Михайло Коцюбинський — Дорогою ціною (характеристика та аналіз героїв твору)

Остап Мандрика. 20-річний парубок, головний герой повісті. Письменник пояснює читачам, що саме дідові розповіді про волелюбне запорозьке козацтво та гайдамаччину зародили в Остаповій душі відчуття внутрішньої свободи. Це відчуття врешті-решт визначило його життєві переконання. Не випадково автор на початку розповіді характеризує Остапа як безкомпромісного правдошукача, який не мириться з панським свавіллям, закликає односельців захищати свої права. Утеча стає для героя формою спротиву: він не збирається з рабською покорою чекати, доки розлючений пан здійснить свою погрозу й віддасть норовливого кріпака до війська.

На початку твору Остап не усвідомлює, наскільки кохання є важливим у житті людини. Щоб здобути собі волю, він ладен залишити Соломію. Але самовіддане кохання жінки, яка рятує його навіть ціною свого життя, відкривають Остапові істинну цінність любові. "Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…",— ці слова героя розкривають неповноту його існування після загибелі коханої.

Цитати: "Знайшлися навіть такі, що вклали панові в уха бунтівничі речі молодика — і от тепер Остап, скривджений і цькований, мусив кинути рідний край.", "…його, стрункого й міцного, з чорними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю…".

Соломія. Головна героїня твору, яку пан силоміць віддав за свого візника. Несправедливі суспільні умови роблять можливим шлюб без згоди нареченої. Протестуючи, жінка кидає нелюбого чоловіка і здійснює самостійний вибір, щоб бути поряд зі своїм коханим.

Соломія зображена у повісті, як вродлива, смілива, мужня і сильна жінка. Вона терпляче переносить усі злигодні мандрівного життя, допомагає пораненому Остапу, виконує нежіночу роботу (будує пліт, працює у болгарина). Соломія енергійна, вольова, дужа, готова на самопожертву. Рятуючи разом з Іваном Остапа, гине у хвилях Дунаю.

Цитати: "Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком. Остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився й привітався до нього, Остап із несподіванки скрикнув: — Соломіє!.. Чи ти здуріла?", "…свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся, що під час сну повисмикувалось із-під очіпка.", "Одним зручним скоком Соломія опинилась на березі і з такою легкістю витягла з тину коляку, мовби то була застромлена дитиною ломачка.", "…як велетенська чавунна постать, іще довго стояла Соломія, спершись на кіл та вдивляючись у чагарник, де разом із Остапом зникало її щастя".

Іван Котигорошко. Друг Соломії та Остапа, такий самий втікач. Іван завжди приходить на допомогу, хвилюється за долю своїх нових друзів. Цитати: "Іван метушився, бігав без потреби з одного місця на друге, шелестів сухим бадиллям, трощив його і складав на купу.", "— Іване,— перервав хтось врешті тишу,— розкажи-но, як тебе жінка била та як ти од неї забіг аж сюди... — Отсе вигадав! Щоб жінка та чоловіка била — та се ж беззакон, безпардон!.. Зроду такого не було... хехе-хе...— непевно якось сміявся Іван, немов хотів підбадьорити себе", "Іван пристав до Остапа десь у дорозі. Вони були з одного повіту, навіть села їх були близько. Се їх з'єднало, і з того часу Іван не розлучався з земляками. Весела і добродушна вдача Іванова не раз ставала їм у пригоді при довгій і важкій блуканині по чужих краях. Іван охоче оповідав про своє життя домашнє; з оповідання того можна було зрозуміти, що втік він не так од панщини, як від лютої жінки, яка мала занадто великі кулаки для малого на зріст Івана. От тою-то лютою жінкою й дратували раз у раз Івана, та він не сердився і добродушно викручувався жартами. Та хоч сите тіло Іванове спочило трохи від жінчиних кулаків, душа його шукала знайомих вражень покори. Він прив'язався до Соломії, що огрядною постаттю нагадувала йому жінку, і за кождим її словом ладен був скочити хоч у пекло. Сю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали бідного коротконогого лицаря".

Циганська сім'я. Складалася з чотирьох осіб: старої циганки і її чоловіка Гіцу, молодого Раду і його дружини Маріуци. Ці цигани дали прихисток Остапу і Соломії, які вибралися з плавнів. Циганки жили з жебрацтва, а чоловіки виявилися злодіями: якось Остап побачив, що цигани привели крадених коней. Життя з циганами мало погані наслідки для Остапа і Соломії. Одного разу Остапа арештували разом з циганами, а довідавшись, що він втікач, поліції вирішила відправити його назад.

Яким. Одноокий мірошника із-над Пруту. Колись він втік з Поділля сюди, а тепер допоміг Остапу і Соломії, порадивши зробити пліт і таким чином переплисти річку.