Сум за втраченим минулим, критика суспільного ладу й байдужості українців.
Ідея:
- Засудження колоніальної політики російської імперії, яка призвела до кризи на землях України.
- Заклик до усвідомлення відповідальності за становище країни ‒ до національної самосвідомості.
Сюжет і композиція:
Структурно твір нагадує діалог ‒ починається вірш стислим зверненням-запитанням автора і далі слідує розгорнута відповідь України про причини своєї недолі. Завершує поет свій вірш сподіванням на повернення волі в країну.
Художньо-стильові особливості:
- Форма твору ‒ 14-складовий вірш, що, з усіх народнопісенних розмірів в українській літературі першої половини ХІХ ст., набув найбільшого поширення у творчості зокрема Тараса Григоровича, тому такий вірш ще називають шевченківським.
- Вірш має глиботрагічний настрій. Автор використовує високу емоційну напругу, щоб передати почуття розпачу та болю через зраду і, як наслідок, занепад батьківщини.
- Фольклорність: вплив народнопісенної ритміки та її авторська модифікація, як-от використання переносів, непритаманне народній пісні (наприклад, Ех, якби-то, / Якби-то найшли те, що там схоронили…).
- Проста й образна народна мова.
- Має ознаки, притаманні ліричній поемі (розповідь героя супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів).
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "тихий світ", "милий край", "непевні діточки", "малі дітки", "добрі діти", "широкий світ", "нерозумний син", "степи запродані", "чужа робота", "могили милі", "полатана сорочка", "розкопана, розрита могила", "старі батьки".
- Метафори: "Панувала і я колись на широкім світі", "…що, колишучи, співала про свою недолю, що, співаючи, ридала, виглядала волю…".
- Риторичні запитання: "За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?", "Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?" ‒ питання, що висловлює гіркий докір і сумнів у правильності вчинків; "Чого вони там шукали?", "Що там схоронили старі батьки?".
- Риторичні звертання та оклики: "Світе тихий, краю милий, Моя Україно,..", "За що, мамо, гинеш", "Помагайте, недолюдки, матір катувати"; "Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір…", "Ой Богдане, Богданочку,.." ‒ докори персоніфікованої матері-України до гетьмана Хмельницького (стилізовані під народні голосіння); вперше названо винуватця і причину кризового становища країни.
- Алегорія: "могила розрита" як символ зруйнованої історичної пам'яті; також представлення України як живої істоти, що страждає.
- Персоніфікація (уособлення): "Дніпро, брат мій, висихає" ‒ жива природа емоційно взаємодіє з людиною, що підсилює трагедію.
- Анафора: "За що…".
- Інверсія: "малих діток доглядала", "панувала і я колись…", "що там схоронили старі батьки", "не плакали б діти,..".
Образи та символічні образи:
- Розрита могила – образ сучасної (сер. ХІХ ст.) України, пограбованої царизмом.
- Мати-Україна ‒ змучена, зневажена рідна земля, минуле якої намагаються знищити загарбники; за допомогою персоніфікації передано її страждання, турботи, почуття болю через зраду та розчарування у своїх дітях-українцях.
- Перевертні ‒ українці, які з корисливою метою нехтували національними та соціальними інтересами власного народу.
- Москалі ‒ колонізатори, що руйнують національне надбання і пригнічують корінне населення.
- Богдан ‒ образ сина, що уособлює покоління, яке заплатило ціну за власну невизначеність і розбіжність у політичних рішеннях.
- Дніпро ‒ річка, яка є частиною національної атрибутики; його висихання символізує занепад нації та втрату живильної сили.
Примітки та корисна інформація:
Цей вірш є важливим, оскільки в ньому Тарас Григорович вперше чітко та відкрито висловив свої антиімперські переконання. Шевченко різко виступав проти царизму та соціального та національного пригнічення, яке переживали українці. Крім того, його обурювала поведінка українських дворян і чиновників, так званої еліти, яка підтримувала політику самодержавства.
У часи Шевченка могили були важливою частиною українського степового пейзажу, і багато з них можна було зустріти біля Березані. Поет, як і інші українські автори, розглядав могили як символи епохи козаччини, через що негативно ставився до їх розкопувань, які були поширені в 1840-х роках.
Історія написання. Твір було написано після відвідин поетом розкопок кургану Котелевщини: "Їдучи з Яготина, де Т. Г. Шевченко гостював у родині Ріпиних, у Березань, він побачив, як неподалік дороги прислані владою люди розкопували давню могилу. Раптом усвідомив, що Україна, потрапивши під владу російського царизму, сама стала подібна до величезної могили". (! Не підтверджено).
У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 року, вірш поширювався рукописними списками серед кирило-мефодіївців та їхніх прибічників, де здобув значну популярність. Він був уперше надрукований лише в 1859 році (ймовірно, за списком творів, що належав П. О. Кулішу) у збірнику "Новые стихотворения Пушкина и Шевченка". Вперше твір увійшов до збірки "Поезії Тараса Шевченка", виданої у Львові в 1867 році.
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась ‒ ці й наступні рядки нагадують слова з народної пісні "Ой чи ж бо я сама на світі одная…".
Степи мої запродані жидові, німоті ‒ йдеться про передачу колоністам земель запорозької січі після її зруйнування 1775 р. військами катерини ІІ.
Сини мої на чужині, на чужій роботі ‒ ймовірно, пише про козаків, яких було заслано петром І на північ до фінської затоки копати в болотах канали й розчищати місце для розбудови Петербурга.
Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась ‒ мається на увазі "волю".