мати", "була відірвана, як він, від пня і від землі святої" ‒ паралель долі гілочки з долею Шевченка; "листочків шум, немов далека пісня жалю", "мов жалується, що весна…".
- Антитеза: "Сади цвітуть на Україні / Вона ж сумує тут одна".
- Риторичні оклики: "Ох, як же, як була йому Та деревина люба й мила!", "Ні твоїх снів, ні твоїх дум Нам не забути, рідний краю!".
- Риторичне звертання: "рідний краю!" ‒ звернення до України, уособлення її образу.
- Гіпербола: "Здалека воду приносив І пильно підливав щоднини".
- Інверсія: "летить степом шум листочків", "була йому…деревина люба й мила".
Образи та символічні образи:
Шевченко і верба ‒ фактично тотожні образи ‒ автор порівнює перебування Шевченка в неволі з відірваною вербовою гілочкою, бо вони обоє:
- далеко від рідної землі, страждають без України;
- зберегли пам'ять про Батьківщину;
- самотні на чужині, де нелегко вижити, однак попри все, вистояли, пустили коріння в неродючому ґрунті, що символізує надію й перспективу нового життя.
Примітки та корисна інформація:
Вірш написано за мотивами біографії Т. Шевченка, а саме періоду його заслання 1850 року в Орській фортеці (нині Форт-Шевченко в Казахстані).
Твір увійшов до збірки "За люд" 1914 р.
Цікаво! Історія верби, посадженої Шевченком, отримала своє продовження завдяки українському поетові А. Малишко, який привіз із-зі кордону гілочки до святкування 150-річчя з дня народження Тараса Григоровича; їх було висаджено біля будинку поета М. Рильського та біля Спілки письменників України.