Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш медитативного характеру.
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм, неореалізм, символізм.
Тематичний різновид: громадянська лірика з елементами пейзажної.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: 4-стопний ямб
Римування: перехресне (абаб).
Строфа: нестрофічна будова.
Провідний мотив, мотиви: "утрачена Батьківщини", "плинність життя", "смерть", "казка дитинства".
Тема: переживання людиною своєї смерті, свого небуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її "розтанули сліди" "в далеких пожиттєвих ерах"; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі.
Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує, особливо ж у "зболеному сні"; утвердження любові до рідного краю, тільки який і може подолати зло ("лихо, спи!").
Композиція: складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.
Художні засоби, стилістичні фігури: епітет; метафора; метонімія; персоніфікація; символ; риторичне питання, звертання; анафора, повтор (рефрен).
Образи та символічні образи: людей: ліричний герой; міфологічні: лихо; природи: сонце, озера, ниви, ліси, світання, крила, хвилі, джмелі, поля, світання, троянди, долина, приярок, лебединя, голуби, райдуга; предметів і явищ: рідна земля, сон, згадки, сліди, покута, спогад, минуле.
Символічні образи: пожиттєві ери (символ майбутнього без цієї конкретної людини); лихо (символ земного життя); зболений сон (символ важкого життя й смерті); лебединя (символ вірності).
Примітки та корисна інформація:
У вересні 1965 року під час прем'єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна" В. Стус звернувся до глядачів із закликом висловити протест проти арештів української інтелігенції, що відбулися влітку 1965 року. Після цього виступили І. Дзюба й В. Чорновіл. Під протестом підписалося 140 присутніх.
Реакція влади була блискавичною: В. Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом. Після цього поет фактично ніде не міг влаштуватися на роботу, перебиваючись тимчасовими підробітками.