При зміні настрою і характеру розповіді автор змінює і віршування: пірихії та неточні рими наближують вірш до звичайної оповіді, а силабо-тонічні частини чергуються з тонічними, властивими народним пісням.
• Сюжет базується на народних оповідях, а властива баладі фантастика спирається на народну демонологію, споріднюючись з власне українською культурою.
• "Причинна" за жанровою специфікою дуже близька до соціально-побутової поеми.
• Вжито безліч засобів художньої виразності. Значно розширені межі поетичної лексики: поет широко використав скарби живої розмовної української мови (просторічні слова ‒ обіщався, гульк, нічичирк, зареготались тощо ‒ поряд із літературно унормованими), вдало поєднав різні стилі, змінюючи характер мовлення.
• Наявність розмаїтих символів і давніх фольклорних тропів, як-от порівняння з часткою не (так зване негативне).
• Психологічний паралелізм, властивий народній творчості, є в рядках про голуба і голубку, які кохаються, про сокола, що вбиває голуба.
• Майстерно вплетені психологізовані пейзажні картини віддзеркалюють внутрішні стани героїв, підсилюючи драматизм ситуації (градація). Наприклад, нічний пейзаж бурі на Дніпрі, створений за допомогою алітерації.
• Шевченко ввів у баладу ліричні відступи (містять ставлення до героїв твору та зображуваних подій, яскраве вираження народних уявлень), нові для жанру.
Художні засоби:
• Епітети: "сердитий вітер", "блідий місяць", "біле тіло", "козаченько молоденький, чорнобривий", "біле личко", "орлинії крила", "чорні хмари", "високі верби", "козацькії карі очі", "чужії люде", "слізоньки дівочі", "чуже поле", "щаслива голубка", "темний гай", "срібний перстень", "темний гай", "дівчинонька сонна", "кінь замордований";
• постійні епітети: "білий світ", "бистрий Дунай", "широкий Дніпр", "синє море", "чисте поле", "високі могили", "густі лози", "бита дорога", "коник вороненький", "дуб кучерявий", "дуб зелененький", "червона калина", "чорні брови", "довга коса", "Боже милий", "малії діти".
• Метафори: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Біля того гаю, що чорніє над водою", "Не китайкою покрились козацькії очі", "білим світом нудить", "(серце) жить не хоче, не хоче журиться", "вітер…ліг біля моря одпочить", "обізвався гай", "Стала... В серце коле", "Пішла луна гаєм", "Чорніє гай над водою", "Засиніли…високі могили", "пішов шелест по діброві; шепчуть густі лози".
• Порівняння: "неначе човен в синім морі (місяць)", "одна, як та пташка в далекім краю", "серце як гадина в'ється", "кругом, як в усі, все мовчить* ‒ фразеологізм", "мов скажені, летять до дуба (русалоньки)".
• Риторичні запитання: "За що ж ти караєш ЇЇ, молоду?", "За те, що так щиро вона полюбила козацькії очі?", "Кого ж їй любити?", "Чи винна ж голубка, що голуба любить?", "Чи винен той голуб, що сокіл убив?", "Її, чорнобриву, уже забува?", ""Чи всі ви тута?", "За що ж вони розлучили мене із тобою?".
• Антитеза: "Не на ліжко, в домовину сиротою ляже".
• Оклики та звертання: "Та, мабуть, і згинув!", "Сиротою ляже!", "О Боже мій милий!", "Прости сироту!", "Таке її щастя, така її доля!", "Ходімо гріться! ‒ Зійшло вже сонце!", "Ух! Ух! Солом'яний дух, дух!", "Місяченьку! Наш голубоньку!", "Он щось ходить!", "Ворожка зробила!", "В серце коле!", "Треті півні: кукуріку!", "Ізнемігся, товаришу!", "Поспішай додому!", "Вона! Боже милий!", "Моя сизокрила!", "Боже ти мій, Боже!", "Ні, вже не поможе!", "Та в дуб головою!".
• Повтори: "Така її доля…", "…Боже…"; "Ух! Ух! Солом'яний дух, дух!" ‒ ритуальні мотиви.
• Гіпербола: "За синім би морем милого знайшла".
• Паралелізми: "Щаслива голубка…полине до Бога ‒ милого питать / Кого ж сиротина, кого запитає…", "Треті півні: кукуріку! ‒ Шелеснули в воду", "Вона все ходить, з уст ні пари / Широкий Дніпр не гомонить…", "Зареготались нехрещені / Гай обізвався; галас, зик", "Защебетав соловейко ‒ Пішла луна гаєм", "Засиніли понад Дніпром високі могили / А дівчина спить під дубом…добре заснула", "Утомився вороненький, Іде, спотикнеться, ‒ Коло серця козацького як гадина в'ється", "…подруженьки слізоньки втирають / …товариші ями копають".
• Зменшено-пестливі слова: козаченько, русалоньки, слізоньки, зозуленька, вороненький, дівчинонька.
Образи:
• Дівчина (причинна) – убога дівчина-селянка, сирота, красуня; єдина її відрада її коханий,
• Козак – символізує безсилля перед долею.
• Русалоньки, ворожка, відьми – потойбічна сила, що уособлюють смерть. Примітно, що русалки (в образі "малих дітей") у Шевченка – покритки та діти покриток, що померли нехрещеними; це властиво саме для української мітології. Безбожним ділом русалок вважається залоскочування козаків або дівчат, які необережно уночі йшли повз водойми (так автор і пояснює смерть причинної).
Символи:
Явір і ялина ‒ символи журби, пам'яті та безсмертя (тому-то їх садили на могилах); можуть уособлювати парубка.
Калина ‒ дівоча краса; тут символ загиблої дівчини.
Жито ‒ символ життя та відродження.
Дуб – символ буття і водночас межі між світами.
Орел, вовки – загибель козака, безжальна доля.
• Зорові образи: Дніпр, верби, місяць, хмари, гай, очерет, осока, дуб, могили, кінь, хата, дорога, хорогви.
• Слухові образи: реве та стогне / не гомонить Дніпр; завива вітер; сичі перекликались; голубка воркує; скрипів ясен; закричали, заспівали, зареготались русалоньки (галас, зик), півні заспівали "кукуріку"; шелеснули в воду; защебетав жайворонок та соловейко; кує зозуля; співає плугатир; шелест по діброві; густі лози шепчуть; кличе її, зареготавсь (козак); співають дівчата; задзвонили дзвони.
Примітки та корисна інформація:
Причинна ‒ та, якій "спричинено" душевну хворобу; в Шевченковій баладі героїня, зачарована ворожкою, стає сновидою.
Ще треті півні не співали...Одна з найважливіших функцій півня як провісника в східнослов'янській та християнській міфології ‒ часова: його спів визначає межі нічного часу доби, коли діють бісівські сили. Спів третіх півнів, знак рівної відстані від півночі до вранішньої зорі, свідчить про закінчення дії нечисті.
Сичі в гаю перекликались...Сич (сова, пугач) ‒ народнопоетичний символ смерті, пітьми; крик сича віщує біду.
Китайка ‒ первісно густа, переважно синя шовкова тканина, яку завозили з Китаю; за козацьким звичаєм, тіло померлих козаків покривали червоною китайкою, про що згадано в численних народних піснях і думах.
Не розплете довгу косу, Хустку не зав'яже... ‒ весільний звичай, що символізував перехід дівчини у статус молодиці.