Михайло Коцюбинський — Цвіт яблуні (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Етюд.

Час створення. 1902 рік.

Автор. Михайло Коцюбинський (1864-1913) – український письменник, громадський діяч.

Тема. Зображення смерті маленької дівчинки та болісних переживань її батька; роздвоєння людської душі, почуття батька й митця.

Ідея. Людське життя швидкоплинне, і смерть невідворотна. Кожна людина неповторна.

Проблеми. Життя і смерть; невідворотність; митець; психологія творчості; філософія життя; роздвоєння істоти письменника.

Композиція і сюжет твору

Органічне поєднання психологічного заглиблення у внутрішній світ персонажа з яскраво виявленим авторським ставленням до зображуваного – ця характерна риса стилю Коцюбинського виявляється в етюді "Цвіт яблуні". Лірична схвильованість звучання твору досягається завдяки формі оповіді, яка ведеться від імені батька, на очах якого впродовж кількох діб помирає малолітня дитина. Буквально кожна деталь, своєрідно переломлена крізь збуджену, схвильовану психіку героя, передає його душевні й фізичні страждання. В уяві батька, котрий вже третю безсонну ніч міряє кроками свій кабінет, проносяться десятки різноманітних картин, поєднаних болісними роздумами про смертельно хвору доньку, про трагічний кінець, який наближається з фатальною неминучістю.

Герой перебуває у болісному напруженні, в нього обривається серце від кожного шелесту чи стуку в кімнаті, де лежить дитина. Він у такому стані, що може повірити в неймовірне: "Мені здається, що зараз станеться щось незвичайне, проникне крізь вікно якась істота з великими чорними крилами, просунеться по хаті тінь або хтось раптом скрикне, й обірветься життя". Тривожний настрій підкреслюється й за допомогою символічних деталей, котрі за принципом контрасту вказують на антагоністичне протистояння життя і смерті. Батько з жахом спостерігає за вогником лампи, який то спалахує, то починає гаснути: "Я чую, що тріщить гніт, і бачу, як блимає світло – то підіймається, то падає, мов груди моєї дитини. Я з жахом вдивляюсь у сю боротьбу світла з життям, і мені здається, що в той момент, як воно погасне, одлетить душа моєї Оленки".

Психологічний сюжет етюду ускладнюється тим, що в страшній ситуації перебуває не просто батько вмираючої дитини, а ще й митець, зір і слух якого натреновані на уважне спостереження, сприймання життя. До краю напружена пам'ять героя мимоволі фіксує всі моменти, всі подробиці трагедії. Його очі ловлять і записують у пам'яті і "велике ліжко з маленьким тілом, і несміливе світло раннього ранку, що обняло сіру ще хату… і забуту на столі, незагашену свічку, що крізь зелену умбрельку кидає мертві тони на вид дитини… і порозливану долі воду, і блиск світла на пляшці з лікарством…"

Символічний образ зірваного яблуневого цвіту, яким батько обкладає тільце дитини, асоціюється в нашій уяві з передчасно перерваним людським життям. Цей образ вражає ще й тому, що життя дитини обірвалося в найчарівнішу пору весняного відродження. Образом цвіту яблуні завершується етюд: це той заключний акорд, який характеризує мистецький твір найвищої проби.

Зав'язка. У головного героя помирає дитина. Він чує свист, який виривається з грудей його маленької дочки.

Розвиток дії. Головний герой прислухається до усіх звуків. Він не спав три ночі. Його гризе горе, бо він втрачає єдину й кохану дитину. Пізніше до нього заходить лікар, його очі говорять, що рятунку нема.

Кульмінація. Свист зі спальні стихає. Раптом жінка героя видає дикий крик. Дитина помирає.

Розв'язка. Герой намагається очутити жінку, потім біжить у спальню, де дитина уже посиніла, але ще ледь дихає. Герой не витримує, виходить у сад, там плаче і згадує дочку. Потім вертається і обкладає тіло цвітом яблуні.