Літературний рід: Лірика.
Жанр: Вірш.
Напрям, течія: Неоромантизм, модернізм.
Вид лірики: Громадянська, меншою мірою філософська.
Рік написання: 1896, 25 листопада.
Віршовий розмір: Дактиль; у рядку неповних чотири стопи, закономірність – наголошений склад чергується з двома ненанолошеними (_UU).
Слó во, чо мý ти не твéр дая крú ця,
Щó се ред бó ю так я́с но іс крúть ся?
Чóм ти не гóс трий, без жá ліс ний мéч,
Тóй, що здій мá вра жі гó ло ви з плéч?
Римування: Суміжне або парне (ААББ).
Рими точні: криця – іскриться, меч – плеч, мова – готова, проллєш – проб'єш, іскристу – хисту, стіні – мені, зброє – обоє, братів – катів, кайданів – тиранів, мечей – речей, зброю – бою, воякам – рукам.
Строфа: Вірш складається з шести строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: Чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
· Сила слова та мови.
· Боротьба за правду та незалежність.
· Тема творчості: призначення митця, роль художнього слова в житті народу.
· Мистецтво ‒ праця для суспільства.
· Патріотизм і революційний дух.
Тема:
Звертання до слова й мови, як до могутньої зброї в руках людини; роздуми про силу слова, віра в її потенціал.
Ідея:
Возвеличення слова ‒ духовного начала, джерела передачі інформації та ідей від покоління до покоління, від поневоленого до месника, що здатне спричинити істотні зрушення в суспільстві.
Головна думка (мета): Прагнення ліричної героїні удосконалити свою єдину зброю – слово, й передати його сильнішим.
Художньо-стилістичні особливості:
- Вірш подано у формі риторичного звернення до слова.
- Твір побудовано на персоніфікації: до слова авторка звертається, мов до живої істоти.
- Настрій вірша пройнятий духом боротьби за істину та справедливість, що характерно для романтичної естетики.
- Лаконічність та образність мови, досягнена за допомогою вживання архаїзмів ("твердиня", "вражі") і вдало дібраних епітетів, створює високоеститичний стиль.
- Твір автобіографічний ‒ вірш сповнений особистих переживань ліричної героїні, яка фактично ототожнюється з самою поеткою.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "твердая криця", "гострий, безжалісний меч", "вражі голови", "щира, гартована мова", "враже серце", "зброя іскриста", "невідомі брати", "месники дужі", "нові, не тюремні речі", "хворі руки".
- Метафори: "слово ‒ зброя іскриста, єдиная зброя, меч на катів", "щира, гартована мова", "кров з мого серця проллєш", "вигострю, виточу зброю іскристу… потім її почеплю при стіні", "станеш ти кращим мечем на катів", "стрінеться з…гуком нових, не тюремних речей", "месники дужі приймуть мою зброю, кинуться з нею одважно до бою...".
- Уособлення (персоніфікації): "брязне клинок об залізо кайданів", "піде луна по твердинях тиранів… стрінеться з брязкотом інших мечей", "послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам".
- Паралелізм: "Слово, моя ти єдиная зброє / Ми не повинні загинуть обоє!".
- Антитеза: "іншим на втіху, на смуток мені" ‒ у вислові присутня деяка іронія.
- Риторичні запитання: "Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться?", "Чом ти не гострий, безжалісний меч, той, що здійма вражі голови з плеч?".
- Риторичний оклик: "…ми не повинні загинуть обоє!".
- Риторичні звертання: "слово,..", "..,зброє,..", "зброє моя,..".
- Синекдоха: "Вражого ж серця клинком не проб'єш…".
- Гіпербола: "Я тебе видобуть з піхви готова", "серця клинком не проб'єш".
- Анафора: "Слово,..".
- Алітерація: насиченість сонорними звуками "р" ("твердая", "криця", "зброя", "гостра", "іскриста", "брязне") надає словам рішучості і твердості.
Образи та символічні образи:
- Слово ‒ "гострий меч на катів", "іскриста зброя" ‒ це алегорія незламності народу.
- Мова ‒ "щира, гартована" ‒ саме існування нації, символ духовної моці.