Літературний рід: Лірика.
Жанр: Вірш (ліричний монолог).
Напрям, течія: Неоромантизм, модернізм.
Рік написання: 1905.
Вид лірики: Філософська, інтимна.
Віршовий розмір: Анапест; в рядку повних чотири стопи, закономірність ‒ два ненаголошені склади чергуються з наголошеним (UU_).
Мрí є, не зрáдь! Я так дóв го до тé бе ту жú ла,
Стíль ки без рá діс них днíв, стíльки без сóн них но чéй.
А те пé ра я в тé бе ос тáт ню на дí ю вло жú ла.
О, не згá сни ти, свí тло без сóн них о чéй!
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: тужила – вложила, ночей – очей, чари – примари, ущерть – смерть, тебе – себе, життя – вороття, живою – собою, пора – добра, мною – весною, сама – дарма.
Строфа: Вірш складається з п'яти строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Мрія як сенс буття і джерело надії.
- Жертовність та самопожертва заради високої мети.
- Тема боротьби з собою та трансформації.
- Боротьба і незалежність.
Тема:
Пристрасне звернення до мрії, що зміцнює віру та дарує сили у прагненні досягти великого і значущого,
Ідея:
Готовність до будь-яких випробувань, до протистояння навколишньому і своєму внутрішньому світові, згода віддати життя заради здійснення мрії ‒ здобуття волі.
Головна думка: "Мріє хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє – дарма!".
Художньо-стильові особливості:
- Емоційна напруга: використання сильних образів і висловів, які підкреслюють драматизм переживань.
- Вірш має характерні риси неоромантизму, зокрема акцент на глибоких емоціях, боротьбі за ідеал (свободу), наявність рішучого ліричного героя, здатного на подвиг.
- У творі є ознаки вітаїзму: ствердження життєвості й незнищенності нації, прагненні до трансцендентного (пошук вищого сенсу в житті).
- Філософські роздуми ліричної героїні не лише про свої почуття, а й про загальні ідеї життя і смерті, боротьби і самопожертви заради великої мети.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "стільки безрадісних днів", "стільки безсонних ночей", "остатня надія", "світло безсонних очей" ‒ образ внутрішньої ясності, що веде героїню; "серце жадібне моє", "інші мрії", "нове добро".
- Метафори: "…так довго до тебе тужила,..", "довго лила свої чари
- в серце жадібне моє", "сповнилось серце ущерть", "Слово, коли ти живе, статися тілом пора", "душею повстала сама проти себе", "Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра", "колись ти літала орлом надо мною", "Мріє,.. дай мені крила свої", "хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною".
- Антитеза: "я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя".
- Персоніфікації (уособлення): "Мріє, не зрадь", "не згасни ти, світло безсонних очей", "мене не одіб'ють від тебе примари", "не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть", "вдарив час", "я душею повстала сама проти себе", "мріє, станься живою".
- Гіпербола: "Я душею повстала сама проти себе, і тепер вже немає мені вороття", "Тільки — життя за життя!", "хочу.., а як прийдеться згинуть за теє — дарма!".
- Анафора: "Мріє,..".
- Рефрен: "Мріє, не зрадь!".
- Риторичні звертання та оклики: "Мріє, не зрадь!", "О, не згасни ти, світло безсонних очей!", "…життя за життя! Мріє, станься живою!", "Слово, коли ти живе,..", "Мріє, колись ти літала орлом надо мною, — дай мені крила свої…", "…а як прийдеться згинуть за теє — дарма!".
- Інверсія: "не одіб'ють примари", "не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть", "вдарив час,..".
Образи та символічні образи:
- Лірична героїня (власне поетка) ‒ незламна, сильна духом, не звертає з наміченого шляху, хоче жити повноцінним життям; переживає емоційний злет, що спонукає її до відвертих зізнань: її служіння ідеалу ‒ постійні змагання з долею.
- Мрія ‒ персоніфікована, повинна втілитися в життя, адже в неї вкладена "остання надія". Вона є натхненням ("світло безсонних очей", "літає орлом" над ліричною героїнею). Символізує щасливе майбутнє країни та її народу.
- Орел ‒ символ волі.
Примітки та корисна інформація:
Історія написання. Леся Українка вважала народ творцем усіх цінностей і багатств, а його безсмертя та велич ‒ творчою працею. Вірш було написано в серпні 1905 року. Тоді, під час революційних подій у російській імперії, письменниця перебувала в Грузії. Українці тим більше боролися за свої права, а передчуття змін надихало митців, зокрема й Лесю Українку, на публічні виступи.
Слово, коли ти живе, статися тілом пора ‒ в листі до приятеля М. Павлика від 10. IV. 1903 р. Леся Українка ставить вимогу до революційного борця зробити своє слово конкретно-дійовим, таким, що не терпить зради.